Ні, життя іноді створює дивовижні ситуації, і таке коїть з людиною, що їй і невтямки, що за чортяка крутить колесо його долі; тут і справді при слабкому розумі можна стати марновірним або й звихнутим.
Друга моя колежанка Надя, окрім глибокого інтересу до окультних речей, має ще одну пристрасть: вона якнайдокладніше оповідає, який паскуда її чоловік, бо він і те, і третє, і десяте, а вона його мусить обслуговувати; він не любить дітей, непутящий, увесь час пропадає на роботі, нічого в домі не допомагає, вимагає, щоб йому варили, прали одежу, та ще такий-сякий, негідник, хоче, щоб і вдома було прибрано. Від Наді він іще не втік, але Надя пристрасно його ненавидить і про всі деталі свого із ним співжиття оповіщає Ліні та Лєні, зовсім незважаючи на мою присутність, так ніби я й не чоловік. Зрештою, таке ставлення в них до мене в усіх, і я нічого не маю проти, бо для них я справді не чоловік, а щось таке, як вазон, якого при тому не треба поливати, бо він самополивається, принаймні не їхніми балачками.
Лєна має інший клопіт: її чоловік безплідний, але надокучає їй тим, що надто послужливий і уважливий: тягає з магазину овочі, купує їй ледве не щодня квіти, часом і вельми дорогі, через що їм часто не вистачає грошей і в них у хаті поселився трупний запах прив’ялих квітів, бо одні дов’ядають, інші починають в’янути. Він такий послужливий, той Лєнин чоловік, що пере не тільки свою, але й жінчину одежу та ще й каже, що любить те робити (я гадаю, що в того нещасного є певна сексуальна патологія), любить він, коли вона лежить на канапі із журнальчиком або робить свої статті (бо коли їх робити, як на роботі ніколи), а сам щось варить, щось по хаті робить і непомірно набридає жінці розпитами, що їй хотілося б з’їсти чи що зварити — все він товчеться, все щось робить, аж їй "тошно стає", а коли входить із віничком, то незмінно цікавиться, чи не завадить їй шурхіт того віничка; вони навіть сплять, як виявляється, не разом, бо він дуже боїться вразити її своїм хропінням, адже це так неестетично, а вона, Лєна, так утомлюється з роботою — недаремно й додому її бере, і таке в нього при цьому смиренне обличчя, що їй-Богу часом їй аж по морді йому кортить з’їздити, і такий він услужливо-солоденький, ну ніби лакей.
З усього того я зробив висновок, що в усіх трьох молодичок порушено моральний спокій, отож нічого дивуватися, що вони так глибоко цікавляться всілякою чортівнею, не тільки суспільство, а вони самі, як його продукт, перебувають у глибокій моральній кризі — жодна з них життям не задоволена. Може, тому їхні фізіономії вже й тіні не мають привабливості й сексуального шарму, їхні обличчя сірі, як і душі, — ось у яке болітце я потрапив, шукаючи миру для душі, тобто шукаючи тихої світової заводі, де міг би спинити свої кораблі. Звісно, я намагався не слухати ані того патякання, яким вони заповнюють робочий час, інколи навіть переходячи для власного спокою в тісний передпокій: два на два метри, звідси веде двоє дверей: до начальства (там сидять відповідальний секретар і наша головна — вони відрізані від нашого світу суспільною над нами зверхністю) і до редакторської кімнати, де постійно літають жіночі голоси. Незручність тут у тому, що через передпокій весь час ходять; до речі, всі жіночки неймовірно часто бігають у туалет — та це вже діють якісь секрети їхньої біології, в якій я, незважаючи на досить відверті стосунки з Тамарою, залишаюся напівтемний. Ось чому, коли завершується робочий день, я починаю відчувати тихе щастя, що нарешті вирвуся з болітця, із того варива, де, попри все моє бажання, мушу варитися й сам — не дивно, відтак, що хочу-не-хочу, змушений наповнюватися й отими розмовами, й отими історіями, і тими нікчемними проблемами, що їх натоптано в голови моїх колежанок, незважаючи на моє прагнення того всього намулу в душу не пускати.
Недаремно зробив цю преамбулу, бо останнім часом мені почали снитися досить чудні сни, і хоч я намагаюся в них не вірити, як і в усяке чортовиння, але годі відкинутись від думки, що сни — криве дзеркало живої дійсності, отож коли мені якось приснилася Ліна і те, що я опинився в ролі її чоловіка, власне, не чоловіка, бо нікуди я від неї не тікав, а претендента на нього, я ніскільки не здивувався: наслухаєшся усякого — й не таке привидиться.
Отож уві сні ми з Ліною поїли сирих буряків та закусили сирою морквою, при тому з моркви вона вирізала осердя, бо їй сказала якась знайома, що в середині моркви збирається все шкідливе, і почали вирішувати проблему двоспального ліжка. Це ліжко мало займати всю кімнату з вузеньким проходом біля стіни, і саме мені доручалося скласти його з розібраних частин.
Макс цілу ніч складав оте ліжко, ніяк не посиливши припасувати частини, і тільки під ранок впорався з роботою. Тоді дістав дозвіл роздягтися й поліз із Ліною, яка також роздяглася й виявилася жахливо костомашна, на те ліжко, і тільки знамірився підібгати під себе те кошмарно-костомашне тіло, коли ж роздався грім, ліжко розвалилось, і з-під ліжка раптом почувся жахливий крик — виявляється, вони з Ліною придушили першого її чоловіка, отого, що, за теорією, мав бути утеклим і десь досягати зараз Владивостока або бути посередині до нього, а виявляється, весь час переховувався під ліжком, хоч як це йому вдалося (адже ліжко складав Макс), залишилося незвісним. Зрештою, в снах годі шукати логіки — так воно було, та й годі.
Так почалася серія моїх еротичних снів, що мене не на жарт затурбувало, бо свідчило, що й мій душевний спокій, навіть моя невразливість на безумний і сколочений світ, починає ламатися, притому ламання моєї сталості й цільності відбувається із середини через несвідоме, і в цьому, як сказано у Писанні (до речі, чи сказано?), завжди винуваті жінки, бо недаремно їх, бідолашних, традиційно вважають служками пекла.
Коли б я розповів тверезомислячому чоловікові про отой сон із Ліною, він би цілком спокійно мою розповідь прийняв би — таке може бути. Коли ж би я оповів йому, що наступної ночі мені приснилася Надя, він скривився б, вважаючи, що я перебираю, а коли б до того я додав, що третьої ночі мені еротично приснилася ще й Лєна, назвав би мене брехуном, бо тут відчувався б організований розумом порядок, а сон по суті глибокосуперечний саме "порядкові", він алогічний, тобто підданий логіці абсурду, а вже це виключає отаку дуже задану послідовність, тим більше, що, згадуючи всіх трьох жінок, я, як правило, згадую їх у тому порядку, в якому йшли мої сни. Але абсурд у тому, що воно справді так було, це й переконало мене: за логікою абсурду відсутність абсурду може вважатися його вищою точкою, вищим виявом. Отже, не ладнатиму ніяких схем, а запишу те, що відбулося зі мною насправді, бо дійсність, як сказав один мудрий письменник (не пам’ятаю хто), досконаліша гри, тож не буду лукаво мудрувати, а спокійно опишу подальші мої сни — цікаво тут те, що й тепер я бачив себе, як сторонню особу, ніби дивився на себе збоку чи у дзеркало.