Коли всі вже вибалакались, Свир поставив на голосування дві пропозиції, першу Малая: "Приступити своїми силами до перебудови гути" — і другу Софронову: "Вважати перебудову гути передчасною".
— Тільки попереджаю, товариші,— сказав Свир,— стару гуту, як нерентабельне підприємство, уряд може закрити..."
Художник, що не моргаючи дивився на рукопис, тривожно скинув на мене очі, і я помітив, як по його обличчю пробігли тіні, мов від хмарки. Може, в його уяві вже складалася картина, як останнє сиве пасмо диму тане на засмаглих устах порепаних димарів, а тисячі очей усе ще дивляться на верхи, як люди перед смертю на вечірній промінь, що згаса для них назавжди.
Під вікном затрубив клаксон. Редактор поморщився й сказав:
— Подивіться, чи то не по нас уже?
Я визирнув у вікно. По кам'яній вулиці міста наперегони мчали повні пасажирів одутлі автобуси й легкові машини, і, як обривки чогось давно минулого й тепер недоречного, між ними ще плутались із своїми неоковирними дрожками візники.
З обох боків вулиці, ніби весь час кудись поспішаючи, по тротуарах нервово й напружено коливався чорною бахромою невгомонний натовп. "Машина з округлими нікелевими дугами спереду радіатора стояла по другому боці, і шофер, поринувши у доху з оленів, когось викликав механічним натискуванням на клаксон. Я сказав про це Кругові.
— Така не по нас,— відповів він і продовжував читати далі: — "Якраз у цей самий час сповістили телефоном, що на заводи їде закордонна робітнича делегація. Збори захвилювались і відклали питання до іншого разу.
Делегація знала вже про героїзм робітників гути під час громадянської війни і про те, в якому стані гута була ще рік тому, щиро захоплювалась свідомістю і самовідданістю радянських робітників. Свир вирішив показати гостям майстерність склодувів. Гості, побачивши їхні багрово-сині обличчя, коли вони видували їм пляшечки на гостинець, тільки похитали головами:
— Совет гут, завод не гут, некарош,— сказав один, теж робітник.
— Нехороша гута? — їіерепитав Митрич.^— А де ти кращої візьмеш? Зате у нас Совєцька власть, а у вас капіта-лістічеськая.
Гості через перекладача відказали:
— Це правда, Радянська влада — це дуже добре, а погано й досі видувати животом пляшки. Треба механізувати заводи.
Митрич озирнувся на своїх так, ніби хотів до них сказати: "Чули? І цей туди!" І, орудуючи своїм жовтим зубом, мабуть, для більшої зрозумілості, теж зашепелявив:
— А коли наш гут зробить ошень машин, справді діло буде? Наші хлопці зможуть ходити біля них? Я чому вопрошаю, бо таких машин ще не бачив. Тільки ти, товаришу камерад, не бреши, тут тобі не буржуазні капіталісти й експлуататори.
— Для чого нам брехати,— відповів той же робітник.— Нам дивно, що ви витрачаєте стільки задарма енергії.
—— Таку спадщину буржуазія нам залишила,— сказав Свир.— Як кажуть: рада б душа в рай... але не все зразу.
Митрич і навіть Софрон від задоволення показали йому свої беззубі ясна і вже до себе заговорили:
— Чув, як стругнув? Мабуть, образився, що вченого вчать, а з серця людина завжди правду ріже.
Потім Митрич підійшов ніби ненароком до Свира:
— А ти, Петровичу, правильно зрізав їх. Самі знаємо, що з доброго плота добрий кіл. Наша таки гута не дуже гут, як ото вони кажуть. Слова нєт, що краще машинізовані заводи, хіба я цього не розумію? Хоч я чоловік, кажу, тех-нічесько й неграмотний, але ж, Петровичу, їхній буржуа-зіат даром цього нам не дасть і не покаже. Значить, грошей усе-таки треба, а де ти їх візьмеш зараз? От вопрос!
— Раз треба,— відказує Свир,— так і гроші будуть. Тільки й нам треба прикласти руки.
— А я хіба що кажу? Тільки дивіться, хлопці, бо нам, беззубим, і на сухому здається мокро, а вам усе море по коліна.
Коли від'їздила делегація, склодуви на прощання сказали:
— Приїздіть через рік, тоді й подивитесь на наші гути: гути будуть гут гутами.
— Гут, гут,— відказали делегати й помахали капелюхами.
Наговорившись про несподіваних гостей, на гуті продовжували видувати пляшки, надолужуючи все тими ж легенями. Проте на других же зборах, як не кричав Софрон, Митрич таки переконав людей, що Свир говорить правду: треба заходжуватись біля перебудови, а Софрон уже вижив із ума. Васюта Малай був ще більш непримиренним, він навіть обізвав Софрона гідрою контрреволюції. З цим погодилась більшість склодувів і винесла постанову:
"Беручи до уваги, що старі форми виробництва стають на перешкоді до соціалізму, приступити до механізації гути".
— Ну, а тепер,— сказав задоволений Свир,— можна і проект нової гути показати.
— Уже встиг? — аж ляпнув об поли Митрич.— Ну й бистрий у нас директор. З таким самі руки просяться до роботи. Оце вона така? З цього б і починав; ба які вікна, як у церкві.
Надивившись на проект, склодуви тепер уже самі підганяли адміністрацію, щоб скоріше починали..
Нову гуту заклали поруч із старою, працювали хоч більше надурочно, але залюбки, і через рік вивели вже під дах.
За цей час Свир з групою інженерів устиг уже з'їздити за кордон і закупити потрібні машини. Трапилось так, що саме коли він повернувся, в Донбас знову приїхала делегація робітників. В окружній профспілці пишалися першою, в їхній окрузі народною будовою, і тому гостей знову привезли на гуту.
На той час Донбас уже схожий був на ескадру в морі. Дим тягся поволоками по блакитному небу до самого обрію.
Голова профспілки, який супроводжував делегацію, підморгнув до гостей і з задоволенням сказав:
— Своїми силами, товариші! Майже голими руками. Гості закивали головами. Те, що вони побачили в дорозі
не один, а вже десятки оповитих димом заводів і терикони^ ків біля шахт, було для них приємною несподіванкою. З таким настроєм вони прибули й на гуту. Перед ними стояв майже закінчений величезний корпус нової будови, а ті, що вивели його своїми руками, повні гордощів, групами сходилися на подвір'я. Голова профспілки познайомив гостей з директором:
— Я уже розповідав, ентузіаст! ~*
Свир ніяковів, але руки потискував по-дружньому, так що дехто навіть угинався. Виявилось, що у складі делегації були й англійці.
— А я оце недавно був у вас,— сказав зрадівши Свир.— Знайомився і з вашими гутами. Ми кращу зробимо. У вас там машини вороги робітникам, а в нас друзями будуть.