Христя сіла на порозі, приклонилась головою до одвірка. Тихий спокій ночі колише її, присипляв думки в голові, жалощі і радощі в серці... От би коли лягти отам під коморою, на свіжому повітрі — і заснулося б!.. І Христя солодко позіхає. Сон хиляє її, а з саду доноситься регіт, чутно крики... Ні, не спи, Христе, дожидай, поки кликнуть тебе!
Від нудьги Христя почала сюди-туди водити очима... Вікно з причілку було відчинене, у йому світилося. То вікно з паничевої хати. "Чого ж у його так тихо, чи не заснув, бува?" — подумала Христя і, піднявшись, побралася до вікна.
Коло столу над білим папером зігнувся він: пише щось. Рука несамовито бігає, виводячи стрічку за стрічкою; молоде лице його, оторочене русявим пухом, то хмуриться, то прояснюється; чорні бровенята то сходяться, то розходяться; на високому білому чолі, у ясних карих очах бродить глибока думка. Він на хвилину зостановився, чогось тихо пошептався сам э собою і, вхопивши перо, знову почав писати: тільки гострі кінці його по білому паперу заскрипіли...
Христя помилувалася ного молодим личком, таким задуманим і таким ясним, білими тендітними руками, карими очицями, чорними бровенятами і, помилувавшись, подумала: "От і неволить свої молоді літа над такою роботою!"
— Христе! Христе! — донеслося до неї з кухні. Вона, як опарена, скочила — побігла.
— Виймай жарке та давай. Вони і до світу не скінчать. Хай стоїть перед ними, і холодне поїдять, як захотять, — гнівно сказала Пистина Іванівна. — Бо я спати хочу, — додала.
Христя забрала страву і однесла все у садок.
— Эй ты, красавица! — гукнув на неї Селезньов. — Принеси-ка сюда воды. Христя принесла воду і, становлячи, почула, що щось трімнуло її за стан. Озирнулась — то Селезньов посилав до неї свою довгу руку. Христя зашарілася і в одну мить зникла з-перед їх.
— Эх, скорая! черт возьми! — сказав Селезньов.
— А ви, капітан, по заповіді поступаєте: хай права не знає, що робить ліва, — зареготався Книш.
— Да просто хотелось ущипнуть...
— Не розвращаите моїх слуг, — мовив понуро Антон Петрович.
— Нет, нет... бог с ней!.. Я вист, а вы что? — повертається до Книша.
— Та й я повістую, — одказав Книш.
— Без Двох, — каже Антон Петрович, розкриваючи свої карти.
— Ви, капітан! — гукнув Книш.
— А черт тебя дери с твоей девкой! — скрикнув каштан... І з гущавини роздався нестямний регіт.
Христя, стоячи за бесідкою, нічого не розібрала, об чім вони розмовляли, і тільки ображено прошептала:
— Чортова верства! і сорому йому немає!
— Зачиняй вікна та лягай спати! — сказала їй Пистина Іванівна, коли вона вернулася до хати.
Христя побігла... Кругом хати почувся стук, грюк, гарчання прогоничів.
— А се нащо? — донісся до неї з хати голос квартирантів, коли вона намірилась вікно зачинити, і його біле обличчя показалось у вікні.
— Не треба хіба? — спитала вона.
— Не треба, — одказав він тихо і скрився.
— Пора вже спати! — не знаючи, як і навіщо, гукнула Христя. Обличчя його знову показалося у вікні, освічене тихою усмішкою, Христя
мерщій одскочила й побігла у сіни.
Коли вона лягла, то перед її очима у темній темноті засунених сіней все
стояло біле обличчя і стиха усміхалося до неї... Вона нешвидко заснула,
кидаючись кожен раз, як до неї доносилися викрики товстого капітанового
голосу.
II
Уже сонце геть піднялося угору, як Христя встала. Мар'я ще не верталася, пани спали. Всюди було тихо, ані шерхне ніде. З улиці доносився гомін, біганина; то саме люди пустилися на базар. Христя згадала, що води обмаль, ухопила відра й побігла до сусіднього колодязя по воду. І води принесла, і самовара постановила, а ще ніхто не вставав. "-Видно, учора до світу досиділи за картами, що й пан заспав", — подумала вона, стоячи серед кухні й роздивляючись, за віщо б їй ще прийнятися.
— Христе! — почувся голос пана з кімнати. — Пора вікна відчиняти! — І він голосно позіхнув.
Христя побігла. Вертаючись, вона стріла Мар'ю. Обличчя в неї біле, як крейда, очі червоні, одежа пом'ята, коси вибилися з-під платка, та й платок сам поліз набік, — або ж вона цілу ніч не спала, або ж, на хвилину задрімнувши, кинулася і зараз побігла додому.
— Здорові, тітко! — веселенько привіталася Христя.
— Здорова, — під ніс охриплим голосом мовила Мар'я.
— А чобіт і досі не почистила? — гукнув пан з кімнати.
— Дурна голова! — мовила Христя й побігла за чобітьми. Поти вона чистила чоботи, Мар'я мовчки прибиралася, підбирала свою' розкуйдану косу, підсмикнула пом'яту спідницю. Гляне Христя — німа, мовчазна Мар'я, аж сердита, і знову прийметься за чоботи. Ось вони в неї і заблищали, мов лаком покриті. Хутко помчала їх Христя в горниці.
— Чи Мар'я дома? — донісся голос панів.
— Дома, — одказала Христя.
— Скажи, щоб збиралася на базар.
На Мар'ю наче хто кинув грячого приску!
— Біси його батькові! — гукнула вона, тільки що Христя показалася на порозі. — У нас ніколи так, як у людей: підуть на базар, наберуть днів на два, на три, та й готово. А в нас щодня тьопайся. За шага тії цибулі купити — йди!.. І сьогодні йди, і завтра бреди... У других — коли куховарка, то вона сама і на базар, і все; а в нас — слідком, як дурочка, тьопайся, та носи, що їм завгодно купити... Бісові злидні! Бояться, щоб не вкрала, бач! — торохтіла Мар'я, пов'язуючи голову старим платком.
Пан швидко вийшов одітий і, не кажучи ні слова, пішов з хати. Мар'я, вхопивши корзину, повіялася за ним.
"Чого се Мар'я така сердита? Що з нею?" —думала Христя, зоставшись одна серед мертвої тиші. Самовар награвав сумну-журливу пісню і болісно одкликався у Христиному серці.
Нешвидко пані встала, а за нею й дітвора. Треба давати усім умитися, дітей повдягати, кроваті поперестилати, у хатах поприбирати. Христя крутилась, як муха в окропі.
— Подавай самовар, бо з базару пан швидко прийде, — приказала Пистипа Іванівна.
Христя кинулася у кухню, аж і Мар'я прийшла. Бліда і полита потом, вона принесла у корзині і м'ясо, і курей, і всяку овощ — повну корзину; принесла та так і кинула додолу!
— Руки пообриваєш, носячи! Нема того, щоб хурку найняти; як на того коня валять — носи! Аж руки потерпли! — скрикнула вона і почала розмахувати руками.