[204] Невільниці кадиксанки (родом з еспанського міста Кадіксу) цінились дуже дорого, бо вважали їх за найліпших співачок, танцюристок і вишивальниць золотом.
[205] Невільники й невільниці слов’яни з давен-давна цінились дуже як раби-педагоги чи рабині-пістунки, хови. Вміли дуже добре обходитися з дітьми, самі ж — дуже легко навчались чужих мов і різних наук. Відомо чимало таких педагогів. Наприклад: педагог, що навчав філософії велику Клеопатру, був "із берегів Бористена" й звався Архибій. Учитель Юліяна Апостата, також родом із Бористена, звався Мардоній.
[206] За давні часи було у звичаї: коли якась самітня жінка (вдова, або дівчина-сирота) не могла з яких-небудь причин стати черницею, то мешкала "як світська гостя" у манастирі, хоч би й усе своє життя, до смерти. Ходила на всі служби Божі, не виходила поза стіни манастиря, але приймати відвідини у "говорні" могла. Одежу носила світську. Чорну, коли це була вдова, сіру або білу як що це була дівчина. За їжу, утримання і т. п. — не платила. Коли була маєтна — лишала по своїй смерти свій маєток манастиреві. Якщо була вбога — працювала на манастир як вишивальниця, швачка, вчителька — якщо була освічена, або працювала в лікарні, тобто, говорячи сьогоднішньою термінологією — як фармацевтка. Бо більшістю ліки (переважно рослинні) виробляли манастирі, переважно жіночі, бенедиктинські.
Цікава деталь, мало кому відома: перші "листоноші" чи "поштарі" були Капуцияни. Бо, як орден "жебрущий" (не сміли мати запасів — тільки мусіли жебрати ранком, на той день) ходили що дня жебрати з дому до дому. При тому — як подяку за поданий дар — брали листи, пакунки й доставляли їх куди слід. Коли на дальшу віддаленість — передавали до другого капуцинського манастиря, а той доставляв, або передавав іще дальшому.
[207] У старих родах, було звичаєм давати дітям здебільша те саме наймення — принаймні старшому синові. Тому в родинних анналах чи записах завжди за цим найменням стояла цифра: І, II, III, і т. д.
[208] Історичне. Альфонсо X, як повдовів, дійсно оженився з мавритянкою, донькою ґранадського еміра, яка була християнкою. І старший їхній син, Альфонсо, був першим Лясердою. /Попри поетичність, легенда цілковито неісторична — серед коханих жінок короля Альфонсо не було жодної мавританки чи мориски, а матір’ю першого ла Серди, не Альфонсо, а Фернанда, була третя дружина короля Альфонсо Х, Віоланта, інакше Йоланта Арагонська, принцеса Арагону та королева-консорт Кастилії, по матері — онука угорського короля Андраша Другого та племінниця святої Єлизавети Угорської. Фернанда не усунули від влади — він помер наглою смерю в молодому віці, а його синів відтіснив від трону дядько, дон Санчо. Боротьба між ними і ввійшла в історію під назмою "війни інфантів Ля Серда" / — Прим. упор.
[209] Мабуть тому, що не хотіла охреститися.
[210] Так передає леґенда й родинні аннали.
[211] Цікаво, що й авторка цих рядків, має також цей "знак" на правій стороні коло підборіддя. За молоді роки робив він їй прикрості — не гірш, як тій Хадіджі!
[212] Ґранд — магнат, ґрандеца — магнатський круг, вища шляхта.
[213] Валінана — арабська назва Волині.
[214] Масуді та Ібрагім-ібн-Якуб — старовинні, маврські автори, які, дійсно, подорожували по Волині й описали свої подорожі й землі, що бачили.
[215] Протокура — вперше острижений, себто недосвідчений, наївний.
[216] Пара паїнта тавта — поминаючи все те.
[217] Полос ону — дослівно: "ослятко", в значенні — "недоросле дівчатко".
[218] Іскандер — східня форма наймення Олександер; Олександер Македонський — улюблений на Сході герой.
[219] Меджнун і Лейла — східні "Ромео й Джульєта", романтична пара закоханих.
[220] Аадам (з двома а!) по арабському значить: "людина", "муж".
[221] Наймення це пишуть часами: Маргіяна. Це — невільниця з казок "Тисяч і одної ночі", казка про Алі-бабу та сорок розбійників.
[222] Каді — суддя.
[223] Подорож шейха Масуді на Волинь, до Володимира Волинського (міста). Приблизно в X столітті. Арабський рукопис.
[224] "Троянда пустині" — не троянда, а рослина виглядом ніби цілком суха, гнідо-жовтої барви й скручена в клубок. Покласти її до води — вона розпустить листки, які зм’якнуть і утворить широку розетку, яка нагадує фантастичну квітку.
[225] Хаджі — титул прочанина, який був у Мекки. Має право на цей титул ще й той, хто прочитав — студіюючи — цілий Коран і часто перечитує VII розділ із Корану.
[226] Джіян Азір дійсно існував. Але в пізнішому часі.
[227] "Святе Світло" — наука Заратустри, була переслідувана у Персії від магометан і багато визнавців "Святого Світла" перенеслося з Персії до Індії, або ісповідували свою віру — в Персії, — тайно, як це робила родина Іскандерова, першого дружини авторки.
[228] Жодної загрози не могло бути від Джіян-Азіра. Був бо це володар знаний зі своєї людяности й любови до мистецтв і наук. Навіть християнські церкви й манастирі будував.
[229] "Гурії" — за віруванням магометан це — "райські діви", так би мовити — Ангели-Діви, які зустрічають "правовірних" у брамі раю.
[230] Місячна веселка — дуже гарне й рідке явище, незвичайної краси.
[231] "Почекати повного місяця" — зачекати цілий місяць
[232] Рей або рея — поперечина, до якої прив’язане одно з прямих вітрил.
[233] Такеляжі — всі загалом снасті на кораблі. "Стоячий" такеляж — той, що ним закріплені щогли, стеньги, бугшприт і т. п.
[234] Кормах, а не "кермах", як виправили мене у першому виданні. Бо "корма" — це є задня частина корабля, А "керма" — це є "руль" (по-московському), яким керують при плаванні. Тому по-українському цілком правильно називається: керма.
[235] Джіни — духи східніх вірувань.
[236] На червоний, у стручках, перець — "паприку" є чисто-українська назва: "перчиця".
[237] Наймення "Зорая" означає: "Вранішня Зоря".
[238] "Половий" — барва світло-гніда, трохи до сива, як барва, що її нині звуть: "беж".
[239] Старо-українське слово: "когути піють", "запіяли" замість "півні співають", "заспівали".
[240] Мандруючи степом брали із собою півнів, щоб "сповіщали час".
[241] Гепарди — справді вірні й прив’язані до людини. Авторка знає це з досвіду, бо мала такого гепарда. І він не відходив від ліжка авторки, коли вона була хвора. Коли ж хворій давали лік, або їжу, гепард намагався понюхати, немов щоб переконатись: чи нема чогось шкідливого?