Правосуддя

Страница 44 из 44

Фридрих Дюрренматт

Автор народився 5 січня 1921 р.

самі на себе. Отак і ми: щойно льодовиковий період залишився позаду, нападаємо — у мирний час і у воєнний — самі на себе, чоловіки на жінок, жінки на чоловіків, чоловіки на чоловіків, жінки на жінок, і керує нами не здоровий глузд, а інстинкт, який розвивався на мільйон років довше, ніж здоровий глузд, і мотиви якого незбагненні. Так ми, загрожуючи одне одному атомними, водневими й нейтронними бомбами, стримуємо одне одного від найгіршого; б'ємо себе, мов горили, кулаками в груди й відлякуємо так інші табуни горил, а насправді наражаємо себе на небезпеку загинути від миру, який прагнемо зберегти, накриваючись при смерті віттям померлих лісів. Стомлено повертаюсь я до робочого столу. До свого бойовища, до оселі моїх створінь, але не до іншої дійсності, а до тієї, що її час — не наш — минув. Я сам її винайшов і сам не можу її розгадати. У моїх створінь своя дійсність, вони відвоювали її в моєї уяви, а отже, і в моєї дійсності, в часу, що його я віддав, плекаючи їх. Отак і вони стали часточкою загальної дійсності, а отже, тим можливим варіантом, один з яких ми називаємо світовою історією, бо й вона обснована коконом наших вимислів. Та чи безглуздіша історія, яка стала дійсністю лише в моїй уяві і яка тепер, перенесена на папір, віддаляється від мене за світову історію? Хіба їй загрожують землетруси менше, ніж тій землі, що на ній ми будуємо наші міста? А бог? Згадаймо про нього — хіба він діяв не так, як почесний доктор Ісаак Колер? Хіба ІІІпет не міг відмовитися від доручення шукати вбивцю, якого насправді не було? Хіба ж він не мусив знайти вбивцю, якого не існувало, так само, як людина, вкусивши плід із дерева пізнання добра і зла, мусила знайти бога, якого не існувало,— диявола? А хіба цього вигадав не бог, щоб виправдати своє невдале творіння? Хто винен? Той, хто дає доручення, чи той, хто його приймає? Той, хто забороняє, чи той, хто забороною нехтує? Той, хто видає закони, чи той, хто їх порушує? Той, хто допускає свободу, чи той, хто нею користується? Нас занапащає свобода, яку ми дозволяємо іншим і яку ми дозволяємо собі. Я йду з свого кабінету; у ньому порожньо — немає моїх створінь. Пів на п'яту. На небосхилі я вперше бачу Оріона. На кого полює той красень-велет?

1

Ось так (франц.).

2

Складу злочину, речових доказів (лат.).

3

Майбутнє завершене (лат.).

4

Ж а н П о л ь (справжнє ім'я і прізвище Йоганн Пауль Фрідріх Ріхтер, 1763 — 1825), німецький письменник, автор творів-побутописань, в яких поєднував просвітницькі ідеї з сентименталізмом.

22.09.85 р.

Р. S. Роман "Правосуддя" я розпочав у 1957 році й думав написати за кілька місяців. Але трапилася інша робота — над п'єсою "Франк П'ятий", і "Правосуддя" довелося відкласти. Згодом я ще кілька разів (востаннє в 1980 році, коли роман мав вийти тридцятим томом видання моїх творів) намагався повернутись до рукопису, але всі мої спроби зазнавали невдачі. Мені все не вдавалося розвинути сюжет, я вже навіть не пригадував, як уявляв його собі на початку. Навесні 1985 року Даніель Кіл запропонував видати "Правосуддя" як фрагмент. Я нерішуче погодився й вирішив додати ще один розділ, центральний. Та потім я почав переписувати роман і доводити його до кінця, хоч тепер уже, певно, й у іншому ключі, ніж спершу замислював.

На завершення висловлюю вдячність Шарлотті Керр, своїй дружині, за важливі поради щодо драматургії твору та постійну критичну оцінку моєї роботи.

Ф.Д.

З німецькоі переклав Олекса ЛОГВИНЕНКО