Нарешті він зважився проявити особисту хоробрість. Вишикував у ряд своїх генералів і скомандував:
— Стр-р-рунко!!!
Сорок вишикуваних генералів завмерли.
— Кроком р-руш!!! Р-раз, два, три, чотири! Р-раз, два, три, чотири!
Героїчний загін пройшов у ворота і попростував до замку. А замок, як вам уже відомо, стояв на пагорку, і генерали скоро зовсім захекалися.
Принц увесь спітнів і пішов назад. Командування він передав одному з придворних Лимонів.
— Командуйте за мене, — наказав принц, — а я піду обміркую план остаточного штурму. Як бачите, завдяки моїй особистій хоробрості першу лінію оборони ворога ми уже прорвали.
Придворний Лимон козирнув принцові і скомандував наступати далі. Через десять кроків загін спинився перепочити. Тепер треба було йти у вирішальну атаку, бо до замку залишалося не більш сотні метрів.
У цю ж саму мить пролунав страшенний гуркіт: якась величезна бомба летіла згори просто на загін генералів. Не чекаючи наказу командувача, генерали прожогом кинулися навтіки. Але таємнича бомба котилася набагато швидше, за кілька секунд наздогнала, розчавила на мотлох десятків два генералів, гуркочучи прокотилася крізь ворота, розметала ескадрон синьйора Петрушки, перекинула графську карету і, нарешті, спинилася.
Коли таємнича бомба спинилася, всі побачили, що то не якась магнітна бомба і не бочка з динамітом, а злощасний барон Апельсин. Он хто!
— Любий кузене, що це з вами сталося? — перелякано скрикнула синьйора графиня Старша, насилу вилізла з перекинутої карети і підбігла до барона. А була вона вся в пилюці, розпатлана та ще й виквацяна сажею.
— Пробачте, синьйоро, не маю честі вас знати! — промимрив Апельсин. — У мене знайомих з Африки немає.
— Та я ж — графиня Черешня Старша!
— Лишенько! Чого це вам заманулося так себе розмалювати?!
— Це ми зробили із важливих стратегічних міркувань… Але скажіть краще, чому це ви звалилися на нас згори?
— Я прибув вам на підмогу. Правда, це вийшло трохи незвичайно, але я не мав іншого виходу. Цілісіньку ніч силкувався я вибратися з льоху, де зачинили мене оті бандити. Повірте, я власними зубами мусив прогризти дубові двері…
— Але перед тим ви прогризли днища десятка бочок з вином, — пробурмотів Помідор. Він іще ловив дрижаки з переляку.
— І от коли я вибрався з льоху, то просто покотився вниз, по дорозі розчавив ціле плем'я якихось негрів… Вони йшли до замку, мабуть, на допомогу бунтівникам.
Барон страшенно зніяковів, коли синьйора графиня Старша пояснила йому, що то були не негри, а загін із сорока генералів. Проте в душі він був дуже задоволений із своєї сили. В цей час принц Лимон мився у ванні в своєму наметі. Коли йому доповіли про нові великі втрати його війська, він подумав спершу, що супротивник контратакував передовий загін. Як же розгнівався принц, почувши, що це лихо заподіяв не ворог, а доброзичливий спільник.
— Я ні з ким не підписував угод! Я сам починаю і веду свої війни! — обурювався принц.
Потім він зібрав разом усі рештки свого війська — генералів, солдатів, слуг — всього близько тридцяти чоловік — і виголосив перед ними таку промову:
— Не треба мені друзів, я і сам упораюся з ворогом!
Відомо, що принци не цінують дружби. Воно й зрозуміло, бо друзі у них завжди бувають ненадійні. Тож такі принци, як Лимон, втішають себе всякими безглуздими приказками.
Через чверть години принц наказав починати новий наступ. Десятеро солдатів підтюпцем побігли нагору. Вони зняли страшенний галас, щоб налякати хоча б жінок та дітей, які були серед захисників замку. Наші друзі зустріли їх дуже привітно. Навіть надто привітно. Цибуліно приладнав пожежні насоси до найбільших бочок з вином, що були в льоху.
Коли Лимончики надбігли досить близько, Цибуліно скомандував:
— По ворогу — вином!!!
(Він повинен був би скомандувати "вогонь!", але ж це були насоси, щоб гасити, а не палити вогонь.)
На войовничих Лимончиків полилися сильні струмені червоного ароматного вина. Вино заливало їм очі, попадало в роти, в носи. Тоді Лимончики кинулися навтікача, а на них ззаду все лилися й лилися цілі потоки вина.
Поки Лимончики збігли вниз, то стали всі зовсім п'яні, і це страшенно обурило обох графинь. Але найдужче лютував принц.
— Яка ганьба!! — галасував він. — Та вас усіх треба палицями відлупцювати! Яке свинство — пити червоне вино без закуски! Ну от і маєш: іще десять моїх солдатів стали небоєздатні!
І справді, усі десять Лимончиків один за одним звалилися додолу, просто принцу під ноги. І як один захропли…
Становище ставало делалі тривожніше.
Синьйор Помідор рвав на собі волосся і благав містера Морквоу:
— Порадьте що-небудь! Адже ж ви іноземний військовий радник!
А наші друзі у замку танцювали від радості.
Не менш половини ворожого війська було розгромлено.
Здавалося, от-от над табором ворога біля воріт замайорить білий прапор на знак того, що військо принца визнає себе переможеним.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Цибуліно знайомиться з павуком-листоношею
Ні, не буду казати вам неправди: не замайорів білий прапор біля воріт. Навпаки, — до замку прибула з столиці ціла дивізія Лимончиків, і нашим друзям треба було або здаватися в полон, або втікати.
Цибуліно спробував утекти через льох, але в таємному підземному ході, що виводив до лісу, вже засіли солдати принца.
Хто ж видав їм таємницю підземного ходу?
Цього я теж від вас не приховаю. Зрадником став Горох.
Коли для наших друзів справи пішли на гірше, адвокат перебіг на бік ворога. Страшенно боявся він, щоб його не повісили вдруге.
Синьйор Помідор дуже зрадів, що нарешті зловив Цибуліно, і на радощах відпустив усіх його друзів, тільки Вишеньку замкнув на горищі.
А Цибуліно в супроводі цілої роти Лимонників відвели до в'язниці і замкнули у підземній камері.
Двічі на день Лимончик із тюремної сторожі приносив до камери Цибуліно миску юшки і кухоль води. Цибуліно сьорбав юшку, не роздивляючись; одне, що завжди був голодний, а друге, що в камері було темно, хоч в око стрель. Цибуліно цілими днями лежав на тапчані і думав, думав, думав: "От якби побачити тата! Або хоч якось сповістити його, що я тепер у цій самій тюрмі".
День і ніч безперестанку крокував коридором повз камеру патруль Лимончиків. Гучний тупіт їхніх чобіт не давав хлопчикові заснути.