Пригода на п'ятому горизонті

Страница 11 из 35

Савченко Виктор

10

На роботу Ярослав прийшов перед обідом. В кімнаті був тільки Лебідь. Геннадій Васильович не одразу відвів очі від карти, над якою схилився.

— Щось дуже скоро ти… — озвався він. На запитання, де Чередниченко, відказав:

— Поїхав по зразки на шахту. — По хвилі додав з сумним усміхом: — Утопаючий хапається за соломинку.

Ярославові було неприємно те почути, але він промовчав.

Прийшла Войтович. Вона аж зігнулася під ношею важкого портфеля, який давно вже втратив форму і тепер нагадував торбу. Поставивши його біля столу, полегшено зітхнула і аж тоді привіталась.

— Оце сиділа досі в університетській бібліотеці,— пояснила свою відсутність. — А ви ж чого так рано з відрядження?

— Нічого там робити, — відказав Паливода. Погляд його ковзнув по шолому і шкуратянці, що висіли на вішалці. Сам господар тих речей з'явився одночасно із дзвоником на обід.

— О, та тут уся компанія! — вигукнув Гончаренко. — І до Лебедя: —А ви що, Геннадію Васильовичу, сьогодні зраджуєте їдальню?

— Ну, авжеж, — зауважила Войтович. — Він скоріше дружину зрадить.

— Іду, іду, — озвався Лебідь.

— …Як притис мене на святі Дня геолога, — звірялася Войтович Паливоді,— аж дух забило. Мужчина! Дарма, що вже за п'ятдесят і волосин на голові, як трави на солончаку… Від нього пахло тоді дорогими цигарками і коньяком. Та й в науці щось важить. Самого Жабура підтяв. Той збирався захищати кандидатську й докторську одночасно, але після статті Лебедя в "Геологічному журналі" відмовився і вийшов на захист тільки з кандидатською.

Ярослав тим часом дістав з портфеля запис публікації, яку дала йому Таміла Андріївна… Скоро він забув про Войтович, яка щось казала, бо виявив у статті дані, що цілком підтверджували можливість існування у вугіллі нітросполук. Він пошкодував, що не міг поділитися зараз своєю знахідкою з Чередниченком… В статті також наводилися приклади препаратів, за допомогою яких можна розчинити органічні компоненти вугілля.

— …Ну, виїздили щось? — долинув ніби крізь запону низький голос Войтович.

Ярослав підвів очі і побачив перед собою через один стіл шорстке фарбоване волосся і маленькі плечі, обтягнуті зеленою в'язаною кофтою.

— Виїздив, — озвався.

— Отже, надія таки є?

— Надія на що? — не зрозумів.

— На те, що нас не розженуть. "Саме це було б зараз дуже недоречно", — подумав Паливода, а вголос сказав:

— Передчасно щось казати.

Гончаренко в своєму темно-синьому костюмі нагадував пілота цивільної авіації: мав спокійне рум'яне обличчя, яке прикрашала біла сорочка з блакитною, під колір очей, краваткою. Від нього ще не вивітрився дух їдальні. Він сів до столу і ні до кого зокрема не звертаючись, сказав:

— Ал-ле ж і ловко нам донедавна велося. Як котам на горищі, де окорок підвішено. Захотілося їсти — стрибонув, вигриз шмат і знову мурчиш собі благодушно… Гай-гай, зняли той жирний окіст. Тепер нашому братові-котові по смітниках доведеться никати. А там 1 харч не той, і пацани з рогатками…

— Атож, — погодився Лебідь. — Кепсько стане вашому братові-котові.

— А вн до таких не належите? — поцікавилась Войтович.

— Авжеж ні. З нового року відбуваю в Мозамбік — за контрактом,

— Хе! — повеселілим голосом озвався Гончаренко. — Ви, Геннадію Васильовичу, — той же таки кіт, але в експортному виконанні… Мейд ін УРСР.

— Не треба всіх на свій копил рівняти, Гончаренку, — незлобиво зауважив Лебідь. — Там, куди я їду, звітувати треба буде не купою мотлоху на столі, а ділом.

— Так таки й купа мотлоху… — геофізик з усіх сил намагався не виказати образи в голосі. Він став раптом дуже діловим: одягнув халат, ввімкнув паяльник і, взявши тестор, почав "продзвонювати" схему датчика.

Наступного дня подзвонив Чередниченко. Покликав геофізика. Войтович, передаючи трубку Гончаренкові, тихо зауважила:

— А ми ж тут усі на місці, як відмінники.

— Костю, коли приїде Паливода, виписуйте відрядження в Шахтарськ. Я очікуватиму на шахті… Ага, захопіть з півсотні мішечків на проби… Ти мене чуєш?

— Чую… — Гончаренко хотів сказати, що Паливода вже на місці, та Іван Олексійович поклав трубку.

Їхали цілий день. Спочатку поїздом до Донецька, а тоді автобусом до Шахтарська.

Чередниченка знайшли в гуртожитку. Він сидів за столом і читав газету.

— Молодці, що так хутко, — сказав замість привітання. Тут на пласті "к"-п'ять нарізають новий штрек. Так от, задача: спускатися щодня в шахту і, перед тим, як вибухівники проведуть відпалку, набирати зразків — прямо з забою. — Іван Олексійович витяг з піджака, який висів на спинці стільця, потертий портмоне і дістав з нього якісь клаптики паперу. — Ось, записки головного інженера в лампову, номерну та лазню… Ага, в шахті не розлучатися. Я того разу дурницю утнув, що відпустив був Ярослава одного. — Чередниченко помовчав, а тоді, кивнувши на ліжка з підбитими подушками і рушниками, сказав:

— Розташовуйтесь. Умивальник — у кінці коридору.

— Шефе, а чого так терміново? — озвався Гончаренко.

— Ой, Костю, не кликав би вас, аби не клятий гастрит… Не сприймає мій шлунок жодного харчу, крім домашнього… А зразки ж слід відбирати кожного дня, до і після викиду. Якщо такий станеться…

…Коли вже повдягались, Іван Олексійович поцікавився наслідками Ярославового відрядження. Почувши про Мучникову пропозицію, сказав з усміхом:

— Отже і їм там прикрутило… Поки що про це не може бути й мови. Ми й так ледь-ледь кінці з кінцями зводимо. А невідомо ще, що на нас чекає в новому році.

Сіра шахтарська роба нівелювала. Шахтарі відрізнялися тільки постатями. Один був середнього зросту, вгодований чолов'яга, куртка ледь застібалася на грубому животі. Та попри ті статки, він виявився жвавим і беручким. "Баран", як тут називають бурильний станок, безсило борсався в його руках, всвердлюючись в вугільний пласт. Другий шахтар — повна протилежність гладкому, одяг на ньому теліпався немов на вішалці. Цей, схилившись над ящиком з вибухівкою, готував заряди. Його довгі пальці ніжно брали детонатор, стовпчик вибухівки, з'єднували їх. Паливода з Гончаренком тим часом наповнювали торбинки пробами вугілля, не без остраху позираючи на худорлявого. Пласт складався з п'яти пропластків, і вони відколупували від кожного зокрема.