— Я впаду! Впаду, — твердив він знову, дурнувато посміхаючись.
Нарешті Швейкові вдалося прихилити фельдкурата до стіни, і той у новій позі знову почав дрімати.
Швейк розбудив його.
— Що вам потрібно? — спитав фельдкурат, зробивши марну спробу зсунутися по стіні й сісти на підлозі. — Хто ви такий?
— Насмілюсь доповісти, — відповів Швейк, притискаючи фельдкурата до стіни, — я ваш денщик, пане фельдкурате.
— У мене немає ніякого денщика, — насилу промимрив фельдкурат і зробив нову спробу звалитися на Швейка. — Я не фельдкурат, а свиня, — признався він із щирістю пияка, — пустіть мене, добродію, я вас не знаю.
Недовга боротьба скінчилася цілковитою Швейковою перемогою. Швейк використав цю перемогу і стяг фельдкурата зі сходів до під'їзду, де фельдкурат знову почав опинатися, щоб його не витягли на вулицю.
— Я вас не знаю, — невпинно торочив, борюкаючися зі Швейком, фельдкурат. — Ви знаєте Отто Каца? Це я. Я був у архієпископа, — репетував він, тримаючись за двері під'їзду. — Мною цікавиться Ватікан, розумієте?
Швейк відкинув "насмілюсь доповісти" і заговорив з фельдкуратом інтимним тоном:
— Пусти двері, кажу, бо як трісну тебе по тих лапах. Ходім додому, та й годі.
Не розмовляти!
Фельдкурат пустив двері й звалився на Швейка.
— Так, ходімо кудись, але до Шугів не піду, там я заборгувався.
Швейк випхав його з під'їзду і, шарпаючи, поволік по тротуару.
— Що це за пан такий? — спитав хтось із зустрічних.
— Це мій брат, — відповів Швейк, — дістав відпустку і приїхав відвідати мене.
Отож на радощах упився, бо не думав, що застане мене живого.
Почувши останні слова, фельдкурат промугикав якийсь мотив з оперети, якої б ніхто не пізнав, і відразу ж почав чіплятися до перехожих:
— Хто з вас мертвий, хай з'явиться до корпусного командування протягом трьох днів, щоб його труп можна було покропити святою водою... — І вмовк, намагаючись заритися носом у тротуар. Швейк ухопив його під пахви й знову поволік додому.
Витягши голову, волочачи ноги, фельдкурат перебирав ними, як кицька з переламаним хребтом, і мугикав:
— Deminus vobiscum, et cum spiritu tuo. Dominus vobiscum 1.
1 Господь з вами і з духом твоїм. Господь з вами (лат.).
На стоянці візників Швейк посадив фельдкурата біля муру, а сам пішов торгуватися з ними. Один з них заявив, що він цього пана дуже добре знає, бо раз уже його возив, і більше не повезе.
— Обригав мені геть усе і не заплатив навіть за проїзд. Я його возив щось години зо дві, поки знайшов, де він живе. Потім я тричі приходив по гроші, і лише тиждень тому він дав мені за все п'ять крон.
Після довгих умовлянь один з візників погодився їх везти.
Швейк повернувся до фельдкурата. Той спав, і хтось тим часом зняв у нього з голови й забрав чорний котелок (фельдкурат звичайно ходив у цивільному).
Швейк збудив свого хазяїна й за допомогою візника посадив у критий екіпаж. Там фельдкурата охопила цілковита апатія. Швейк здався йому полковником Юстом з сімдесят п'ятого піхотного полку, і він кілька разів повторив:
— Не гнівайся, друже, що я тикаю тобі: я — свиня!
Одну мить здавалося, що туркотіння екіпажу по бруку витвережує його. Він сів рівно і заспівав якийсь уривок з невідомої пісні. Можливо, це була його імпровізація:
Він мене в ті дні щасливі
На коліна брав колись,
В Меркліні тоді жили ми,
Біля Домажлиць.
За хвилину, однак, йому знову світ замакітрився, і, звернувшись до Швейка, він спитав, примруживши одне око:
— Як ся маєте, шановна пані? Виїжджаєте кудись на дачу? — В очах у нього двоїлося, і після короткої паузи він докинув: — Зволите мати дорослого сина? — І показав пальцем на Швейка.
— Сядеш ти каменем чи ні? — визвірився на нього Швейк, коли фельдкурат спробував вилізти з ногами на Сидіння. — Думаєш, я тебе не навчу порядку?
Фельдкурат затих і маленькими свинячими очицями почав дивитися з дрожок на вулицю, ніяк не розуміючи, Що, власне, з ним діється.
А далі, вже цілковито втративши розум, звернувся до Швейка і тужливо сказав:
— Пані, дайте мені перший клас, — і зробив спробу спустити штани.
— Зараз же застебнися, свинюко! — гримнув Швейк. — Тебе вже знають усі візники, ти вже раз обригав усе, а тепер ще й таке вигадав. Не думай, що тобі знову удасться не заплатити, як торік.
Фельдкурат меланхолійно підпер голову долонею і почав співати: "Вже мене ніхто не любить..." Але відразу й урвав свій спів і промовив:
— Entschuldigen Sie, lieben Kamerad, Sie sind ein Trottel! Ich kann singen, was ich wall 1.
1 Пробачте, любий друже, ви дурень! Я можу співати, що хочу (нім.).
Потім він зібрався, мабуть, засвистіти якусь мелодію, але замість цього з його губ зринуло таке розкотисте "тпр-р", що коні зупинилися. Коли за наказом Швейка вони поїхали далі, фельдкурат почав замість сигарети припалювати мундштук.
— Не горить, — промовив він розпачливо, вичиркавши цілу коробочку сірників. — Це ви на них дмухаєте. Але зараз же з'їхав на інше і засміявся:
— Ну й комедія! Ми в трамваї самі. Еге ж, друзяко? — І почав нишпорити по кишенях.
— Я загубив квиток, — вигукнув він. — Зупиніть! Цей квиток треба знайти! Та врешті безнадійно махнув рукою.
— Хай їдуть... — І почав мурмотіти: — У більшості випадків... так, в порядку...
У всіх випадках... Ви помиляєтеся... Третій поверх? Це відмовка... Йдеться не про мене, а про вас, вельможна пані... Платити... Брав чорну каву...
Уже в напівсні посварився з якимсь уявлюваним ворогом, який буцімто заперечував його право сидіти в ресторані біля вікна. Потім дрожки здалися йому поїздом, і, вихилившись набік, він загукав на всю вулицю по-чеському і по-німецькому:
— Німбурк, пересадка!
Швейк притяг його до себе, і фельдкурат, забувши про поїзд, почав імітувати різних тварин. Найдовше він імітував півня, і його "кукуріку" переможно лунало з дрожок.
Взагалі якийсь час фельдкурат був дуже рухливий, непосидючий і намагався вистрибнути на брук, обзиваючи хуліганами людей, яких вони минали. Пізніше він викинув на вулицю носову хусточку і заволав, щоб візник зупинився, бо він,
мовляв, загубив багаж. Потім почав оповідати:
— В Будейовицях був один барабанщик. Оженився він, а за рік помер, — і зненацька зареготав. — Смішний анекдот? Еге ж?