Повія

Ну, а другі? Другі? Тимофія на війні застрелили. У Кирила Оришка умерла. Щось цілий тиждень умирала. Люди казали, то через те, що відьма. Кирило сам знову зробився десятником при волості. Хоч з його і десятник такий був, та общество уважало його літа. Довбня умер у госпіталі, Марина і досі живе у тій хаті, у якій її застала Христя, та віється з москалями. Лошакова назначили у Польщу губернатором. Він узяв Проценка з собою за правителя, а Книша — за поліцмейстера. І такі з їх вийшли вірні та щирі слуги, що Лошаков незабаром нагородив обох здоровенними польськими маєтками. Рубець і досі членствуе у земстві. Земство само перечистили. Тепер у йому більше пана, ніж сірої свити. Про те було мар'янівській голоті байдуже, вона на одне скаржилася: землі обмаль, і лізла більше в город у найми, а як про земство, бува, зайде річ, то в неї один одказ: "Що то земство? Одна тільки дрячка!" Не тії, правда, співали мар'янівські дуки, от як Карпо Здір. Він був гласний і готовився у члени, задля чого привчався трохи не з місяць у сина підписувати прізвище. І навчився! Як тут на тобі та цить! Лошаковська рада подоспіла. У гласні то він піймав, та в члени не вискочив. Вибрали замість його Кравченка. Так той подякував за шану. Хай пани заправляють в управі. Наше діло — комерція. І свою комерцію він так повів, що, кажуть, либонь, поїхав до Лошакова купувати Веселого Куту.