Попереду край дороги мерехтіла купка гасових світиль— 365
ників. Коли Попо підійшов ближче, він побачив невелич— віт
кий базарчик, де жінки продавали з лотків різні солодощі, всі
білі пампушки, гарячу рибу, підсмажені батати і чорну ба*
каву в горнятках, що стояли на маленьких жаровнях. Ех, якби ж то в нього було хоч одне пенні, щоб купити смачну пампушку!
Попо рушив далі, до майданчика, де під очеретяним навісом танцювало багато селян, а скраю троє негрів вигравали на високих дерев'яних барабанах різної величини, їхні тіла погойдувалися в такт ударів, а руки так і миготіли в повітрі, вибиваючи лункі, розкотисті ритми.
Попо знав, що такі барабани роблять з видовбаних дерев'яних колод, а зверху натягують висушену телячу або козину шкіру, так що на деяких барабанах можна помітити навіть рештки шерсті. Найбільший барабан був футів а чотири заввишки — майже такий, як Попо. Він стояв між колінами кремезного юнака, який, трохи відхиливши ного од себе, стукотів по висушеній шкірі палицею, затис-нутого в одній руці, і водночас пальцями другої руки вибивав короткі бадьорі звуки. На двох менших барабанах грали тільки пальцями. Біля ніг головного музики сидів навпочіпки хлопчик з двома паличками в руках і, вдаряючи ними по високих дерев'яних боках великого барабана, безперервно відбивав такт. Усі троє музик і хлопчик з паличками весело розгойдувались з боку в бік, дуже задоволені з того, що їхня чудова гра подобається людям, які танцюють під навісом.
Тим часом на майданчику чоловіки та жінки, постававши одне проти одного, але не торкаючись, спритно перебирали ногами. З високо піднесеними головами, випроставши руки, вони всім тілом рухалися в такт музиці, і на їхніх обличчях, тьмяно освітлених гасовими ліхтарями, сяяли радісні усмішки. А над усім цим — над очеретяним навісом, над банановими деревами та стрункими пальмами — розкинулось високе ясне шатро всіяного зорями неба.
Попо підступив майже впритул до музики, надзвичайно збуджений усім цим гамором і велелюдністю. Тут було навіть веселіше, ніяс на суботньому базарі в Кап-Гаїтьєні, бо всі тішились музикою, сміялися, танцювали. Раптом він побачив серед натовпу братика Андре, який витанцьовував на самоті, без упину кружляючи на місці і швидко переступаючи ногами, неначе півень. Попо спробував так і собі, але тільки-но в нього почало виходити, як барабани змовкли і танець припинився. Тоді він побіг крізь натовп, гукаючи:
— Гей, Андре! Андре дуже здивувався.
— Я думав, ти влее давно спиш,— сказав він.
— Та я був уже ліг,— пояснив ІІопо,— але почув барабани...
— Ну, от що,— перебив його Андре.— Тобі треба зараз же вертатись додому, поки Анна не прокинулась і не помітила, що тебе немає. Вона буде непокоїтись.
— Я піду тоді, коли й ти,— заперечив Попо.
— Це буде дуже скоро,— усміхнувсь Андре.
І, перш ніж Попо встиг попросити, щоб йому дозволили вдарити у великий барабан, братик Андре взяв його за руку і, купивши йому на базарчику край дороги чашку земляних горіхів, повів стежкою нагору.
— Маленьким дітям час уже спати,— сказав він.
— І тобі теж,— озвався Попо. Андре засміявся.
1, прямуючи стежкою мЬк бананових дерев на вершину горба, переходячи через бурхливий струмок, вони весь час чули позад себе в долині веселе гупання барабанів.
РОЗВАГА
Одного дня, коли Попо з Фіфіною долшдали на березі татуся Жана, який незабаром мав повернутися з риболовлі, вони раптом помітили в ясному блакитному небі силу-снленну повітряних зміїв. Повівав легенький вітрець, і змії плавно ширяли у височині, наче зграя морських чайок. Одні були квадратні, інші — трикутні, а в деяких позаду тягліїся довгі хвости, мов у небачених казкових птахів.
— Диви, Фіфіпо! — закричав Попо.— Чи ти бачила коли-небудь таких зміїв?
— Ніколи не бачила,— сказала Фіфіна.— Ти тільки глянь на отого великого, що схожий на коробку. Який він чудернацький!
— А онде, бачиш, маленький безхвостий — правда ж, гарний?
— Але де лс нитки? І хто їх запускає?
Вони обдивились кругом, але ніде на березі, скільки сягало око, не видно було ані душі. Здавалося, змії літали самі по собі, вільні, мов тропічні птахи Гаїті, на яких вони так скидалися.
Над обрієм нависла велика біла хмара, схожа на клуби диму. То було чарівне видовище. Хвилі хлюпали об берег і, заливаючи смугу піску, підкочувались аж туди, де стояли Попо й Фіфіна. Довгі зелені язики раз у раз лизали чистий пісок і щедро обдавали піною босі дитячі ноженята.
Раптом Попо вигукнув:
— Онде вони, Фіфіно! На отій великій скелі! Бачиш, хлопчики тримають нитки. Це вони й запускають зміїв.
— Еге ж, бачу.
— Я теж хочу змія, Фіфіно.
— Може, татусь Жан тобі зробить.
— Ти справді так думаєш, Фіфіно?
— Звичайно,— відказала вона.— По-моєму, він охоче зробить тобі змія, якщо ти допомагатимеш удома і не завдаватимеш клопоту матусі Анні.
Попо нахилив голову і замислився. Йому дуже хотілося так догодити матусі Анні, щоб вона була ним задоволена. Він знав: коли матуся Аина закине за нього слівце, татусь Жан охітніше погодиться зробити змія. Тож він наморщив лоба і почав думати, як йому краще прислужитися матері.
— Ходімо додому, Фіфіно,— мовив він нарешті.— Я хочу побачити, чим можна допомогти матусі Анні.
— А що коли ми підемо до фонтана й допоможемо молочницям мити бідони? Може, вони дадуть нам пенні, і тоді ми принесемо його додому. Це було б дуже добре. Матусі Анні потрібні гроші.
— Чудово! Ой, і хитрюща ж ти, Фіфіно, ну просто як доросла!
Фіфіна яеартівливо погрозила йому пальцем.
— Ану не дражнись, малечо! — лагідно сказала вона.— Не така вже я хитрюща.
Вони бігцем рушили нагору, до Приморської вулиці. Тоді повернули до фонтана й попрямували серединою вулиці. Попо притупував п'ятами по м'якій пилюці й весь час забігав наперед, зате Фіфіна поводилась, мов справжня панночка. Вона йшла поважно, злегка погойдуючи руками
Як і слід було чекати, біля фонтана стояли дві молочниці із своїми осликами, на яких вони розвозили молоко. На спинах осликів були плетені з трави попоїш, схожі на ковдри. З кожного боку вони мали по великій кишені-ко-шику для бідонів.
Жінки, як видно, щойно закінчили денну торгівлю і прийшли сюди, щоб вимити порожні бідони перед тим, як везти їх додому. Слідом за стомленими осликами вони наблизились до фонтана і взялися знімати на землю великі порожні бідопи.