— Послухай-но, чи ти, бува, не пхав носа до тієї політики? — спитав довгань. З його тону видно було, що в нього прокидається симпатія до Швейка.
— Ще й до якої політики! — усміхнувся Швейк.
— А чи ти часом не національний соціаліст? Тепер товстун став обережний і втрутився в розмову.
— А що нам до нього? — сказав він. — Дивіться, всюди повно людей, і всі витріщаються на нас. Коли б принаймні ми могли в якомусь під'їзді зняти баґнети, щоб не так упадати в очі. Ти не втечеш? А то ми матимемо неприємності. Правда ж, Тоніку? — звернувся він до довганя; той тихо промовив:
— Баґнети можна було б зняти. Адже він наш.
Тонік перестав бути скептиком і сповнився співчуттям до Швейка.
Вони знайшли під'їзд, де зняли баґнети, і товстун дозволив Швейкові йти поруч нього.
— Ти б, може, закурив, га? — спитав він. — А чи... — Він хотів спитати: "А чи дадуть тобі покурити, перш ніж повісять?" — але не докінчив речення, відчуваючи, Що це було б нетактовно.
Вони закурили, і конвоїри почали розповідати Швейкові про свої родини, які живуть в районі Краловеградця, про жінок, дітей, про шматок поля, про єдину корівчину.
— Пити хочеться, — заявив Швейк.
Довгань і малий перезирнулися.
— Десь на один кухоль і ми знайшли б, — сказав малий, відчуваючи, що довгань не проти. — Але куди-небудь так, щоб не впадало в вічі.
— Ходімо в "Куклик", — запропонував Швейк, — ґвинтівки можна лишити в кухні, шинкарем там Серабона, сокіл, його можете не боятися. Там грає скрипка і гармонія, — говорив він далі, — заходять туди і вуличні дівчата та інші пристойні люди, яких не пускають в "репрезентяк".
Довгань ще раз перезирнувся з малим і сказав:
— Що ж, ходімо, до Карліна ще далеко.
Дорогою Швейк розповідав їм різні анекдоти; вони прийшли в "Куклик" у доброму настрої і все зробили так, як порадив Швейк. Гвинтівки сховали на кухні й зайшли до залу, де скрипка і гармонія наповнювали все приміщення звуками улюбленої пісні "На Панкраці, гей, на горбочку, там алея, як шнурочок...".
Якась дівчина сиділа на колінах у підтоптаного на вигляд молодика з рівненьким проділом і співала хрипким голосом: "Я нагледів дівчиноньку, та у неї інший є".
За одним столиком спав п'яний сардинник. Вряди-годи він прокидався, грюкав кулаком об стіл і бурмотів: "Так не годиться!" І знову засинав. За більярдом під дзеркалом сиділо ще троє дівчат, що гукали якомусь залізничникові: "Кавалере, почастуйте нас вермутом!" Біля музикантів двоє сварилися, з'ясовуючи, чи зацапав учора патруль якусь Марженку, чи ні. Один казав, що бачив це на власні очі, а другий запевняв, що вона пішла спати з якимось солдатом у готель "Вальшум".
Біля самих дверей сидів солдат із кількома цивільними й розповідав їм, як його поранили в Сербії. У нього була перев'язана рука і повні кишені сигарет, які він дістав від співрозмовників. Він усе говорив, що не може більше пити, а один з цієї компанії, лисий дідок, безперестанно його заохочував:
— Та пийте, пийте, солдатику, хто зна, чи ще колись зустрінемось. Замовити для вас якусь пісню? Ви любите "Сирітку"?
Це була улюблена пісня лисого дідка, і коли за хвилину скрипка і гармонія заквилили її, очі старого налилися слізьми, і він завів деренчливим голосом:
Як порозумніла,
До мами просилась,
До мами просилась.
Від сусіднього стола хтось гукнув:
— Та годі ж бо! Тю на вас! Заткніться вже з цією своєю сиріткою!
І наперекір старому за ворожим столом почали співати:
Розлука, розлука,
Для серця розпука, розпука...
— Франто! — покликали вони пораненого вояка, заглушивши "Сирітку" і доспівавши "Розлуку". — Кинь ти вже їх до бісового батька та ходи до нас. Плюнь на них і тягни сюди сигарети. Годі тобі розважати овечок божих.
Швейк із своїми конвоїрами зацікавлено дивилися на ту сцену.
Швейк — він часто бував тут до війни — поринув у спогади, як налітав сюди, бувало, з облавою комісар поліції Драшнер, як його боялися повії, але все ж таки складали про нього пісні, де все було навпаки.
Якось вони навіть хором заспівали:
За Драшнера-пана
Пригодонька сталась,
Марженка упилась,
Його не боялась.
Цієї миті несподівано ввійшов Драшнер у супроводі свого почту, страшний і невблаганний. Всі шарахнули, як куріпки від пострілу. Цивільні агенти зігнали всіх докупи, і Швейк теж опинився в цій компанії, бо на свою біду, коли комісар Драшнер зажадав від нього посвідчення особи, спитав: "А чи маєте ви на це дозвіл управління поліції?"
Швейк пригадав також одного поета, який висиджував тут під дзеркалом, і під невгамовну метушню та звуки гармонії писав віршики, й тут же, у "Куклику", читав їх повіям.
Швейкові конвоїри, навпаки, ніяких спогадів не мали. Для них це було щось зовсім нове, і це нове починало їм подобатися. Першим оговтався маленький товстун, бо такі люди не тільки оптимісти, але мають нахил і до епікурейства. Довгань ще якусь хвилину боровся сам із собою, але, позбувшися свого скептицизму, поволі втрачав також і стриманість та розсудливість.
— Я потанцюю, — вирішив він після п'ятого кухля пива, побачивши, як пари танцюють "шлапака".
Товстун зазнавав усіх радощів життя.
Біля нього сиділа якась дівчина і верзла непристойності, а в нього від її слів очі так і вигравали.
Швейк пив. Довгань, натанцювавшись, повернувся із своєю партнершою до стола.
Потім усі вони співали, танцювали, безперестанку пили і поплескували своїх подружок. У тій атмосфері продажного кохання, нікотину та алкоголю все немов керувалося старим гаслом: "Після нас — хоч потоп".
Пополудні до них підсів якийсь вояк і запропонував зробити за п'ятірку флегмону або зараження крові. Шприц, мовляв, при ньому, і він може впорснути їм у руку або ногу гас 1. Після того будете, каже, лежати щонайменше зо два місяці, а якщо змочувати рану слиною, то, можливо, і з півроку, а тоді вас змушені будуть зовсім відпустити з військової служби.
1 Цей засіб потрапити в лікарню був цілком випробуваний. Але сморід гасу залишається в пухлині і зраджує. Бензин кращий, бо швидше випаровується. Пізніше впорскували ефір з бензином, а ще пізніше досягли інших удосконалень. (Прим.
автора).
Довгань, який втратив душевну рівновагу, домовився з вояком, і той в убиральні впорснув йому гас у ногу.