А воно зовсім не смішно!
Коли підрахувати, скільки це все колгоспові коштує, ой, як це не смішно!
Не кажучи вже про сто тисяч колгоспної готівки, скільки щороку вкладається праці, насіння і т. д.
Хто за це все відшкодує колгоспові імені Жданова?
Ми гадаємо, що все це підрахувати можна, і хто відшкодуватиме, прокуратура теж має змогу встановити…
А от хто відновить престиж обводнювального землеробства, вщерть скомпрометований у Чигирині такою "роботою" Кіровоградського меліоводбуду? Хто?
УДАЙБУДИ
Ви, мабуть, були на будівництві Каховської гідроелектростанції? Не були?
Коли не були, то в журналах та в газетах фото бачили? Правда, грандіозне будівництво?
Перемички, котловани, електрика, бетон, гудрон, веселий народ і веселі пісні… Каховка — на Дніпрі.
У сивий Дніпро вливається сивувата річка Сула, а вже Сула приймає в себе чудесну, тихомрійну, казковоколискову річку Удай, з очеретяноосоковими берегами, із задумливими над водою вербами…
А які були в Удаї щуки! А язі! А соми!
Як гнався, кажуть, віщий Олег за печенігами, підскочив до Удаю, а печеніги бігли лісом, і дуже, кажуть, прудко, так він, Олег, щоб перерізати їм шлях, кинувся на човнах по Удаю. Не наздожене. Закинули неводи, наловили сомів, язів та щук… І що придумали? Сома у човнах у корінь, дві щуки на пристяжку, а язі — на винос: наздогнали — і на капусту печенігів порубали. Із сомів, та із щук, та з язів наварили юшки і добре після січі пополуднували.
Отака була риба в Удаї…
Ну, гаразд…
А причім тут Дніпро, Каховка, будівництво Каховської гідроелектростанції?
Де — Удай, а де — Каховка? "Где Днепр, — где имение?"
Так повинні ви знати, що на тихомрійному Удаї тепер теж провадиться велике будівництво.
І коли Каховське будівництво має на меті добробут народу, то Удайбуди мають зовсім протилежну ціль — вони похижацькому нищать народне добро.
Чому ми говоримо Удайбуди, а не Удайбуд?
Бо коли на Дніпрі в районі Каховки народ споруджує одну дамбу, то на Удаї споруджено загатдамб проти кожного села по п'ять, а то й більше…
Мета цих Удайбудів — виловити, винищити дощенту, позвірячому "зничтожити" нащадків отих самих сомів, щук та язів, що ними колись віщий Олег печенігів був випередив.
У Прилуцькому районі, по Удаю, від села Переволочної до села Рибці (відстань не велика!) перегачено річку в шести, а то й більше місцях.
Загати пороблено капітальні. Щоправда, без арматури, без бетону, проте всі загати ("язи" — іи> так вони звуться) побудовано з добірного будівельного лісу: з дубини, з сосни, вільхи і т. ін., скріплено добрими залізними скобамигаками, над якими кріпко потрудилися ковалі.
Це тільки між селами Переволочною й Рибцями.
А в інших місцях! Та таке ж саме коїться і в інших місцях на Удаю.
Бідолашній рибі нікуди поткнутися.
Взимку, особливо під час придухи, рибу ту виловлюється сотнями центнерів, велику і малу, живу й неживу. Великою й живою спекулюється, а малою та неживою годують свиней, птицю і т. ін.
Хто ж ці хижаки?
Це — безсовісні рибалки й нерибалки із сіл Рибці, Леляки, Красляни, Варва, Подище.
Рибу — глушать. Хто? 18 серпня 1954 року глушив рибу мешканець села Федот Г. Та хіба тільки він сам?
В районі урочища Сокільня, між селами Ладаном та Полонки, від основного річища Удаю вбік попрокопувані канави. Для чого? Під час придухи риба кидається в ці канави дихнути свіжим повітрям, бо там є джерела… Там їй і кінець. Із тих канав хижаки вигрібають заморену рибу…
Канави оберігаються, щоб, не дай бог, хтось "чужий" не зазіхнув на "їхнє" добро…
А спробуйте зауважити, присоромити…
— Іди, йди! Що — кілка забажав? Хазяїн знайшовся!
Не знайдете ви вже в цих місцях на Удаї ні сомів, ні щук, ні язів, що їх можна було б у човен запрягти… Винищили!
…Удай, ліси й луки над Удаєм кишать браконьєрами.
В недозволений час, недозволеними способами винищують браконьєри і птицю, і звіра.
Полювання 1954 року дозволено, як ми знаємо, з 21 листопада.
31 жовтня бачили мешканця села Подище Михайла Б. з убитим зайцем.
Того ж таки 31 жовтня бачили у мешканця Банківського хутора Данила Б. три свіжі лисичачі шкірки.
Таке враження, що на Прилуччині хижакам і браконьєрам нема ніякого спину.
…А про це все, між іншим, писано і районному прокуророві, і голові районної Ради товариства мисливців та рибалок.
А що ж вони?
Очевидно, так: "Писала, мовляв, писака…"
0,5…
Ноль цілих і п'ять десятих… Чого?
Ви гадаєте: цукру, меду, мила, тоннокілометра чи ділового поросяти? Не вгадали!
Ноль цілих і п'ять десятих заступника директора по господарській частині Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР.
Отак, значить, постановила Президія АН: скоротити заступника директора по господарській частині.
А як усетаки інститут багатогалузевий, майна має багато, треба ж комусь і майном відати, і кредитами розпоряджатись, і майно постачати, і за майно відповідати, бо інститут має дорогу звуко і кіноапаратуру, виряджає експедиції, провадить сесії, конференції,— без господарника аж ніяк не перебутися, — знайшли мудре рішення: дати півлюдини.
Дано інститутові замість цілого бухгалтера — півбухгалтера.
Так поволеньки-поволеньки можна дійти й до 0,5 цілого інституту етнографії.
А й справді: навіщо ціла пісня, коли можна проспівати півпісні, хоч би й так, наприклад:
Скину кужіль на майора, Ой, ще трішки, трішки, трішки, Надокууучили!
Народ, очевидно, передбачив таке ставлення Президії АН до етнографії й фольклору і вже почав творити скорочені прикази, на кшталт: "Ори, мели, їж!"
Економія — економією, та не так же, як той казав: "Наше діло півняче: проспівав, а там хоч не розвидняйсь!"
ХВОСТОВА МЕХАНІЗАЦІЯ
У колгоспі ім. Першого травня НовоОдеського району Миколаївської області на тваринницьких фермах нема ніякої механізації, нема підвісної дороги, нема автопоїлок. Ферми не мають запасу подрібнених кормів. Частогусто подрібнювач кормів ламається, не працює. Надої молока в цьому колгоспі найменші в районі.
І от на колгоспну ферму прибув директор Новоодеської МТС Н. І. М. разом із головним зоотехніком К. І. К.
— Ну, тепер справи в нас підуть! — зраділи колгоспники. — Почнеться механізація!