ВЕДУЧА. Мені пригадується, пане генерале, що деякий час тому ви говорили дещо інакше і навіть визнали, що якби ваше управління отримало вказівку від вищестоящих органів щодо впровадження... щодо впровадження нових ідей у лавах армії...
ГЕНЕРАЛ. Ну й мало, що я там говорив! Це була моя військова хитрість, щоб виявити прихованого ворога. І я виявив!
ВЕДУЧИЙ. Гм... Даруйте... Отже, шановні телеглядачі, як ви вже, напевно, зрозуміли, наша передача триває. Всі співрозмовники знову за цим столом, і, незважаючи на деякі зміни, що відбулись тим часом у студії, а також за її межами, потрібно підвести риску й висловитися до кінця тим, хто ще не встиг цього зробити.
ПОЛІТОЛОГ. То дозвольте я розпочну... закінчувати. Хоча я вже наче й чимало виступав, але щоб підвести, як ви сказали, риску, я хотів би наголосити на великій, я сказав би, терпимості керівництва нового Надзвичайного Комітету, — ми з вами, ми першими можемо тут зараз у цьому пересвідчитися, оскільки щойно, тільки-но було зачитано Звернення, але зараз ми з вами спокійно можемо продовжувати нашу розмову. Вже саме це є найяскравішим свідченням того, що зміни, які відбуваються у нашому суспільстві — явище необоротне. Я не збираюся отут зараз закликати присягатися одразу в лояльності Надзвичайному Комітетові, але гадаю, ми повинні поцінувати оту терпимість до різних, і відмінних від офіційної, точок зору, свідками якої всі ми стали.
ВЕДУЧИЙ. Так, зрозуміло. Дякую, пане професоре, за вичерпний коментар... і за добру реакцію. Власне, щодо реакції, — пане генерале, бажаєте іще щось додати?
ГЕНЕРАЛ. А що додавати? Я свою реакцію... я свою позицію висловив уже. Тепер ми інакше будемо розмовляти з усіма цими... ну ви розумієте. (Зиркає на Стефана.)
СТЕФАН. Шо дивишся?
ВЧИТЕЛЬКА. Ой, дайте, я ще скажу. Ви мені вибачте тільки... Ніно, Нінок! Чуєш мене? Якщо чуєш, ти знаєш, де гроші взяти, я тобі вже сказала, ну отам, під рушниками, і тоді завтра зранку-раненько, або навіть сьогодні, не гаючись, Ніно, їдь у... ні, не скажу... їдь до тьоті Софії, ну ти ж мене розумієш, Ніно! (Знову плаче.)
ВЕДУЧИЙ. Пані Катерино! Мені здається, ви не зовсім за призначен-ням використовуєте наше телебачення. Таж заспокойтеся, не побивайтеся ви так, будь ласка. Чи, може, поділіться з нами, у чому ж ця ваша проблема? Що вас так страшить?
ВЧИТЕЛЬКА. Ой, та жНінка моя, вона ж у мене, ой ти ж доленько моя, та й мультиплюндистка, та ж така закореніла. Ой, та що ж це тепер буде-є, люди добрі-і!.. (Плаче-заливається.)
ВЕДУЧИЙ. Пані Катерино! Будь ласка, заспокойтеся. Згадайте врешті-решт, що зйомка йде. Те, що ви розповіли, звичайно, все міняє, але...
ГЕНЕРАЛ. Ага! Оце такі в нас вихователі! Ще одного ворога викрив. Зараз вони всі, як таргани, зі шпарин повилазять! Ага! Запереживали! Заметушилися!
ВЕДУЧА. Пане генерале! Я б дуже вас... я б вас дуже попросила... якось менш відверто й емоційно на все реагувати. Мені здається, ви тепер матимете багато можливостей для виступів і поза межами нашої передачі.
