А бувають і зовсім невеселі переїзди, коли хтось помер або батькам погано ведеться.
Часто переїзд викликає тривожне відчуття: як воно буде в чужому місті, в дальньому краю? Невже ніколи я не побачу того, що було?
Не завжди маленькі швидко забувають і звикають. Іноді у дорослих, зайнятих на новому місці новими справами, немає часу думати про минуле.
А дитина нудьгує.
ДОРОСЛІ ВДОМА
Вдома, крім мами й тата, бувають іще покоївка, куховарка, іноді няня чи бонна, гувернантка або гувернер.
Нелегко зразу збагнути, як з усім цим народом порозумітися. Скільки треба людей взнати, щоб не потрапити в біду!
Треба відверто сказати, іноді батьки багато дозволяють, роблять мало зауважень, а іноді справді надто вже часто чуєш:
"Не смій, не можна, не чіпай, перестань, не так, потім".
Або:
"Іди, візьми, грайся, їж, спи".
Одному легко слухатись, іншому важко. Спокійній дитині легше, а неспокійна сердиться.
Каже: "Мучать, набридають, спокою не дають, над душею стоять, лізуть".
А дорослі про таку: "Неслухняна, погана, свавільна".
Ось тоді й приходять (як сказав один хлопчик) "поперечні думки".
Тобто хочеться робити наперекір. А дорослі знай своє:
"Впертий, норовистий, капосний, бешкетник".
Проте мамі, а ще більше татові доводиться поступатись. Звичайно, хоч і не завжди, суворіший буває батько. Так чи інак, тільки кожен знає, що в мами і в тата є право наказувати й забороняти.
На маму й тата важко довго ображатись. Не можна сказати, щоб їх не любили.
От дитина й старається, а якщо треба, і визнає провину, й перепросить. Навіть тоді перепросить, коли не вважає їхню правоту цілковитою.
Іноді бабуся надто поблажлива, і можна не слухатись. Але потім бабусю стає шкода. Та й небезпечно: розгнівається і поскаржиться мамі або татові.
А як зв'яжешся зі старшим братом або сестрою — напевне віддубасять...
А тут іще покоївка із скаргою. Правда це, що завжди всіх треба слухатись і кожен має право завжди і в усе втручатися?
Я знав служницю, що казала:
— Люблю працювати, де є діти,— веселіше.
Проте частіше служниця каже:
— Ні за які скарби не піду туди, де є діти.
І, треба визнати, тут у служниці справді більше роботи, тому що, хто все робить, прибирає, натирає залиту і подряпану підлогу?
Куховарка квапиться приготувати вчасно обід, або йде прання, а тут дітлашня крутиться на кухні — ну й куховарка, звичайно, виганяє...
Якщо дитина неспокійна і вдома їй тісно й нічого робити, частенько затіває війну з служницею чи бонною.. Починається звичайно з дрібниць: чи дитина скаже щось спересердя, чи обізве лихим словом — і пішло-поїхало...
Батьки скаржаться:
— Грубіянить служниці, робить усе на зло бонні. Ніхто у нас жити не хоче.
Батькам уривається терпець, і вони гніваються то на хлопчика, то на служницю. Адже батьки не завжди знають точно, як це було. А тоді ще більше зло бере.
Якось дівчинка вернулася додому ображена:
— Подруга покликала до себе в гості. Я подзвонила, привіталась і спитала, чи вдома вона? А служниця зачинила двері перед носом і ще щось крикнула за дверима.
Звичайно, буває й інакше. Не тільки мир, а й дружба, і казки, і прогулянки, і подарунки, і частування. І все це весело, від душі. Я знаю випадок, коли діти навчили служницю читати й пишуть за неї листи її батькам у село і нареченому в армію.
Раз навіть, коли один батько надто вже скипів і збирався побити сина, няня заступилася:
— Що вам від нього треба? Не дам бити.
Воліла, щоб краще сердилися на неї. Усяко на світі
буває.
Але в самих "Правилах життя" я повинен більше писати про погане, щоб кожен подумав, як це виправити.
Тому я тільки стисло згадаю, що найчастіше згода панує в тих домівках, де є гувернантка чи бонна. Ну, сутички, звісно, іноді мають бути. Треба пам'ятати, що мамою легше бути, ніж вихователькою.
Якщо мама дозволить і щось скоїться, на маму не будуть сердитись. Коли в мами неприємність, діти знають, чому вона засмучена, а про виховательку думають, що злиться.
Коли мама велить, діти швидше слухаються. Значить, невдоволень саме стільки, скільки й має бути у людей, котрі завжди разом. Але вони люблять одне одного й довго
образи не памятають.
Проте, буває, діти погані, набридають. Я знаю випадок, коли хлопчик казав, що бонна його лупцює, а це була неправда. Або робив на зло і нахвалявся поскаржитися мамі.
Я знаю і такі випадки, коли діти страждали, але соромились чи боялися зізнатися в цьому батькам.
Я читав у газеті, що за кордоном був один дуже багатий граф. У нього померла дружина, і він з горя багато мандрував, а вдома лишилися під наглядом гувернера двоє хлопчиків. Гувернер бив їх і лякав, а взимку обливав водою і замикав роздягнених у комірчині. І тільки коли один помер від цих тортур, другий написав про це крадькома батькові. Був суд, гувернера посадили в тюрму, та було вже пізно.
Правило життя проголошує: "Ніколи нічого не приховувати від батьків". Іноді дитині здається, що вона безпомічна і беззахисна, але якби батьки все знали, то допомогли б.
Іноді дитині здається, що й вона винна. Дарма: батьки пробачать і допоможуть. А як немає батьків, можна поскаржитися тітці, дядькові, бабусі, навіть поліції, коли вже зовсім нікого немає.
Неприємно це слухати тому, кому добре, кого оточують люблячі люди. Що ж? Нехай знає, не буде тоді супитися через дрібниці...
Різні бувають на світі й дорослі, і підлітки, і малюки. Різні бувають і тітки, і дядьки. І дорослі гості.
Чужі тітки бувають приємні й неприємні. Взагалі дорослі, точно так само, як і твої ровесники, діляться на тих, кого ти любиш і не любиш.
Один тільки привітається, а потім усе з мамою розмовляє; іноді навіть прикро, що не звертає уваги. А другий невдало пожартує, а спитає про щось таке, на що не завжди хочеться відповідати.
"А ти це любиш, а ти це вмієш робити, а ти цього хочеш?"
Або з подарунком прийде. Дорослим здається, що діти ласуни й жадібні. Ні. Якщо когось не любиш, то й подарунок від нього нелюбий.
Гірше, коли гості втручаються, роблять зауваження. І вже найгірше, коли голублять і цілують. Або руку тобі так міцно стисне, що аж боляче, або обслинить, цілуючи, чи посадить на коліна. За яким правом?