— Ми будемо тут ще до вечері,— повторив він. Тепер, КОЛИ ЗНИКЛИ ВСІ комплекси, на волю вирвався справжній Давіде Аузері.
В голосі дівчини почулися жорсткі нотки.
— Я не хотіла стовбичити посеред дороги...
— Не переймайтеся цим.— У його голосі теж зазвучали жорсткі нотки, схожі на батькові.
Дівчина зняла окуляри і відкинула назад волосся, очі в неї виявились трохи стомлені чи, може, перелякані, але вираз був лагідний, майже простодушний,
1 вона сказала просто:
— Мені завжди хотілося поїхати до Флоренції, але я боюся...
Дівчина, яка вдає, ніби чекає на автобус біля автостоянки й терпляче жде, щоб якийсь молодий чи літній синьйор підібрав її машиною, дівчина, яка стоїть сама-одна і всім своїм виглядом показує, що їй нема куди поспішати, не повинна особливо боятись, але ця здавалася щирою.
— Це вперше мені кажуть, що бояться мене.
Вони дісталися вже майже до Корсо Л оді, і тепер треба було зважуватися. Давіде обережно спинив автомобіль і недбалим аристократичним рухом, не демонструючи ні гаманця, ні грошей, зумів дістати дві банкноти й сунути їх у торбинку,— чи сумку, чи портфель,— у дівчини на колінах. Банкноти були приховані у стиснутій руці таким чином, щоб при передачі ці вульгарні папірці не з'явилися на очі. Гроші здебільшого діють як заспокійливе, з негайним ефектом, проти туги, страху, депресії. Вирвавшись на волю, заживши життям інстинктів, Давіде знав про це.
— Ну що ж, їдьмо,— сказала вона, але її голос зберіг жорсткі і навіть дещо гіркі нотки.— Відвідати Флоренцію можна по-різному, і, як видно, мені випало поїхати туди саме так.
Аж до будки при в'їзді на автостраду Давіде їхав повільно і наступний десяток кілометрів після одержання квитка витримував цю недолугу їзду, починаючи таким чином розбіг. Дівчина знову наділа окуляри, пригладила крила волосся й скромно відсунулась від його плеча.
— Будь ласка, швидше.
Давіде відгукнувся на її прохання, і "джульєтта" враз сягнула межі своїх можливостей; рух на автостраді був інтенсивний, але дівчина не помітила, щоб хлопець допустився бодай найменшої похибки, найменшої необережності, та й цифра на спідометрі зовсім не насторожувала.
Дівчина сиділа мовчки. Очевидно, чоловіків вона знала, тому не говорила йому про свою любов до швидкої їзди, не розповідала нічого про саму себе й нічого не хотіла знати про нього, взагалі відмовилася від усяких балачок, зрозумівши, що він один із тих чоловіків, може, найкращих, яких цікавить лише одне. Він тільки сидів і вів машину. їй не подобалися циркові собачки, які торохтять об бубон прив'язаним до хвоста залізяччям, б'ють лапами в тарілки і трусять обвішаною калатальцями головою. Ця тривала погідна тиша добре діяла й на Давіде, розкріпачувала його, і приховані інстинкти прокидалися в ньому й потягувалися, наче коти, посаджені на півдня в кошик: гарячі, агресивні, меткі. Про рекорд Мілан — Флоренція — Мілан, задуманий його "супер-Я", більше вже не йшлося. На станції обслуговування в Сомальї він зупинився перед по-святковому розцвіченим прапорцями павільйоном.
— Вип'ємо чогось,— запропонував Давіде.
Вона мовчки й слухняно рушила за ним, обом хотілося пити, і вони замовили м'ятну настоянку, міцну, крижану.
— Тут поблизу є прегарний куточок над річкою.
Одного разу Давіде побував там сам і ще тоді подумав, що це непогане місце для парочок, але й не припускав, що йому пощастить привезти сюди дівчину. І що ж — зараз він туди піде, і з дівчиною.
Залишивши автомобіль перед показним павільйоном, вони пішли дорогою, яка вела до річки, а потім стежиною, що бігла берегом, і далі одним з розгалужень, які губилися між високими кущами й заростями, сповненими затишку. Йдучи понад водою, дівчина зняла окуляри й стерла помаду з губів, а тоді зібгала клубочком клаптик м'якого паперу й кинула в річку. Стежила поглядом, як той клубочок погойдується на брижах течії, аж поки Давіде взяв її за руку й повів у кущі.
Як досвідченіша в цьому ділі, місце обрала вона й сіла на моріжок: отут, годиться. Давіде й далі стояв, курив і позирав на неї, поки дівчина скинула свою небесну жакетку; під жакеткою виявився ліфчик, вона зняла й ліфчик, і тоді й Давіде скинув свій піджак, від якого звільнявся поза домом лише для того, щоб кохатися.
— Ти — душка,— сказала дівчина.— Коли я побачила тебе на вулиці Джардіні, то була завагалася, зачепити чи ні — мені здалося, що ти цураєшся жінок. Але моя ціна — п'ятдесят тисяч лір...
Давіде знав свою нездатність сперечатися і тому, намагаючись не муляти очей вульгарним виглядом десятитисячних банкнот, переклав зі свого гаманця до її сумки ще три папірці, щоб вийшла зажадана сума.
— Це дорого, я знаю,— сказала дівчина.— Але вважай, що витратив їх з благодійницькою метою.
Гроші були для Давіде нікчемним папером, тому він перевів розмову на інше.
— Звідки ти?
— З Неаполя.
— Зовсім не відчувається.
— Я три роки працювала над дикцією, хотіла вступити до театру — театру з великої літери. Коли хочеш, можу почитати тобі щось із Шекспіра...
Обідали вони в по-святковому прибраному павільйоні на автостраді. Перекидалися незначущими словами. Між іншим дівчина сказала, що приїхала до Мілана майже рік тому шукати роботи, та так і не знайшла, а Давіде розповів, що служить в одному солідному закладі, бо й справді працював у Монтекатіні.
— Мабуть, на добрій посаді: стільки витрачати!.. Давіде змовчав, і тоді вона спитала:
— Може, тобі ще коли захочеться з'їздити до Флоренції й назад? Після обіду ті дикі хижаки, що дрімали в душі Давіде, знову порвалися на
волю.
— Я хочу іще на річку,— сказав він просто.
— І я,— відгукнулася вона.
Повернулися на річку, а потім удруге прийшли до павільйону підкріпитись. Давіде виявився пиволюбом, але дівчина забажала віскі — раз, а тоді й удруге. Після другої порції він спитав:
— Тобі це зілля не шкодить?
— Теоретично — так. А практично, оскільки завтра я накладу на себе руки, мені можна тепер пити навіть купорос: наслідок буде той самий.
Давіде подумав був, що дівчина сп'яну жартує, але підсвідомо збагнув, що це не так, відчув нутром: вона не жартує і зовсім не п'яна. Та вона не стала розводитися про це далі.