Пригоди Цибуліно

Страница 29 из 41

Джанни Родари

Помідор і сам не помітив, як почав щосили гукати.

Здаля і справді могло здатися, що герцог розважається, — ніби пускає з вікна світляні зайчики. Помідор лютував усе дужче. І раптом замислився.

"А що, коли це якісь сигнали? — подумав він, бо світло миготіло без упину. — Так! Але які сигнали? Для чого? Кому подаються ці сигнали? Дорого заплатив би я, тільки б дізнатися, що це все означає!.. О… Три короткі сигнали… три довгі… знов три короткі… знов три довгі… Може, герцог слухає радіо і так підіграє музиці — вмикає і вимикає електрику? От який негідник!"

Помідор пішов назад до табору в лісі. Там він здибав одного придворного з оточення принца, який здавався освіченою людиною. Помідор і запитав його — чи розуміється він на сигналізації.

— Авжеж, розуміюся, — відповів той. — Я — професор сигналізації, я — доктор фігельмігельних наук.

— То скажіть, будь ласка, що означає ось такий сигнал?

І Помідор пояснив, які сигнали подавалися з кімнати герцога Мандарина.

— S… О… S… Та це ж сигнали про нещастя! Це означає: рятуйте!

"Рятуйте? — подумав Помідор. — Еге-е, то це — не жарти! То герцог хотів про щось дати знак. Треба дійсно попасти в небезпечне становище, щоб подавати такий сигнал…"

Тепер синьйор Помідор уже не барився, а хутко подався до замку.

Увійшов через хвіртку в парк і свиснув Гавкуна. Він сподівався, що пес вискочить із гарненької хатини, яку вони відняли в кума Гарбуза. І синьйор Помідор дуже здивувався, коли Гавкун, прищуливши вуха, виповз із своєї старої буди.

— Що тут скоїлося? — спитав синьйор Помідор.

— Бачите, синьйоре, я поважаю закони, — сердито пробуркотів пес. — А сюди прийшли законні власники хатини, показали мені свої документи на власність. Ну от я і був змушений відступитися.

— Які такі — законні власники?

— Та якийсь Гарбуз і Суниця.

— Де ж вони тепер?

— Сплять он там, у своїй хатині. Я тільки не можу зрозуміти, як отой пикатий Гарбуз може спати в хатині, де йому і сісти ніде?

— А в замку хто є?

— О, там багато всякого люду. Та все якась наволоч: шевці, скрипалі, редиска, цибуля…

— То й Цибуліно з ними?

— Здається, що одного з них звуть саме так. І, наскільки я міг зрозуміти, вони тяжко образили герцога Мандарина. Він замкнувся в своїй кімнаті і цілий вечір не виходив.

"Це означає, що вони тримають його в полоні!", — подумав Помідор і здивувався ще дужче.

— Барон Апельсин також замкнувся, але не в своїх покоях, а в льоху, — додав Гавкун. — І ось уже кілька годин звідти чути, як відкриваються пляшки.

"От п'янюга!" — в думці вилаявся Помідор.

— Не можу тільки одного зрозуміти, — вів далі пес, — як може графський син Вишенька водитися з людьми такого низького походження? Чи він забув про свій титул графа?

Помідор чимдуж побіг до лісу, розбудив принца Лимона та графинь і розповів їм усі ці жахливі новини. Графині хотіли негайно їхати назад до замку, але принц не дозволив:

— Від наших вечірніх розваг моє військо набагато зменшилося, — заявив він. — Тепер нам бракує солдатів для нічного нападу на замок. Треба чекати світанку.

Він викликав до себе синьйора Петрушку і звелів йому знов перерахувати солдатів, які залишилися після вечірнього фейєрверку. Відомо, що синьйор Петрушка добре знав арифметику. Він узяв шматок крейди, грифельну дощечку і обійшов усі намети. Кожного солдата він позначав одним хрестиком, кожного офіцера або генерала — двома хрестами. Підрахунки показали, що залишилося всього сімнадцять солдатів Лимончиків і сорок офіцерів та генералів, крім них іще синьйор Помідор, Петрушка, сам принц Лимон, обидві графині, містер Морквоу, Шукай і кілька коней.

Помідор вважав, що з коней ніякої користі тут не буде. А синьйор Петрушка твердив, що при штурмі замку атака кінноти просто-таки необхідна. Почалася довга суперечка з питань стратегії. Зрештою синьйор Петрушка переконав принца Лимона, і той призначив його командиром кінного ескадрону.

План атаки складали за участю містера Морквоу, якого принц призначив іноземним військовим радником.

Насамперед Морквоу порадив вимазати усім обличчя у чорний колір, щоб налякати супротивника. Для цього принц звелів повитягати з пляшок корки, запалити їх, і потім цією сажею він власноручно виквацював обличчя своїм офіцерам та генералам. Це дуже його потішило, а генерали як один вклонилися і в один голос гукнули:

— О, яка це для нас велика честь!

Як вони вклонялися, принц Лимон мазав їм сажею іще й потилиці.

Коли зійшло сонце, усі у війську принца були чорнолиці, як ті негри. Принц був страшенно з цього задоволений. Він звелів вимастити сажею лиця також Помідорові та графиням.

— Мажтеся, мажтеся, бо наші справи кепські,— заохочував їх принц. — Крім того, треба ж якось використати всю сажу.

Зі сльозами на очах виконали графині його наказ — теж вимазалися сажею.

Атака почалася рівно о сьомій годині ранку.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Як барон Апельсин мимоволі двадцять генералів розчавив

Перша частина плану атаки була така: пес Шукай повинен був домовитися із своїм другом Гавкуном, щоб той відчинив ворота. За ним до парку мав прорватися ескадрон кінноти під командуванням синьйора Петрушки.

Однак ця перша частина плану зовсім не вдалася, бо ворота парку були не замкнені, а навпаки — широко розчинені. Сам Гавкун виструнчився біля воріт по стійці "струнко" і віддавав честь хвостом.

Як угледів Шукай, що ворота розчинені, то з переляку дременув щосили назад, щоб доповісти командуванню про це дивне явище.

— Ось де собака зарита, — сказав містер Морквоу. Як і всі іноземні радники, він дуже любив це прислів'я.

— Зарита собака, абсолютно! — підбрехнув Шукай.

— Та хто це вам набрехав? — не зрозумів принц.

— Що набрехав?

— Про якусь зариту собаку…

— Дозвольте пояснити, ваша світлість. Ніякої собаки тут не зарито, але бунтівники чомусь не замкнули воріт. Чи не приготували вони для нас якоїсь пастки?

— То давайте увійдемо до парку через задню хвіртку, — запропонував принц Лимон.

Але виявилося, що та хвіртка теж була відчинена, і лимонні полководці зовсім розгубилися. Самому принцові ця війна уже почала набридати.

— Щось надто довго тягнеться оця війна! — скаржився він Помідорові. — От яка довга та тяжка війна! Якби знаття — я б зовсім її не розпочинав.