Приватне життя феномена

Страница 40 из 134

Гуцало Евгений

Оскільки ж Хома мовчав і не зізнавався, про що мовчить, то дехто в Яблунівці гадав зовсім не так, як гадає автор. Дехто в селі вважав, що зовсім не про золотих коней мовчить Хома, а про ті хвороби, які нападають на живих коней та всяку рогату і всяку безрогу худобу. А якщо нападають, мовляв, на живих коней, то можуть напасти й на золотих. Отож Хома начебто думав про туберкульоз та бруцельоз, сибірку й туляремію, правець і ящур, віспу і ботулізм. А ще про чуму, на яку хворіють свині, бешиху та дизентерію. А ще про запалення слизової оболонки рота, про закупорку, звуження, параліч, запалення й спазми стравоходу, про гостре й хронічне здуття рубця, а також переповнення рубця. А ще, звичайно, мало думатись Хомі про гостре й хронічне запалення кишечника, про черевну водянку. А ще начебто Хомі об’їдали вуха всякі клопоти про отруєння — буряками, бавовниковою макухою, про лю— пиноз, про конюшинну та гречану хворобу. А ще засіло йому в свідомості отруєння кухонною сіллю, запліснявілими кормами, сечовиною, а також отруєння хлорорганічними отрутохімікатами, отруєння препаратами фтору, отруєння сполуками азоту, отруєння препаратами міді та барію, сполуками цинку та ціаністими сполуками. А ще начебто не давало Хомі спокою думання про переломи кісток, опіки, відмороження, шок, про дерматити — бородавчастий, гангренозний і токсичний. Потерпав також Хома за пупкову та черевну грижу, за фурункульоз і травматичний набряк холки. А ще потерпав за суглоби — запалення лопатко-плечо— вого суглоба, запалення ліктьового, карпального, путового, вінцевого, колінного, скакального суглобів...

Леленько, патку мій, патку! Які болі та вболівання, виявляється, можуть бути приховані за красномовним мовчанням Хоми! А ми ж тут іще не все сказали, не всі хвороби та болячки назвали...

Отож було про що помовчати Хомі Прищепі через оту оказію з четвериком італійських позолочених коней! Легко сказати, що мер надумав подарувати, а муніципальна рада Венеції, всупереч меру, відмовила, зоставивши античну квадригу біля головного входу собору святого Марка. Притарабанили б Хомі оцю квадригу, встановили б коло воріт дерев’яних чи довкола цегляного постаменту під ясеном, а що далі? А далі вони візьми й захворій бодай на одненьку з тих численних хвороб, про які оце мовчав Хома! Бо, звісно, все це могло загрожувати четверику позолочених коней. А кого світова громадськість звинуватила б у недбайливому догляді історичної пам’ятки? Та Хому звинуватила б і його рідну жінку Мартоху. Мовляв, у Наполеона обійшлися без болячок, а яблунівський колгоспник не вберіг. Е-е, що б ви там говорили про славу й шану, а хай ті коні зостаються у Венеції ще не одне десятиліття й століття, а вони з Мартохою поки що обійдуться без такого знаменитого товару, вистачить і породистої корови!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ,

де розповідається про можливі польоти Хоми в космос і про заздрість людську, навіяну космічним амплуа яблунівського колгоспника, а також висловлюється підозра в тому, що правління колгоспу "Барвінок" збирається висунути Хому на роль першої в світі снігової людини

Коли Хома Прищепа мовчав, довкола його імені багато всяких чуток і пліток віялось уа крутилось. Отим людям, у яких одна голова, та десять язиків, рота не заткнеш і на кожен язик не почепиш замків хоча б тому, що замків малувато в продажу, наша промисловість іще не задовольняє попит. Отож чимало гороху намолотили — й вітчизняного, й зарубіжного гороху, та ми всім тим намолоченим зерном інтересуватись не станемо, хай його свині поїдять чи жінки перетруть на горохвяники.

Але плітки, поговори, обмови, чутки, анонімки та доноси хоча й далекий, та все-таки мають стосунок до громадської думки, а нам ігнорувати громадську думку не годиться навіть у найдрібнішому аспекті. Не годиться тому, що це може викликати плітки, поговори, обмови, чутки, анонімки та доноси, від яких ніхто не застрахований, а тим більше автор, котрий у безрозсудній відвазі взявся за життєпис яблунівського колгоспника Хоми Прищепи. Зовсім не шануючи тих, що брешуть, мов попові собаки, що тере— венять-белевенять ані в тин, ані в ворота, що в хоромах кулі ллють і ворон б’ють, автор бодай одним-двома словами згадує версії, де було міри перебрано, дуже переборщено чи передано куті меду.

Вилась у Яблунівці й поза околицями поголоска — мов голуб сизий у піднебессі! — начебто Хому тренують на космонавта. І тренують не в Зоряному містечку під Москвою, а таки в Яблунівці, тільки так таємно, що про це ніхто не знає. Вже так таємно, що сам Хома чи то не здогадується, чи то не завжди здогадується. І що має він космічний скафандр, який піддіває під штани та сорочку, в яких ходить на колгоспну ферму. Тільки знову ж таки — скафандр той космічний теж із секретом, дуже схожий за своєю конструкцією на славнозвісний одяг славнозвісного датського короля: начебто є — й начебто немає. А для Хоми пошито за цим принципом космічний скафандр тому, щоб ніхто не вкрав. І справді, таку космічну вдягачку не вкрадеш!

Чомусь ніхто не дивувався, що саме Хому — й на космонавта! Давно пора запустити в позаземний простір колгоспника-трудівника, чиї руки навіть у підзоряних просторах шукатимуть селянської праці. Авжеж, звиклі до земної роботи, такої самої земної роботи вони прагнутимуть у небесних емпіреях. А якщо дуже кортітиме, то хіба не знайдуть там роботи коло землі, щоб орати й сіяти, щоб збирати врожай і молотити, щоб доглядати худібку, вичищати гній на фермі чи підвозити фураж? Можливо, вихід Хоми у космос і покладе, нарешті, початок підкоренню неосвоє— них суворих космічних просторів, неоглядних космічних перелогів, непривітної космічної цілини.

Перспектива одкривалась хвальковита — якби такій перспективі та довгого хвоста, то вона сама собі повідбивала б боки. Але ж перспектива ця не з балакучих, які тріщать, мов пустий вітер у полі, перспектива ця за вдачею скромна й сором’язлива така, що їй іноді сором за ворота вийти, отож і ми посторонимось від неї, як вовк од пастки, хай їй буде солоду й замолоду!

Знайшлись у селі ревнивці: чому Хома? Гаразд, колись розпустили чутку про Хому та літаючу тарілку, яку він збирався приспособити, щоб дерть дерла в колгоспі, січку сікла, силос силосувала та в строк виконувала всякі весняно— літні польові роботи. Але ж таку чутку могли розпустити про будь-якого яблунівського колгоспника, нагородивши його цілим мисником літаючих тарілок, то чому Хома, га?