ГЕНЕРАЛ. А ви мені рота не затикайте тут! Вже, як бачите, старі часи скінчилися. І далі цього терпіти вже ніхто не буде! Настав наш день "Де", і година нашого "Ге"! Тобто наша година "Ге", ну ви ж все одно мене зрозуміли. (До СТЕФАНА.) Що це, молодий чоловіче, очі бігають у вас? Чого ви так похнюпилися? Ага! Я знаю, чого!..
СТЕФАН (дивлячись прямо в камеру). Пацани! Якщо ви зараз дивитеся! Ви ж бачите, що робиться... І чого? Що ми їм усім такого зробили? Ми ж тихо, нікого не зачіпаючи...
ГЕНЕРАЛ. Знаємо ми ваше "тихо". У тихому болоті знаємо, що водиться! Отеперечки тільки ви справді тихо сидітимете, усі при-нишкнете! (Обводить поглядом усіх учасників передачі.) Ало! Режисере! Як вас там? А ви дозвіл маєте на цю передачу? Від Бюра Надзвичайного Комітету, питаю, дозвіл маєте? А то що ж це таке діється? Там, по всій країні вже йде викорінення цього мультиплюндизму, а тут, розумієш, на очах у мільйонів глядачів засіли, розумієш, його відверті прибічники і ведуть свою підступну агітацію на увесь народ. Ану негайно припиніть це неподобство!
ВЕДУЧИЙ. Пане генерале, хто з нас веде цю передачу, дозвольте поцікавитися?
ГЕНЕРАЛ. Ви мене цими своїми питаннями не заплутаєте! Мій підпис теж стоїть під зверненням нашого Надзвичайного Комітету, і моє слово тут повинне мати вагу! І якщо я сказав припинити передачу, значить припинити, і без розмов! О, ну нарешті дійшло до вас, що я не жартую з вами тут...
Світло в студії трохи пригасло і знову з 'явишся автоматники, а з ними кілька хлопців у шкірянках. Позаду, ніби в затінку, тримається й уже знаний нами ДИКТОР, про щось переговорюючись неголосно з тими, котрі у шкірянках. Учасники передачі раптово вмовкають, включно з ГЕНЕРАЛОМ, який, втім, першим приходить до тями.
ГЕНЕРАЛ. Ага, а я казав. (До автоматників.) Що, нова вказівка Надзвичайного Комітету? Посилити пильність і загострити боротьбу? Так?
ХЛОПЕЦЬ У ШКІРЯНЦІ. Не зовсім так, генерале. Боротьба вже посилилася, і ми, здається, навіть перемогли.
ГЕНЕРАЛ (ігноруючи цю мову, знов до автоматників). Що це за цивільні з вами? У чому справа, врешті-решт!
ДРУГИЙ ХЛОПЕЦЬ У ШКІРЯНЦІ. Облом, пане генерале. Діяльність Надзвичайного Комітету припинено. Натомість постав ЦШМП —Центральний Штаб Мультиплюндизму. Ми уповноважені зачитати на телебаченні його звернення. Просимо надати нам таку можливість!
ГЕНЕРАЛ. Зрада-а! Державна зрада! Ах, а я ж зброю здав на прохідній. Ну нічого, я вас голими руками! (Робить рух до ХЛОПЦІВ У ШКІРЯНКАХ.)
ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ. Генерале, годі ламати комедію. Ви тут не в казармі.
ДРУГИЙ ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ. Феліксе, з ними не так треба. (До ГЕНЕРАЛА.) Пане полковнику, припиніть порушувати присягу й пункти Закону про надзвичайний стан! (ГЕНЕРАЛ сторопіло зупинився.)
ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ. Ага, правильно, Вікторе. (До ГЕНЕРАЛА.) Пане підполковнику... (ГЕНЕРАЛ дивиться праворуч-ліворуч, але тільки на свої погони.) ... припиніть! Як заступник голови Центрального штабу Мультиплюндизму наказую вам дотримуватись порядку й дисципліни. Всіх присутніх у студії перепрошую, та все ж мусите звільнити нам приміщення на дуже короткий час для зачитання важливого повідомлення. Пане дикторе, прошу.