Кисіль. Теоретично, розпустив демагогію, що в сільському господарстві накручено різних вузлів і вже, теоретично, хапається за всякі фокуси про додаткову оплату.
Борисенко. Інтересно, що це за фокуси?
Кисіль. Каже, що через два-три роки дядько засиніле державу хлібом і сам буде мати вдосталь хліба й до хліба, якщо ми не будемо йому заважати. Виходить, ми — партія і Радвлада — заважаємо йому?
Броварник (махнув рукою). І профспілки теж...
Борисенко (до Броварника). Що ви скажете на це?
Броварник. Я хочу так сказати... що ліпше помовчу!..
Кисіль. Отак і краще! Хай помовчить вус, коли бороду бриють!
Борисенко. Значить, Безсмертному, за вашими словами, заважають...
Кисіль. Партія, Радвлада і взагалі все начальство.
Броварник (люто зиркнув на Киселя). Та не слухайте його!
Борисенко. Ви ж хотіли помовчати!
Броварник. Перехотів! У мене є до вас питання.
Борисенко. До мене чи до Андрона Потаповича?
Броварник. До вас. Чи не доводилось вам помічати деяких таких: коли хвалять їх — вони всі похвали з радістю кладуть собі в кишеню. Але тільки хоч мізинцем торкнись до них проти шерсті, вони зразу ж закричать, що в небезпеці все начальство, влада й комунізм! І розів'ють діяльність!..
Кисіль. Це ви про мене?
Броварник. Ні, це я... теоретично...
Кисіль. А проти планів не виступав Безсмертний?
Броварник. Виступав, але як! Він казав, що кожен колгосп повинен мати один державний план, а не те безладдя, коли з нього випотрошують усе і всі, кому не ліньки.
Борисенко. Так-так. А що він говорив про додаткову оплату?
Броварник. Кожному, хто виростив надплановий урожай, не шкодуючи, віддавати хоча б половину його, і тоді...
Кисіль. І тоді, мовляв, заспіває хліборобська доля. Він тепер ще про пісні думає! Оце усе разом і зветься — куркульські тенденції, бухарінщина і хуторянські пережитки.
Борисенко. Хліб ніколи не був пережитком, а от безхліб'я — це пережиток: він сотні років тягнеться за вами.
Броварник. Про це трудніше думати, аніж навіть посівне вибирати з комори.
Кисіль. Не тільки з комори, з рота вирвемо, коли треба виконувати план.
Броварник. А що від такого господарювання далі буде? Ви думали? Чи ваші металеві конструкції наперед не думають?
З приймальної входить секретарка.
Секретарка. Іване Артемовичу, Безсмертний прибув.
Борисенко. Хай заходить. І запросіть всіх, кого ми викликали з цього питання.
Секретарка виходить. Члени бюро займають місця. В кімнату входять Безсмертний, Безбородько, Задніпровський, дід Євмен, Шавула. Всі сідають.
(Звертається до Безбородька). Ну, розказуйте, товаришу Безбородько, про те, що понаписували в різні інстанції. (Показує папірці). Там зрозуміли, що у вашому селі почався всесвітній потоп.
Безбородько. Іноді й ложка води бував гірше потопу. Розповідь моя, практично, буде короткою. Не секрет ні для кого, що працювати нам зараз трудно і важко. Труднощі на труднощах їдуть і труднощами поганяють. І от, коли ми так-сяк мобілізуємо маси на виконання державних завдань, знаходяться всякі і різні типи. Саме таким виявився Марко Безсмертний. Загнавши мене пістолетом у воду, він підірвав мій авторитет серед несвідомої маси. А що значить підірвати авторитет голови? Це підкопуватись під основи внутрішньої політики і державності. Тепер з мене сміються ті, хто побував в окупації і до кого ще треба всіляко приглядатися і пересівати на решеті чи й ситі.
Задніпровський. Чого ж ви людям вибиваєте очі окупацією?
Борисенко. Товаришу Безсмертний, ви уважно вислухали скаргу?
Безсмертний. Навіть дуже уважно.
Борисенко. Вас товариш Безбородько ніде не обмовив?
Безсмертний. Мене — ні, а людей обмовив окупацією! Рани лікують, а не ятрять.
Борисенко. Це вірно! Ну, а в історії з Безбородьком ви свою, як би її назвати, помилку визнаєте?
Безсмертний. Ні.
Борисенко. Чому?
Безсмертний. Мене змалку батько-матір учили б шанувати і жіночу красу, і жіночу працю, особливо материнство, бо як цього буде менше на світі, то куцішою стане любов і відстань між людиною і мавпою.
Кисіль. Це вже філософія, а не відповідь на запитання.
Безсмертний. А ми, селяни, всі потроху філософи, бо все життя ходимо біля землі, хліба, сонця.
Кисіль. Філософи! А чому все-таки, філософе, свого пістолета в міліцію не занесли? За цю філософію можна відхопити від трьох до п'яти років.
Безбородько. Безсмертному легко було воювати персональним пістолетом зі мною, абсолютно беззбройним і непідготовленим. Хай він краще розкаже, як воював на фронті і що там заслужив. У нас у селі пішли чутки, що й там він анархію накоїв і його позбавили нагород, словом, розжалували...
Задніпровський. Це наклеп.
Безбородько. Щось і на вас ніби забагато наклепів пишеться. Практично, побачимо, що вийде з них.
Борисенко (Безсмертному). Було таке?
Безсмертний. Ні, не було!
Борисенко. Нагороди маєте?
Безсмертний. Маю.
Безбородько. Хай покаже!
Безсмертний. Навіщо, Антоне? Це тобі невигідно...
Броварник. Показуй, Марку, коли є що показувати...
Безсмертний. Не звик хвалитися, але коли таке діло... (Розстебнув шинелю).
Всі присутні на грудях Безсмертного побачили серед орденів і медалей і Золоту Зірку Героя.
Броварник. Ах ти, боженьку мій, нічогенько собі у нахватав заслуг і мовчав!
Дід Євмен (до Безбородька}. Антоне, як твоє морально-політичне состояніє?
Борисенко (посміхнувся). Що ж ви, товаришу Безбородько, так, практично, помилилися? (До Безсмертного). Не легко було стільки заробити?
Безсмертний. Спочатку було важкенько, а як Героя доскочив — полегшало.
Гордієнко. І на чому ж ти, Марку, Героя заробив? Безсмертний. На танках, Зіновію Петровичу.
Дід Євмен .І скільки ж ти їхньої фашистської машинерії понівечив?
Безсмертний. В тому бою чотири чи п'ять. Борисенко (насторожено). Як це так: чотири чи п'ять? Такі бої не забуваються.
Безсмертний (задумливо). Таке не забувається... Кисіль (допитливо). Так скільки ж ви, нарешті, танків підбили?
Безсмертний. За чотири точно пам'ятаю, бо тоді я ще був бійцем, а не продірявленим решетом. А п'ятий, не знаю, чи сам при останній пам'яті підбив, чи мої хлопці. Напевне-таки, вони, а мені по великодушності своїй дописали, щоб я став Героєм.