— Стій, братухо! — по-російськи, але досить виразно сказав він.
Вартовий здався. Ми піднялись ліфтом на перший поверх. Коли останній червоноармієць був уже нагорі, майнула чиясь тінь і зникла за поворотом коридора. Через кілька хвилин в містечку піднімуть тривогу! Ми пішли швидше і майже підбігли до кабінету Бейлі.
Двері були не замкнені. Я широко розчинив їх і вбіг у кабінет.
Бейлі ще не спав. Він сидів у кріслі і перебирав рукою "повітряний" бісер, що лежав на блюді. Голова його була обв'язана хусткою.
Побачивши мене попереду озброєного загону червоноармійців, Бейлі широко розкрив очі. Нижня щелепа його одвисла. Він відкинувся на спинку крісла і дивився на нас з неприхованим жахом.
— Громадянин Бейлі? — запитав начальник загону.
— Це він, — сказав я.
Червонком ступив крок до Бейлі:
— Ви арештовані.
Обличчя Бейлі перекосилося. Очі його ще більше розширилися і запалали вогнем безумства. У нього знову почався один з припадків, які мучили його останнім часом після поранення.
— А-а-а-а-а-а!!! — дико закричав він. — Більшовики! А-а?! І тут? Скрізь?! Немає порятунку!.. Ви хочете позбавити мене повітря?
Він запустив скарлючені пальці в свій скарб — "повітряний" бісер — і раптом схопив кілька бісеринок, з великим зусиллям підняв їх, вкинув у рот і проковтнув.
Енгельбрект перший зрозумів, що повинно статися вслід за цим. Він схопив Бейлі за комір і потягнув до виходу
— Що ви хочете з ним робити? — запитав червонком, не розуміючи ще небезпеки, яка всім загрожувала.
Бейлі, продовжуючи марити, відбивався од Енгельбректа.
— Швидше нагору!.. Допоможіть мені, він став удвоє важчий! — шалено кричав Енгельбрект.
Я, Нікола і два червоноармійці підхопили Бейлі, потягли коридором, кинули в ліфт і піднялися разом з ним на площадку, де я часто розмовляв з Норою і милувався північним сяйвом, дихаючи "повітряними вітамінами".
Бейлі весь час кричав і намагався вирватися од нас.
Раптом я помітив, що з рота Бейлі вилетів клубок білої холодної пари. Тіло його почало швидко розпухати, особливо груди. Внутрішня теплота шлунка розплавила оболонки бісеринок. Повітря почало випаровуватись, і з Бейлі відбувалося те, що з глибоководною рибою, витягнутою на поверхню океану, внутрішній тиск перевищував тиск атмосферного повітря і розпирав тіло. Ще мить і...
Але Енгельбрект не став чекати цієї миті. Він схопив містера Бейлі і перекинув його тіло через поруччя.
Уже в повітрі тіло Бейлі неймовірно розпухло, а з рота шугала пара, як з відкритого паровозного клапана.
Перш ніж Бейлі долетів до снігового укосу, пролунав вибух. "Повітряні" бісеринки вибухнули. Серед білого повітря я побачив руки й ноги Бейлі, що відірвалися од тіла й летіли в різні боки. За кілька секунд біла хмара перетворилася на повітря, яке з величезною силою відкинуло нас до стіни. Але я втримався на ногах і глянув униз. До снігу долетіла тільки голова Бейлі. Все його тіло розірвало на найдрібніші клаптики і понесло невідомо куди.
Кілька хвилин ми стояли нерухомо, вражені цією незвичайною смертю. Першим порушив мовчанку Нікола.
— Лопнув купець, — сказав він.
— Так, "лопнув купець", лопнуло і все його повітряне підприємство.
* * *
Червоноармійці швидко справилися з гарнізоном підземного містечка, його радіостанція оповіщала світ про перемогу.
А в цей час Енгельбрект повільно і обережно піднімав температуру в підземних печерах, водночас зменшуючи і атмосферний тиск. Всі отвори, труби і люки були відкриті. Біла холодна пара вилітала з них, перетворюючись на життєдайне повітря. Життя поверталося до землі.
Ніздря Ай-Тойона "видихала" повітря.
© БЄЛЯЄВ О. Р. Людина, що знайшла своє обличчя: Науково-фантастичні твори. — К.: Молодь, 1959. — 488 с. — (Бібліотека пригод та наукової фантастики).
© КУЛІНИЧ Г. Г., переклад з російської, 1959.