• По-друге, щодо емоцій. Важлива зустріч потребує не
• — Ви були в нас наймолодший адвокат,— промовив він
• 22.09.85 р.
1
Хвилиночку (англ.).
2
Вісімнадцяте століття! (Англ.).
3
Філе Россіні (франц.). "
4
Печеня з овочами (франц.).
5
Вогненний омлет — десерт, политий спиртом і підпалений (франц.).
6
Прізвище Jämmerlin співзвучне зі словом "Jämmerling" — "жалюгідна людина", "нікчема".
7
Де С ітте р Вілем (1872—1934) — нідерландський астроном.
8
Песталоцці Йоганн Генріх (1746—1827)—швейцарський педагог-демократ, основоположник теорії початкового навчання.
9
Архітектор фрідлі. Невдовзі по тому я сидів поруч із ним у "Се-лекті". Лист і досі лежав у мене в кишені. "Селект" — це кафе, де столики стоять на тротуарі, і вони стояли там з давніх-давен, споконвіку чи принаймні вже багато мільйонів років тому, ще коли нашою річкою чалапали вниз бронтозаври. Фрідлі я знав відтоді, як працював у Штюссі-Лойпіна; він спекулював землею і мав іноді з цього приводу ускладнення. Але впину той чоловік не знав, він був і залишається лавиною жиру, яка дочиста змітає наше місто, і там, де вона проходить, зводяться універсальні магазини, будинки з розкішними квартирами на продаж, будинки з численними квартирами в оренду, всі нові-нові-сінькі, тільки дорожчі від тих, що стояли там доти: жирний шматок — жирна
10
К ла ге с Людвіг (1870—1956) — німецький психолог і філософ-ірраціоналіст.
11
Вологий теплий вітер.
По-друге, щодо емоцій. Важлива зустріч потребує не лише чітко окреслених рамок, вона вимагає також, щоб про неї у відповідній формі й розповіли. Того ж я вирішив спочатку добряче залити очі й погуляти з жінками. Вижлуктив спершу кілька літрів сидру — я розумію, для такої нагоди це не напій (усе впирається в гроші), але я пив його тільки для того, щоб увійти в раж. Та коли поруч була дівчина, я переходив на коньяк. Не бійтеся, шлунок у мене залізний. До речі, щодо дівчини. То була не Гізелла (в якої шикарна фігурка), а Моніка (чи, може, Марія або Маріанна, в усякім разі її ім'я починалося на "м"). Ми ловили такий кайф! Потім виявилося, що вона знає силу пісеньок з німецьких кінофільмів, пізніше я заснув, а ще пізніше дівчина зникла разом з усіма моїми грішми. Тим часом я взявся до грушевої горілки і зрештою знайшов пропажу в безалкогольному кафе неподалік від Бельвю. Я застав її з Гізеллою та Гізелли-ним покровителем (вже згаданим Лаккі), що виявився й покровителем тієї, що на "м". Тут я до неї й присікався, і Лаккі розв'язав нашу фінансову незгоду по-людськи. Отож Марлені (а може, Моніці чи Магдалені) довелося витрусити свій гаманець. Загалом усе закінчилося досить пристойно. Навіть благородно. Кельнерка подивилася крізь пальці на те, що я приніс із собою пляшку "Вільяміну", і ми всі четверо випили. Потім раптом з'явилась Елен — наче з неба впала, наче мара з іншого світу. З гіршого світу. Відтоді, як я бачив її зі Штюссі-Лойпіном (коли ж то було? Два місяці тому? Три? Півроку?), я про неї і не згадував, хіба що один тільки раз, якось уночі, майже перед ранком, коли на мені сиділа, немов будда-покиванчик, гола Гізелла, але після того більше не згадував, їй-богу, не згадував, лише так, мимохідь, як ішов мокрою від дощу вулицею через Бельвю, та це дрібниця — просто негода, гнітючий настрій, і ось вона поруч: видно, розшукала мене тут навмисне. Я аж пирснув зо сміху, і всі за столиком теж засміялися. Елен і бровою не повела — стоїть собі така привітна, впевнена, осяйна. Одне слово, трималася вона блискуче, нічого не скажеш. Ви знаєте, саме це завжди й збивало мене з пантелику — що вона вміла опанувати себе, була спокійна, привітна, впевнена, осяйна; я б її за це порішив, убив, задушив, згвалтував, послав на панель. Ось що я зробив би з дорогою душею.
— Мені треба з вами поговорити, пане Шпет,— сказала Елен і очікувально подивилась на мене.
— Що за дівчина? — спитала Гізелла.
— Це славна дівчина,— відповів я. — 3 доброго дому. Доця одного вбивці.
— Аз ким вона спить? — захотіла знати Маріанна (а може, Магдалена чи Мадлена).
— З одним суперадвокатом,— пояснив я. — 3 найвидатнішим серед усіх видатних юристів. З одним високоосвіченим кандидатом на шибеницю, з великим, всесвітньовідомим адвокатом Штюссі-Лойпіном. У нього як ніч — так і юридичний акт.
— Пане Шпет! — мовила Елен.
— Сідайте,— запросив я. — Де вам буде зручніше — може, на колінах в оцього красунчика, пана Лаккі? Під його крильцем звили гніздечко двоє оцих дівчаток — я маю честь бути їхнім адвокатом. Чи сядете в кріслі?
— У кріслі,— тихо мовила Елен.
Лаккі підсунув їй крісло — шанобливо, гречно, одне слово, великосвітський Лаккі з чорненькими вусиками, аристократично блідим обличчям і апостольським поглядом карих очей. Ще й уклонився. Від нього на кілометр несло парфумами й сигаретами "Кемел". Елен нерішуче сіла.
— Я, власне, хотіла поговорити з вами наодинці,— сказала вона.
— Навіщо ж! — засміявся я. — У нас тут таємниць немає. З фройляйн Гізеллою я сплю вже кілька тижнів, а з ціпонькою Маріанною чи Монікою — дідько знає, як її звати,— ми були сьогодні. Як бачите, ми нічого одне від одного не приховуємо. Так що не соромтеся, починайте.
В очах Елен заблищали сльози.
— Колись ви питали мене про одну річ.
— Пам'ятаю.
— Коли ми з паном Штюссі-Лойпіном перед кафе...
— Мені цілком ясно, що ви маєте на увазі,— перебив я її. — Не треба тільки величати ту погань "паном"!
— Я тоді не зрозуміла вашого запитання до кінця,— тихо провадила Елен.
За столиком раптом запанувала мовчанка. Гізелла нишком устала з моїх
колін і заходилася підфарбовуватись. А мене взяло зло. Я хильнув "Вільяміну" і раптом завважив, що чуб у мене злипся, обличчя змокріло від поту, очі горять, я не поголений і від мене неприємно тхне. Збентеження дівчат страшенно мене розлютило; здавалося, вони раптом засоромились Елен. Теж мені знайшли черницю з Армії спасіння! Зненацька мені захотілося перебити все на друзки, світ наче полетів шкереберть. Та цій Колер не завадило б — навіть треба було б! — стати перед такими дівчатами навколішки! Я знай пив "Вільямін" і мовчав, тільки тупо дивився на покірне обличчя з великими темними очима, що було переді мною.