Хоч ми й убивали комарів, число їхнє не зменшувалось, агресивність — теж. Вони нагадували мені золотошукачів, що рвуться в Клондайк. Туди приїздили тисячі, більшість гинула від голоду й холоду, лише одному з десяти тисяч вдавалося вибратися звідтіля живим і з бажаною здобиччю, але кожен вірив, що йому призначено стати цим щасливчиком, і не здавався.
Пишуть, що комарі рідко летять від рідних місць. Може, це й правда про жалюгідних вихідців із Нью-Джерсі, але північні комарі не раз доводили свою здатність до далеких перельотів. Їм холод і вітер не завада.
21 липня ми розбили табір на острівці Великого Невільницького озера. Кам'янистий острівець завдовжки чверть милі лежав за півмилі від сусідніх островів. Проте комарів там була незліченна кількість. Як і всі інші комарі на світі, вони жадали крові. Навіть побиті й скалічені, збираючи останні сили, вони жалили нас із тією самою люттю. Що не день вони лютували дужче, і ми зрозуміли, що жоден прикметник у світі не створить уявлення про комариний кошмар. Я винайшов спосіб визначення масштабів цього нещастя. Витягнув неприкриту долоню на 15 секунд і підраховував число кровососів на її тильному боці. Кількість їх зростала щодня. У бізонячому краю їх було від 15 до 25. На початку липня на річці Ньярлінг — від 20 до 40. Наприкінці місяця на Великому Невільницькому озері — від 50 до 60. Та коли ми дісталися до Баррен-Граундз, відкритих усім вітрам, і до холодних озер, варто було витягнути долоню всього на 15 секунд, як у неї відразу втикали жала від ста до 120-ти комарів.
Нічого дивного в тім, що люди не селяться в цьому комариному пеклі. І все-таки не слід думати, що комарів тут скрізь однаково багато. Вони, поза сумнівом, збираються в рої та летять за людьми й тваринами, яких зачують. Можливо, до нас зліталося все комарине населення з великої території. Адже коли вибираєшся із заростей чагарнику на відкриту місцину, комарів спочатку не помічаєш. Але за хвилину — ім'я їм — легіон! Коли підпливаєш до берега озера де-небудь на Півночі, комарів майже не видно, але варто лише зійти на найближчий пагорб, і тебе навіть при сильному вітрі накриває хмара мучителів. Готовність комарів збиратися в рій може підказати в майбутньому способи боротьби з ними.
Усі місцеві жителі, хоча й звикли до них у певній мірі, вважають все-таки, що комарі — бич для людей і тварин. Ми спимо спокійно тільки завдяки наметам із запиналами, непрониклими для комарів. Удень доводиться надягати рукавички й накомарник — спекотно, зате не доводиться терпіти муки, незчисленні уколи. До накомарника легко звикнути, до жалючих комах — неможливо.
Шість місяців на рік у цих краях найкращий у світі клімат, але майже половина з них украй зіпсовані злобливими комарами. Коли-небудь людина навчиться позбуватися їх, і перший крок у цьому напрямку — вивчення способу життя комахи.
Багато тварин нечутливі до комариних укусів. Серед таких щасливчиків — жаби. Одного разу в червні я спіймав жабу. Комарі відразу обліпили мені руки. Десь із тридцятеро вп'ялося в долоню з тильного боку, а десять — у вказівний палець. Між ними була жаба, істота, яка чимось нагадує людину — червоною кров'ю, безволосою м'якою шкірою, але жоден комар на неї не сів. Безліч паразитів напилася моєї крові, і лише один комар сів на жабу, та й той відскочив, начебто потрапив на розжарену пательню. Дослід, проведений з іншою жабою, скінчився з тим само результатом. Чому? Навряд чи причина в тому, що жаби — холоднокровні істоти, адже комарі не кусають і багатьох птахів, а в них температура тіла вища, ніж у людини.
Наступного разу я взяв живу жабу й потер її спинкою свою долоню, а потім окреслив це місце олівцем. На руці залишився слиз, який, висихаючи, поблискував. Я витяг руку, й у неї негайно вп'ялося добрих півсотні злющих комарів. З них лише чотири сіло на змазане жаб'ячим слизом місце, причому троє відразу полетіли геть.
Назавтра я натер частину долоні грибом-поганкою. Із п'ятдесяти комарів тільки сім опустилося на змазане місце, і всіх, крім одного, відразу ніби водою змило! Цей останній уперто вп'явся в руку, але грибний сік уже висох до того моменту.
Багато хто запитував, чому я не прихопив із собою спеціальної мазі чи іншого засобу проти комарів. Можу сказати лише, що не бував раніше в краях, де комарі змушують вдаватися до захисту, до того ж, часто чув, що подібні засоби неефективні, а тому не включив їх у спорядження експедиції. Визнаю, це було помилкою. Наступного разу обов'язково прихоплю з собою мазь від комарів. Особливою популярністю користується такий склад: м'ята болотяна, дьоготь, прованське масло й камфорний спирт, узяті в рівних частинах.
У комарів багато природних ворогів — їх поїдають навіть найдрібніші птахи та бабки, причому останні вселяють крилатим кровососам особливий страх. Коли над головою в'ється бабка, коли вона дзижчить, комарі відлітають убік і вичікують. Одного разу я бачив, як водяний павук схопив і з'їв комара, що виявився поруч.
Можливо, єдина істота, здатна погубити все комарине плем'я, — малесенький червоний грибок, який розмножується дедалі швидше з настанням літа. Він досить чітко виділявся червоними горбочками на носиках та інших частинах тіла комарів. Очевидно, він смертоносний для них. Побажаємо ж усілякого процвітання цьому грибку (якщо він не шкідливий для людини) і справі, якій він служить!
На закінчення скажу: з огляду на колосальну територію комариного царства — три чверті сухопутної частини планети — і число хвороб, переносниками яких є комарі, їхнє знищення стає для людства ще важливішим завданням, ніж боротьба з туберкульозом. Туберкульоз забирає життя в багатьох людей, а комарі отруюють життя всім. Жертвами хвороби щороку стає певне число осіб, комарі ж не жаліють нікого та перетворюють у пекло на землі Далеку Північ, а вона ж шість місяців на рік могла б бути справжнім раєм для людини.
СКЛАДНИЙ ВИПАДОК
Моя слава цілителя ширилася й далі. Одного ранку я почув, як хтось запитав біля входу в намет:
— Доктор удома?
— Так, містер Сетон у себе, — відповів Біллі.
Я вийшов назовні й побачив перед собою незнайомого мені молодого американця.