Я ще не заспокоївся після пережитих подій. Лом стояв засмучений — він чогось занудьгував ще на березі. Один Фукс був вдоволений.
Він устиг-таки схопити з терезів золотий ланцюжок я якорем на кінці й тепер розглядав його, розшукуючи пробу.
Скоро, однак, і Фукс засмутився.
— В нашому ділі за це б'ють свічниками, — несподівано сказав він, плюнув за борт і простягнув мені ланцюжок.
Я подивився і виявив причину його невдоволення: на ланцюжку, на крайньому кілечку, зовсім чітко було вибито:
"Завод штучних дорогоцінностей "Алхімік". Зроблено в Англії".
— Ну що ж, чудова робота й марка солідна, — сказав я, повертаючи Фуксу ланцюжок.
В ту ж мить парус хлопнув у мене за спиною, і не встиг я обернутися, як опинився за бортом.
Засліплений водою, я безладно замахав руками й несподівано ухопився за щось тверде. Розплющив очі, бачу — нога, а далі голова Лома, Лом теж тримається за ногу, а попереду Фукс. Цей тримається за свій ланцюжок, а ланцюжок тримається за борт "Біди": зачепився якорем.
Розумієте, яке становище! Яхта йде повним ходом, з ми троє за бортом! Замріялися, залишили стерно, а тут перекинуло парус і збило весь екіпаж.
Добре ще — цей ланцюжок: дарма, що фальшивий, а без нього яхта пішла б сама, з оселедцями.
Ну, я одразу оцінив обстановку й по можливості голосно скомандував:
— Так держати, та міцніше!
— Єсть так держати! — відповів Лом.
— Єсть так держати! — підхопив Фукс.
А я, не поспішаючи підтягся ближче, по Лому, потім по Фуксу, потім по ланцюжку — й на "Біду". Потім так само Лом, потім уже Фукс…
На палубі я ще раз оглянув ланцюжок і, уявіть — здивувався навіть! — жодне кільце не розтягнулось. Міцно роблять!
— Бережіть його, Фукс, — сказав я.
Потім видав екіпажу по чарці горілки, щоб зігрітися, призначив вахти, а сам ще постояв на борту, подивився на горизонт, згадав сумні події останніх днів.
— Прощай, добра Англіє, стара Англіє! — сказав я, а про себе подумав: "Культура!"
Постояв ще, викурив люльку й пішов спати.
А вранці, тільки почало світати, Лом прийшов будити мене на вахту й доповів, що "Біда" вийшла в Атлантичний океан.
РОЗДІЛ VII
Про методи астрономічних визначень, про військову хитрість й про два значення слова "фараон"
В Атлантичному океані в нас була одна незначна пригода, про яку, власне, й розповідати не варто було б. Але для збереження істини я і цього не втаю.
Ви знаєте, звичайно, що у відкритому морі, далеко від видимих берегів, судноводій визначає свій шлях за небесними світилами й за хронометром. Світила — це Сонце, Місяць, планети й нерухомі зірки. Вони нам дані, так би мовити, самою природою. Ну, а хронометр — це інша справа. Хронометр — це плід невтомної праці багатьох поколінь людства, і, як показує сама назва, служить він для вимірювання часу.
Складне це діло — вимірювання часу. Он на Заході, в тій-таки Англії, наприклад, досі ще академіки сперечаються: є він, той час, чи нема його зовсім, а тільки здається, що є. А якщо нема, то й вимірювати начебто нічого, та й ні для чого. А, по-моєму, тут діло ясне: коли на такі суперечки вистачає часу, то, значить, є він і навіть з гаком. А от щодо вимірювання — згоден, складне це питання. І не зразу, звичайно, досягли тут належної досконалості.
В минулому для цієї мети використовували пісочні склянки. Потім з'являлися ходики, будильники, кишенькові годинники.
За будильниками в наш час не плавають — вважають, що це не точно, а, на мою думку, в гіршому разі й будильник підійде.
Он мій тезко Колумб зовсім без годинника плавав, однак відкрив Америку.
Ну, ходиками, я згоден, на судні користуватися не зручно: там, знаєте, треба підвішувати до гир підкови, цеглини, утюги… Ану, як шторм підніметься? Тут до них і не підступишся. А будильник… Чому ж?
Але якщо вже не заведено за будильниками плавати — нічого не поробиш. І я, коли готував похід, спеціально придбав собі чудовий ручний хронометр.
Придбав і поклав у каюті. Користуватися ним не доводилось: ішли весь час поблизу берегів. А тут — хочеш не хочеш — треба зорієнтуватись. Ну, спускаюся в каюту, беру свій хронометр і виявляю дивну зміну в його характері: був прилад, як я казав, ручний, а тут, знаєте, полежав без догляду й здичавів зовсім, чорт знає, що показує: сонце сходить, а на ньому полудень, сонце на полудень, а на ньому шоста година. Вже я по ньому й стукав, і тряс, і крутив — ніщо не допомогло.
Бачу, кепська справа: йдемо, а куди — невідомо. Так, знаєте, й заблудитися можна.
Але тут порятунок прийшов сам собою і прийшов звідти, звідки я його зовсім не ждав.
Ми, коли були в Англії, добре запаслися продовольством. Набрали сухих продуктів, консервів, живності. Між іншим, був у нас ящик курей з Грініча.
Так. Ну, звичайно, в дорозі ми їх поїли й на той час в ящику тільки й лишилось два молодих півники — чорний і білий.
І ось я стою з секстантом в руках, обдумую методи астрономічних спостережень, — раптом, розумієте, обоє мої півники хором:
— Кукуріку!..
Я моментально зробив спостереження; ну, а далі вже неважко зрозуміти: раз грінічські півники заспівали, значить, зараз у Грінічі світанок, сонце сходить. Ось вам і точний час. А знаючи час, і зорієнтуватись неважко. Отак-то!
Я, однак, зробив і перевірку: ввечері знову вийшов з секстантом, і саме опівночі за Грінічем мої півники знову дуетом:
— Кукуріку!
Так можна було й далі з допомогою півників плавати, але тут я ще й інший спосіб знайшов.
Чудовий спосіб! Я навіть думаю якось на дозвіллі дисертацію написати на цю тему й збагатити таким чином науку.
Коротко мій спосіб зводиться ось до чого: ви берете годинник, який завгодно, хоч стінний, хоч баштовий, можна навіть іграшковий, це все одно. Аби тільки в нього були стрілки й циферблат. Причому зовсім не обов'язково, щоб стрілки рухались: навпаки, цілком необхідно, щоб вони не рухались. Хай стоять. І от припустимо, вони показують, як мій хронометр, рівно дванадцяту годину. Чудесно! Звичайно, протягом більшої частини доби користуватися таким хронометром не доведеться, та, зрештою, це й ні до чого, зайва розкіш; зате двічі на добу — опівдні й опівночі — ваш хронометр абсолютно точно покаже час. Тут лише треба не пропустити моменту, коли подивитись, а це вже залежить від особистих здібностей спостерігача.