— Не так поляків, як полячок, — уточнив Сідалковський.
— От-от! Дивись, ще й женитесь, чого доброго. У вас це швидко виходить. Може, ще й з донькою консула. А не буде її у нього, то ви й до дружини позалицяєтесь. Я вас бачу наскрізь. Тільки дивіться мені там, щоб без цих, як ви кажете… міжнародних ускладнень. Орденів у вас нема, медалей я теж щось не помічав. Так що беріть модну краватку, краще "метелик", — і гайда. Розкажете хоч, як там було. Бо більше нікого послати. Хіба що Ховрашкевича, але боюсь, що після перших двох чарок польської "Виборової" він їх усіх забалакає, ще й баль зірве.
— Спасибі, Стратоне Стратоновичу! — вклонився елегантно Сідалковський. — Я вам цього не забуду. Пляшка за мною!
— Ну-ну! — Ковбик удав, що гнівається, а сам не спускав очей з Хлівнюка. — Вип'єте зі своїми сопляшниками… — До кабінету саме заглянув Масік Панчішка. — Ось хоча б з Масіком.
— Так, — мило посміхнувся Масік. — Як ви скажете, Страт Стратич, — не знаючи, про що мова, одразу погодився Панчішка, — так воно й буде!
Потім несміливо, якось боком просунувся Кирило Гаврилович Кнюх — завідуючий спортивно-масовою роботою.
— Дозвольте, Стратоне Стратоновичу?
— А чого ж не дозволити, заходьте. Ми ж не які-небудь бюрократи. Де ж там решта?
Зайшов Іраклій Йосипович Понюхно, завідуючий анкетним відділом, за ним ускочив Октавіан Мамуня. Останнім, як завжди, прибув Михайло Танасович Ховрашкевич, за звичкою удаючи, що тільки екстрений виклик до шефа відірвав його від нагальної справи чи винаходу, на порозі якого він стояв.
Ковбик по-батьківськи суворо глянув на нього:
— Ну, Ховрашкевич просто не може не запізнитись…
Але цієї хвилини іще раз рипнули двері і до кабінету втиснулися, як батько з сином, у чорних чиновницьких нарукавниках по самі лікті Карло Іванович Бубон, незмінний головбух "Фіндіпошу", та його вірний соратник по дебету й кредиту, старший касир (хоч молодшого у "Фіндіпоші" не було) Адам Баронецький-Кухлик.
— Слухайте, — Ковбик несподівано подобрішав, хоч фіндіпошівці чекали від нього крутих висловів.
Він повертів у руках військкоматівську повістку і почав оглядати всіх так, як оглядає генерал полки перед перевіркою на бойову готовність.
— Повістку з військкомату отримав, — повагом сповістив він і замовк, ніби чекаючи особливої реакції на свою звістку.
Фіндіпошівці сиділи, як авгури. Ковбик підвівся, підсмикнув штани і пройшовся по їхніх рядах гіпнотизуючим поглядом. У декого нерви почали здавати: ніяково завовтузився на своєму місці Мамуня, скрипнув стілець під важким Понюхном. Першим не витримав того погляду Кнюх.
— Мабуть, генерала присвоять, — несподівано бовкнув він.
Стратон Стратонович, що йшов до протилежної від нього стіни, раптом загальмував і різко обернувся до Кирила Гавриловича. Той сидів білий, як конверт із крейдяного паперу.
"Насміхається чи думає всерйоз? — пронизав його спареним поглядом Ковбик. — Ніби говорить щиро. А може, просто з підлабузницьких міркувань, А втім, якщо Кнюх — майор запасу, то чому я, директор "Фіндіпошу", не можу бути генерал-майором?!"
— Навряд, — сідаючи назад у крісло, цілком серйозно відповів Стратон Стратонович. — Але чого в світі не буває. Буває, що й коза на козла стрибає.— Ковбик відкинувся на спинку крісла. — Їздив я одного разу з командуючим військового округу… — цю фразу фіндіпошівці вже чули, тільки Стратон Стратонович не уточнив, якого саме округу, — …на відкриття полювання. Убив я тоді двох зайців. Окрім мене, ні в кого трофеїв не було. Думаю, дай одного зайця віддам командуючому округом. Гадав, відмовиться. Коли ж ні. Узяв. А потім, як посідали ударити по стограмовичу, він і питає мене: "В каком званий состоите, Стратон Стратонович?" Підполковник, відповідаю, товаришу генерал. "Пора уже и на папаху переходить". Може, й справді не забув? Ну генерала навряд чи присвоять, а от полковника…
— А то ви так даремно думаєте, — підхопився з-під вішалки Ховрашкевич. — То я знаю такі випадки, коли лейтенантам генералів присвоювали. То я вам зараз розповім про цей епізод. Але перед тим, як…
— Нічого ви не розповісте, — перебив його Ковбик. — Я вас сюди не для епізодів покликав.
— А то ви даремно, Стратоне Стратоновичу, то дуже цікаво. Це мені розповідав сам генерал. Точніше, він лейтенант, але вже генерал. Я, правда, в армії не служив, але з генералами… Правда, не з такими високими чинами, як ви, Стратоне Стратоновичу, знайомий, але й у мене є… Власне, уже нема… Був! Точніше, він є, але виїхав за кордон…
— Жаль, що він вас із собою не забрав. Хоча б на сьогодні,— перебив його Ковбик.
— То ви даремно так, а ми особисто знайомі…
— У спину його бачили? Чи по чарці випивали?
— А то ви даремно так, даремно… Я б вам розповів про цей епізод. Можна сказати, навіть випадок…
— Он у мене вчора був випадок. Усім випадкам випадок! — Ковбик відвернувся од Ховрашкевича. — Старого дурня серед білого дня два молокососи обвели круг пальця, ще й французьку шапку зняли. Перший раз нап'яв на голову. А я їм ще й поміг. А ви кажете, Ховрашкевич, епізод. Оце вам епізод!
— Ну, то не менш цікавий, Стратоне Стратоновичу… — знову взявся за своє Ховрашкевич.
— Я вам от що скажу, Михалку, якщо ви й далі ляпатимете в такому дусі, то мені доведеться замовляти кисневі подушки, щоб освіжити перевитрачене вами повітря… Я вас, товариші, зібрав ось для чого. — Стратон Стратонович запалив цигарку і сів так, ніби почав позувати перед кінокамерою. — Ви знаєте, мабуть, що у Кобилятині почалася шапкоманія. Хто в добротній шапці — тому й справді дають по голові. В такій ситуації тільки Іраклій Йосипович може бути спокійним: він ходить у двох шапках одразу…
— Інтерпеляція, — закопилив губу Клавдій Миколайович.
— А я вам відповім, — глянув на Хлівнюка Ковбик. — Коли на роботу йде, то на голові дорога шапка, а як повертається з "Фіндіпошу", то дорогу ховає у портфель, а стару натягує на голову.
— Метаморфоза, — покивав головою Хлівнюк.
— Фоза-поза в паровоза, — передражнив Стратон Стратонович, кахикнув і повів далі: — Я запросив на нашу наукову нараду і Карла Івановича, — кивнув Ковбик на головбуха Бубона. — У нас, товариші, повністю підупала дисципліна. Я б сказав, крива по надоях пішла різко вниз. Отож пропоную: хто віднині запізниться на роботу, тому прогресивки не бачити, як кажанові своїх вух. Сьогодні я вам урочисто заявляю, що гологенезами і гетероформозами більше займатися не будемо. Ніяких гібридизацій, схрещувань і суміжних професій. Кожен займається своєю справою. Наша мета — соціологія. В зв'язку з цим, так мені думається, час і наше гасло поміняти. Так що від цієї хвилини раджу думати над іншим транспарантом. За найкращий заклик — перша премія.