Коли почало вже добре вечоріти, Швейк запропонував вирушити в путь до фельдкурата. Але маленький товстун, хоч уже ледве ворушив язиком, почав умовляти Швейка залишитися ще. Та й довгань був тієї думки, що фельдкурат може почекати.
Проте Швейкові вже набридло в "Куклику", і він став погрожувати, що піде сам.
Отож і пішли, але Швейк пообіцяв, що дорогою вони заглянуть іще куди-небудь.
Вони зайшли до маленького кафе за "Флоренцією", де товстун продав свій срібний годинник, щоб можна було ще порозважатися. Звідтіля вже Швейк вів їх попід руки.
Це йому коштувало великих зусиль. Ноги в конвоїрів увесь час підламувались, і їм хотілося ще кудись завітати. Маленький товстун мало не загубив пакета для фельдкурата, і Швейкові довелося той пакет нести самому. Коли дорогою їм зустрічалися офіцер або якийсь старшина, Швейк мусив попереджувати своїх конвоїрів. Надлюдськими зусиллями й з великою натугою Швейкові нарешті вдалося притягти їх до будинку на Королівській вулиці, де жив фельдкурат.
Він сам настромив їм баґнети на ґвинтівки й стусанами під ребра примусив, щоб вони вели його, а не він їх.
На другому поверсі, де на дверях квартири була прикріплена візитна картка: "Отто Кац — фельдкурат", — їм відчинив якийсь вояк. З кімнати лунали голоси та дзенькіт пляшок і склянок.
— Wir... melden... gehorsam... Herr... Feldkurat, — через силу промовив довгань, козиряючи воякові, — ein... Paket... und ein Mann gebracht 1.
1 Насмілюсь... доповісти... пане фельдкурате... один... пакет... і одного солдата доставлено (нім.).
— Залазьте, — сказав вояк, — де ж це ви так набралися? Пан фельдкурат, нівроку, теж... — Вояк сплюнув.
Він пішов з пакетом. Прибулі довго чекали в передпокої, поки двері нарешті відчинились і ввійшов, точніше, не ввійшов, а влетів фельдкурат. Він був без піджака, в самій жилетці й тримав у руці сигару.
— То ви вже тут? — сказав він Швейкові. — Оце вас привели? Е-е, нема у вас сірників?
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, нема.
— Е-е, а чому ж у вас нема сірників? Кожен солдат повинен мати сірники, щоб закурити. Солдат, який не має сірників, він є... Що є?
— Він є, насмілюсь доповісти, без сірників, — відповів Швейк.
— Дуже правильно, він є без сірників і не може нікому подати вогню. Це по-перше, а тепер по-друге. Ноги у вас не смердять?
— Насмілюсь доповісти, не смердять.
— Так. Це по-друге. А тепер — по-третє. П'єте горілку?
— Насмілюсь доповісти, горілки не п'ю, тільки ром.
— Добре, гляньте лишень на цього солдата. Я позичив його на сьогодні у старшого лейтенанта Фельдгубера, це його денщик. А він нічого не п'є, не... неп...
питущий, і тому почалапає з маршовою ротою на фронт, бо... бо... та-такої людини мені не треба. Це не денщик, а корова. Та теж п'є лише воду і мукає, як віл.
Т-ти, непитущий! — звернувся він до вояка. — І як же тобі не с-сором, йолопе. За це б тобі заїхати зо два рази у вухо!
Фельдкурат раптом звернув увагу на Швейкових конвоїрів. Вони, хоч як намагалися стояти рівно, хиталися, марно опираючись на свої ґвинтівки.
— Ви п'я... п-п'яні! — сказав фельдкурат. — Ви набралися під час служби, і за це я звелю вас п-посадити. Швейку, заберіть у них ґвинтівки, відведіть на кухню і стережіть, поки не прийде патруль забрати їх. Я зараз протел-ле-ф-ф-фо-ную до казарми.
Таким чином, слова Наполеона "На війні ситуація міняється щохвилини" знайшли тут своє цілковите підтвердження. Вранці вели Швейка під баґнетами й боялися, щоб він не втік, потім Швейк вів конвоїрів, а врешті — вже сам їх і стеріг.
Вони не усвідомлювали собі цієї зміни, аж поки, сидячи в кухні, не побачили біля дверей Швейка з ґвинтівкою і баґнетом.
— Я б чогось випив! — зітхнув маленький оптиміст, тоді як на довганя знову напав скептицизм і він сказав, що все це підла зрада. Довгань почав голосно обвинувачувати Швейка. Це він, мовляв, наштовхнув їх на таке неподобство.
Обіцяв, буцімто завтра його повісять, а тепер з усього видно, що вся та історія зі сповіддю й вішанням — тільки жарти.
Швейк відмовчувався і походжав біля дверей.
— Ну й дурні ж ми, — бідкався довгань.
Нарешті Швейк, вислухавши всі звинувачення, заявив:
— Тепер ви принаймні бачите, що військова служба вам не мед. Я виконую свій обов'язок. Я так само вклепався в цю історію, як і ви, але, як кажуть, мені всміхнулося щастя.
— Я б таки чогось випив, — розпачливо повторював оптиміст.
Довгань підвівся і непевним кроком попрямував до дверей.
— Пусти нас додому, — сказав він Швейкові, — не дурій, колего!
— Три кроки від мене! — відповів Швейк. — Я вас мушу стерегти. Ми тепер не знайомі.
У дверях з'явився фельдкурат:
— Я... я ніяк не можу додзвонитися до тих казарм. Ідіть додому і запам'ятайте собі, що напиватися під час виконання службових обов'язків — заборонено. Марш звідси!
Треба віддати належне фельдкуратові: у казарми він не дзвонив, бо не мав телефону, а просто говорив у настільну електричну лампу.
II
Вже третій день Швейк служив денщиком у фельдкурата Отто Каца і за цей час бачив його лише один раз. Третього дня з'явився денщик надпоручника Гельміха і сказав Швейкові, щоб той прийшов до них забрати фельдкурата.
Дорогою денщик розповів Швейкові, нібито фельдкурат посварився з надпоручником, розбив піаніно, і тепер п'яний як чіп, і не хоче йти додому. Надпоручник Гельміх, теж п'яний, викинув фельдкурата в коридор, і той сидить під дверима на підлозі й куняє.
Прибувши на місце, Швейк струснув фельдкурата за плечі, а коли той замурмотів і розплющив очі, Швейк козирнув і сказав:
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я прийшов.
— А що вам тут треба?
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я дістав наказ забрати вас звідсіля.
— Ви дістали наказ забрати мене? А куди ж ми підемо?
— До вас на квартиру, пане фельдкурате.
— А нащо ж мені йти до себе на квартиру, хіба я не в своїй квартирі?
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, ви в коридорі чужого дому.
— А-а як я сюди потрапив?
— Насмілюсь доповісти, ви були в гостях.
— В г-г-гостях. Я н-не був. Це ви п-пом-миляєтеся.
Швейк підняв фельдкурата і спер його на стіну. Фельдкурат хитався з боку на бік, падав на нього і при цьому застерігав: