— Пишаюся цим, — відгукнувся Хансон.
Сьюзі вийшла зі спальні й попрямувала до виходу.
— Ти швидше, — сказав їй чоловік. Вона посміхнулася у відповідь.
— Але перш за все, — продовжував телефоніст, — вам треба засвоїти, що Новий Орлеан є ентропічним центром планети, а можливо, й Всесвіту. По усьому місту все знаходиться в безперервному русі. Всі речі прагнуть до первинного хаотичного стану. І самий центр цих явищ, абсолютно дивовижна точка збігу вірогідності, знаходиться у Французькому кварталі.
— Схоже на правду, — сказав Хансон. — Ми туди їздили позавчора ближче до ночі. На вулицю Бурбон. Там не було нікого, тільки туристи та голі дівчата на естраді. Ми відмінно повечеряли в якомусь ресторані — приємна місцинка, але я не можу пригадати, де вона.
— Голі дівчата іноді влаштовують з нами такі штуки, — зазначив телефоніст. — На щастя, центр варіантів поміщається не на вулиці Бурбон. — Він зареготав. — Хлопче, будь воно так, наше місто дійсно було б чимось іншим. Я гадаю, вулиця Бурбон так схожа на вулицю Бурбон тому, що центр варіантів зовсім поряд із нею. Розташовується центр, скажімо, посеред Бурбон, на Ґанґа-Ден, тоді вулиці Руайяль та Дофін опинилися б схожі на теперішню Бурбон, а вона виглядала б... невідомо яким чином.
— Тож про що ви почали говорити? — запитав Гансон.
— Центр варіантів — на Руайяль, в кварталі від Бурбон з боку Міссісіпі, поміж Кенел-стріт та Ібервілль. Він усередині Ігрового містечка — дивовижного місця. Вхід через передні двері, а там праворуч, уздовж стіни. Бачите ряд гральних автоматів? Ближче до фасаду стоїть така собі будка — сюди приходять, щоб записати свій вибір, зрозуміло? І всі справи.
— Не всі справи. Я нічого не зрозумів.
— Повторюю. Входите до будки, зачиняєте двері та й тиснете на кнопку, аби вибрати свій варіант.
— Не розумію, — сказав Гансон.
З'явився Фіш і почав хапати телефоніста за кісточки. Гансону довелося понести кота до спальні й зачинити двері.
— Слухайте, ось у вас цей нотатник. Бачите? Припустимо, ви хочете варіант номер 216. А саме: "Ставок на задньому дворі, пральна машина в підвалі, клімат-контроль, посудомийна машина, килими безнадійно забруднені, поряд з дверима великі дірки в стінах, незвичайно часто перегорають лампочки". Знаєте, де на цих машинах кнопка для повернення грошей?
— Знайду, якщо знадобиться.
— Чудненько. Натиснете двічі, потім один раз, потім шість. Номер 216. Коли повернетеся додому, ваша квартира буде саме такою, як сказано. Вона й зараз майже така сама, тільки у вас немає посудомийки і є друга спальня, яка відсутня у варіанті 216. Перед вами величезний вибір. Знаєте, деякі варіанти не відносяться до житла. Ви можете попросити про загальне братерство, про що завгодно, а в деяких дорогих кварталах і будинках, які я бачив, можна, скажімо, повернути собі спортивну хватку — бити по м'ячу так, як ви лупили в коледжі. Просто читайте нотатник. Варіанти можна міняти скільки завгодно.
— А це не бентежитиме сусідів?
Повернулася місіс Гансон.
— Привіт, це я. Ось ваше пиво, — сказала вона й подала банку телефоністу.
Той продовжував свої пояснення:
— Не бентежитиме, тому що світ не змінюється. Це ви переміщаєтеся від одного світу до іншого. Проте треба бути уважним. Якщо набрати невірний номер, можна опинитися там, де немає інших варіантів. Тобто ви застрягнете.
— Він пояснив щодо варіантів, Боб? — запитала Сьюзі.
— Так, — відповів Гансон.
— Отже, ваш телефон працює, — сказала людина з телефонної компанії. — Спасибі за пиво. Вивчайте свій нотатник. У вас тут є декілька гарних варіантів. Кращих, ніж в моєму будинку на Кіннер. До побачення.
Гансон проводив його до дверей і подякував за допомогу.
— Так-то воно краще, — сказала Сьюзі, коли телефоніст пішов.
— Так-то воно краще, — сказав її чоловік.
— Де нотатник?
Якийсь час вони вивчали відповідні варіанти — це заняття радувало душу, неначе тобі вісім років і ти перегортаєш різдвяний каталог Сірса. Нарешті вони вирішили поїхати до Французького кварталу на трамваї. Гансон мигцем кинув, що варто було б знову пройтися по вулиці Бурбон, але Сьюзі відповіла, що на найближчий час з неї вистачить цього видовища — голих пані на естрадах. Вона запропонувала пройтися понад річкою і через Джексон-сквер, але її чоловік заперечив, що вони можуть наткнутися на психа, і взагалі, хіба для того вони залишили Бруклін?
— Психи є і на вулиці Бурбон, — відповіла Сьюзі.
Вони не забували, що їхня дійсна мета — обстежувати центр варіантів на вулиці Руайяль. Потім вони, звісно ж, можуть пройтися по вулиці Бурбон, а потім пройти до Джексон-скверу й помилуватися Міссісіпі. Гансон та Сьюзі дуже добре ладнали одне з одним.
Місіс Гансон у ванні готувалася до походу, а чоловік чекав у вітальні, притулившися до стіни. Зелений килим був вже покритий клаптями шерсті Фіша, кота видатних якостей. Пластівці сірої шерсті зі спини і білої з черева були єдиною прикрасою квартири. Сіра шерсть була схожа на стрімкі дощові хмари, що клубочаться над весняно-зеленою кукурудзою Айови. Біла шерсть була схожа на шапки піни, що вінчають хвилі чайно-зеленого океану біля берегів Японії. Гансон був задоволений цими образами, але спробував розповісти про них дружині і зазнав фіаско. Словом, він узяв свої ключі й рушив разом з дружиною до центру міста.
Гансон згадував все, що трапилося, як біг у пітьмі.
Це відбувалося декількома місяцями по тому, вже майже взимку, в середині листопада. Гансон був зовсім іншою людиною, ніж Хойт Шермерорн, що так раптово вирішив залишити Нью-Йорк.
Змінилася й Сьюзі, та, звичайно, Фіш. Втім, метаморфози ще не набули завершеності. Напевно, вони ніколи не скінчаться — поки Гансони живуть в Новому Орлеані.
"От вже ці мені варіанти", — думав Гансон. Він біг двохмильний маршрут навколо поля для гольфу в Одюбон-парку. Було близько дев'ятої вечора, отже, парк здавався пустинним, якщо не рахувати нечастих машин, що стояли вздовж вузької дороги під величезними, крислатими, обвішаними бородатим мохом, гілками темних дерев. Гансон тільки-но розпочав свій щовечірній біг від фонтану й невидимого у темряві квіткового годинника біля входу до парку з боку Сен-Чарльз-авеню. Він зробив перший поворот і біг тепер від авеню по довгій прямій дорозі у бік Мегезін-стріт; попереду вабило поле для гольфу. Але поле залишиться ліворуч від нього, а праворуч потягнеться довгий вузький сквер, в цей час зайнятий закоханими парочками. Гансон бачив зірки й лискучий п'ятак Місяця, відображений у ставку, і трохи осторонь — штучний водоспадик. І подумав — як зауважував на цьому місці кожного вечора: "Господи, скільки ж ще я маю бігти!.."