Просвердливши нарешті потрібну кількість шпурів, гладкий вимкнув "баран" і в тиші, яка раптом настала, запитав:
— То що скаже наука? Бути викидам чи ні?
— Наука мовчить, коли слово бере тротил, — відказав Гончаренко.
Чоловік хмикнув. Його напарник заходився начиняти щойно висвердлені шпури вибухівкою.
— Гайда вже хлопці, гайда, — заквапив гладкий.
Вони йшли обабіч вузькоколійки по свіжому дерев'яному настилу. Металеві арки, якими кріпився тунель, були ще новими, без слідів іржі. Шахтар спрямував промінь світильника на два дроти, що тягнулися від забою. Нарешті він спинився біля вибухової машинки.
— Ну, хай щастить, — сказав. — Дорогу знайдете?
— Знайдемо, — запевнив Гончаренко. Геофізик ішов попереду. Загалом він не відрізнявся мовчазною вдачею, та цього разу не озивався. В Паливоди на душі було теж незатишно. Відійшли вже далеченько, коли почули, як бухнуло і водночас здригнулася під ногами земля.
— Рвонули, — зауважив Гончаренко. — До речі, тепер я знаю, де апробувати мій датчик… У вибої. Бачив, як глибоко вони всвердлюються.
Прилад поставлю на виході з дірки і таким чином весь материнський газ пласта проходитиме через датчик.
Знову йшли мовчки. Поминули кілька відгалужень штреку. Гніт, який Паливода спершу ледь відчував на спині, дедалі давався взнаки — лямки заплічної торби впивалися в тіло, судомило плечі.
— Колего, — озвався Гончаренко, — скажи чесно, справа варта заходу?
Ярослав спрямував на нього промінь світильника і побачив на широкому замурзаному обличчі дещо іронічну посмішку.
— Ясніше, будь ласка… — попрохав.
— Ну, чи не дурно ми тут переносимо злигодні?
— А ще ясніше?
— Ну, добре, — сказав Гончаренко рішуче. — Ти переконаний, що твоя ідея — не блеф? Тільки не ображайся. Я цю думку нікому, крім тебе, не висловлював… Якось дивно виходить. Багато науковців найвищого рангу роками б'ються над проблемою викидів і тільки й дотумкали до провокаційних вибухів на пластах. А ти — хімік за фахом, по суті стороння людина, висуваєш таку сміливу концепцію.
Незатишно стало Паливоді від тих слів. На мить навіть забув про біль у плечах від лямок рюкзака.
— Тільки не подумай, що я вважаю тебе авантюристом, — в голосі Гончаренка з'явився відтінок вибачливості.— Але ж якщо все є так, як ти кажеш, то маємо найголовніше — фізичний смисл явища. А це відкриття!
— А коли й так, — озвався Паливода. — Чи, може, не всі мають на те право?
— Безперечно, мають. Але відкриття, перед тим, як ним стати, мусить пробитися крізь міцне павутиння уявлень, концепцій, та й просто амбітності законодавців від науки. А воно міцне, те павутиння, ой, яке міцне! Не одна вже свіжа думка в ньому заплуталась.
Паливода якийсь час обмірковував те, що йому сказав Гончаренко, а тоді мовив:
— Поки що йдеться не про відкриття, а про більш-менш надійний індикатор викидів… Щоб шахтарі, приступаючи до роботи, знали, де на них чекає небезпека. А у що та наша робота згодом виллється — покаже перевірка.
Геофізик, що йшов попереду, раптом зупинився, прислухався.
— Щось не чутно повітряного потоку, — озвався.
Паливода вже й сам помітив, що в тунелі був якийсь невластивий для шахти затишок. Водночас повітря вряди-годи коливалося, як від омаху пташиного крила. Гончаренко зняв з каски рефлектор і спрямував світло в глиб штреку. Кроків на двадцять вихопилися іржаві арки і бетонні затяжки — стіни тунелю. Далі промінь розчинявся в густій темряві.
— Ходімо, — рішуче сказав Гончаренко. Та не пройшли вони й двохсот метрів, як світна пляма уткнулася в муровану із шлакоблоків стіну з великими дерев'яними дверима й люком у них. Чулося сичання. То крізь шпарини втягувалося повітря. Гончаренко потягнув за ручку, але двері не піддалися; уперся ногою в одвірки — наслідок той самий. "Охляв чи що?" — подумав Паливода і теж вхопився за ручку. Та як вони не силкувались, а двері не піддавалися, немов їх цвяхами було прибито. Тоді Гончаренко взявся за ручку люка. З великим зусиллям їм удвох пощастило відхилити його. Враз вони опинилися в потужному струмені, який прямо всмоктував в отвір. Гончаренко першим поліз у ту повітряну круговерть, та щойно згорблена постать затулила метрову амбразуру люка, як велетенська сила підхопила його і пожбурлила кудись углиб, за перегородку. Гупнуло і водночас почулося:
— Паскудство!
Паливода, не довго думаючи, кинув услід колезі рюкзак і саморятівник (їх понесло немов повітряні кулі), тоді й сам приступив до люка. Зловісно засичало повітря між луткою й постаттю. Ярослава вибило, як чіп; на мить вісімдесятикілограмове тіло заширяло в ураганному струмені і вдарилося в дерев'яну перетинку, яка виросла в кількох кроках від першої. Шпигнув гострий біль у лікті: перед тим хряснули дверці люка.
— Ми в мишоловці,— озвався Гончаренко. Він уже отямився і тепер вихоплював променем із темряви арки, грубу кладку, двері й люк, герметизовані пасами з транспортерної стрічки.
Вони сиділи в тамбурі, одні двері якого були щільно припасовані, другі — абияк збиті. Тут же лежала купа крепіжної деревини і шмат вентиляційної труби з прогумованого брезенту.
— На горі десь працює потужна витяжка, — знову подав голос геофізик. — А ось це, куди ми вклепались, одна з вентиляційних перемичок.
Він підвівся з купи обапол і зробив спробу відхилити люк.
— Колосальний перепад тиску, — мовив важко дихаючи. — 3 одного боку вакуум, з іншого — нормальний… А ми — між тим і тим.
Вони кидалися на двері з розгону, та у відповідь тільки голосніше сичало повітря. Виснажені, повсідалися знову на купу крепіжної деревини. Гончаренко оглядав кожен закуток тамбуру, щось шукаючи. Тоді підняв шмат труби з прогумованого брезенту і став пороти його по шву. Ярослав дивився на те здивовано, не тямлячи, нащо він те робить. Та коли той запнув брезентом щілини в протилежній від люка перегородці, ураз збагнув. З тим відчув, як у вухах щось клацнуло. Він підійшов до дверей і з силою, але відхилив їх.
— Але ж і метикуватий ти, колего! — вигукнув Паливода.
— Я тебе завів у цю пастку, я ж тебе з неї і вивів, — відказав вдоволено геофізик, впрягаючись в лямки рюкзака.
За тиждень приїхала Войтович. Пообідала з ними в шахтарській їдальні і, забравши проби, яких назбиралося вже чимало, майнула на інститутському РАФі в зворотну дорогу. Повідомила тільки, що Івана Олексійовича поклали в лікарню з гастритом, а Лебідь готується в Мозамбік.