— Ходімо туди, — сказав я, показуючи Ніколі напрям за вітром.
Перед нами здіймалося гірське пасмо.
— Знову туди? — запитав Нікола, видно трохи стривожений. — Треба назад. Далі я не піду.
Ця відповідь здивувала мене. Нікола, безстрашний і покірний Нікола відмовлявся йти зі мною далі. Може, його налякали слова англійця?
— Чому ти не підеш туди? — запитав я його.
— Один мій товариш і ще один товариш йшли і не повернулися, — відповів Нікола, нахмурившись. — Звідти ніхто не повертається. Там ніздря Ай-Тойона.
Я вже знав, що Ай-Тойон — "священний старик" — найвище божество якутів. Але я ніколи не чув про ніздрю Ай-Тойона.
— Невже ти й досі віриш бабським казкам про тойонів і йорів? І як ти можеш боятися, коли я йду з тобою?
— Я знаю, що ти сильно велика людина. Більшовик ти. Але звідти ніхто не повертався.
Нікола не лестив мені, називаючи мене "сильно великою людиною" — більшовиком. Для нього всі міські жителі, що приїхали з великих міст Росії, були більшовиками, його похвала була щирою. Якторг звільнив його разом з іншими якутами від експлуатації прасолів, що споювали якутів горілкою і купували за безцінь хутра; його діти вчилися в школі, а дружину вилікували від хвороби, насланої злим духом — йором. Все це була "агітація фактами", зрозумілими Ніколі. Там, де виникає сумнів у могутність богів, починає хитатися і віра в них. І мені здавалося, що Нікола вже втрачав цю живу віру в богів і ставився до них як до поетичної вигадки, що узагальнює те чи інше явище, — так, як ми іноді говоримо про "фортуну", про "караючу Немезіду", забуваючи про релігійне походження цих слів і передаючи ними тільки відомі поняття. Боги Ніколи явно підгнивали, але не вмерли ще зовсім у його свідомості. Вони оживали тоді, коли він зустрічався з якимось незрозумілим і страшним явищем. Так було з ним на пароплаві мерців, так, мабуть, було з ним і зараз. Страх заглушав голос розуму і пробуджував первісні вірування в злих духів...
— Що ж це таке: ніздря Ай-Тойона?
— Звичайна ніздря. Ай-Тойон дихає. А там, —Нікола показав на гору, — його ніздря.
— Але чому ж він дихає тільки в себе? Бачиш, вітер весь час дме в один бік? — запитав я Ніколу.
— Ай-Тойон сильно великий. Тисячу років, однак, він може брати повітря в себе і тисячу років випускати...
Очевидно, я був присутній під час народження нової легенди.
— Дурниці все це! Ходімо зі мною, Ніколо, і ти сам переконаєшся, що немає ніякої ніздрі Тойона.
Але Нікола не рухався з місця і заперечливо хитав головою.
— Ідеш?
— Сильно боюсь. Однак і ти теж не ходи! — сказав він.
Я вагався. Іти самому було рисковано. Слова англійця були кинуті неспроста. Там справді могла чекати непередбачена небезпека. Але в мені раптом заговорило самолюбство. Мою відмову Нікола міг зрозуміти так, неначе і я повірив у цю безглузду ніздрю .
— Якщо ти відмовляєшся, то я піду сам! — рішуче промовив я і пішов угору по схилу гори.
Вітер дув мені в спину, полегшуючи дорогу.
— Не ходи! — закричав мені Нікола. — Не ходи!
Я, не оглядаючись, ішов далі.
Скелі піднімалися все вище і крутіше. Незабаром я почав стомлюватись і пішов повільніше. Перед крутим підйомом зупинився, щоб передихнути, і раптом почув позад себе чиєсь сопіння. Я озирнувся. Переді мною стояв Нікола. Він усміхався своїм широким ротом, скалячи криві зуби.
— Однак ти пішов, і я пішов, — сказав він, побачивши моє здивування.
— Молодець, Ніколо! — радісно сказав я.
Мені доводилося кричати. Вітер завивав і свистів так, що ми ледве чули один одного.
— Ти не боїшся, Ніколо?
— Сильно боюсь, однак. Ходімо!
Ми почали видиратися по скелях. Раптом вітер зірвав мій похідний флюгер, що висів у мене за плечима. Нікола кинувся за ним, але я зупинив його. Вітер дув з такою сталістю, що ніякий флюгер не був потрібен. А Нікола, гнаний цим страшенним вітром, рискував зірватися в безодню.
— Іди сюди! Тримайся за мене! Ходімо разом! — крикнув я якутові.
Ми вчепилися один за одного і, допомагаючи один одному, ішли далі. Нам доводилося дуже відхилятися назад, і все ж ми не завжди могли втриматися на ногах. Ми падали на землю ї ледве підводилися. Вітер, мов важкі мішки з піском, давив нам на спину. Ми обливалися потом і вибивалися з сил. Я вже почав шкодувати, що так необачно вчинив, але повертатися не хотілось. Ми були недалеко од вершини, і я дав собі слово тільки поглянути, що робиться по той бік кам'яного пасма, і повернутися назад, не спокушаючи більше долю.
Цю невелику відстань до вершини гори нам довелося повзти по землі. Вітер, здавалося, ладен був розчавити нас, як слимаків. Він був щільний і важкий. Можна було подумати, що ми перебуваємо на великій глибині океану і сотні тонн води давлять нас своєю вагою. Нам доводилося закривати рот і ніс, щоб затримувати повітря, яке душило нас; а видихати нам було ще важче, ніж хворим астмою.
Я знав, що на самому гребені гори вітер лютуватиме ще дужче. Щоб нас не знесло в якусь безодню, я вжив застережних заходів: наглядів ущелину між скелями і рушив туди, ховаючись од вітру за гранітними виступами.
Ми благополучно проповзли вузькою ущелиною, що загиналася насередині кутом, і, нарешті, підповзли до самого гребеня. Я нахилив голову і подивився вниз. Те, що я побачив, вразило мене.
Там був величезний пологий кратер, схожий на місячний. Та що мене особливо здивувало — схил цього величезного кратера був неначе відшліфований. Ні каменя, ні виступу. Зовсім гладенька, полога воронка, а глибоко внизу, в центрі її, було видно круглий отвір величезного, як мені здалося, діаметра. Невже ця відшліфована воронка і геометрично правильний отвір на дні кратера природного походження? Важко було припустити це.
Міцно вчепившись за гострий виступ скелі, Нікола махнув рукою, щось показуючи мені, і крикнув, але я не дочув, що він сказав, і глянув в напрямі його руки. Я побачив у повітрі дерево, яке летіло вздовж окружності кратера, описуючи величезне коло, неначе його кружляв смерч. Ми почали стежити за деревом.
Воно і далі описувало правильні кола, вірніше — рухалося по спіралі: кожне коло ставало вужче і проходило нижче від попереднього, причому дерево рухалося дедалі швидше. Це був якийсь повітряний Мальштрем !.. Ось дерево зробило ще кілька кіл і сховалося в чорному колодязі на дні кратера.