— Ходімо додому, — сказав Роман.
— Ходімо, — сказав я. — Звідки ти взяв джина?
— Виписав учора зі складу. Зовсім з іншою метою.
— А що все-таки сталося? Він знову обжерся?
— Ні, просто Вибігалло дурень, — сказав Роман.
— Це зрозуміло, — погодився я. — Але звідки катаклізм?
— Усе звідси ж, — сказав Роман. — Я. казав йому тисячу разів: "Ви програмуєте стандартного суперегоцентриста. Він загребе всі матеріальні цінності, до яких зможе дотягтися, а потім згорне простір, перетвориться на лялечку і спинить час". А Вибігалло ніяк не може взяти до тями, що істинний велет духу не стільки споживає, скільки думає і відчуває.
— Це все попіл, — продовжував він, коли ми підлетіли до інституту. — Це всім зрозуміло. Ти краще скажи мені, звідки У-Янус дізнався, що все вийде саме так, а не інакше? Він же все це передбачив. І величезні руйнації, і те, що я допетраю, як прикінчити велета в зародку…
— Справді, — визнав я. — Він навіть подяку тобі виніс. Авансом.
— Дивно, правда? — сказав Роман. — Треба б усе це ретельно продумати.
І ми стали ретельно продумувати. Це зайняло в нас багато часу. Тільки навесні і тільки випадково нам пощастило в усьому розібратися.
Але це вже зовсім інша історія.
ІСТОРІЯ ТРЕТЯ
ВСІЛЯКА СУЄТА
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Коли Бог створював час, — кажуть ірландці, — він створив його достатньо.
Г. Белль
Вісімдесят три відсотки всіх днів у році починаються однаково: дзеленчить будильник. Це дзеленчання вливається в останні сни то судомним скрекотанням підсумкового перфоратора, то гнівними розкатами басу Федора Симеоновича, то скреготом кігтів василіска, що грається у термостаті.
Того ранку мені снився Модест Матвійович Камноєдов. Нібито він став завідувачем обчислювального центру і вчить мене працювати на "Алдані". "Модесте Матвійовичу, — казав я йому, — таж усе, що ви мені радите, це якась хвороблива маячня". А він волав: "Ви мені це пр-ррипиніть! У вас тут усе дур-р-рниця! Бар-р-рдак!" Тоді я зрозумів, що це не Модест Матвійович, а мій будильник "Дружба" на одинадцяти камінцях, із зображенням слоника з піднятим хоботом, пробурмотів: "Чую, чую", — і плеснув долонею по столі біля будильника.
Вікно було розчинене навстіж, і я побачив яскраво-синє весняне небо та відчув гострий весняний холодок. Карнизом, постукуючи, бродили голуби. Навколо скляного плафона під стелею знесилено кружляли три мухи — мабуть, перші мухи цього року. Час від часу вони раптом заходилися розлютовано кидатися з боку на бік, і спросоння мені спала на думку геніальна ідея, що мухи, напевне, намагаються вистрибувати з площини, яка через них проходить, і я поспівчував цьому безнадійному заняттю. Дві мухи сіли на плафон, а третя щезла, і тоді я остаточно прокинувся.
Насамперед я відкинув ковдру і спробував злетіти над ліжком. Як завжди, без зарядки, без душу і сніданку це призвело лише до того, що реактивний момент із силою втиснув мене в ліжкодиван і десь піді мною зіскочили і жалісно задеренчали пружини. Потім я згадав учорашній вечір, і мені стало дуже прикро, бо сьогодні я весь день буду без роботи. Вчора об одинадцятій годині вечора в електронний зал прийшов Крістобаль Хозевич і, як завжди, приєднався до "Алдана", щоб разом із ним розв'язати чергову проблему сенсу життя, і через п'ять хвилин "Алдан" загорівся. Не знаю, що там могло горіти, але "Алдан" вийшов з ладу надовго, і тому мені, замість того, щоб працювати, доведеться, як і усім волохатовухим неробам, безцільно тинятися з відділу у відділ, скаржитись на доленьку та розповідати анекдоти.
Я похнюпився, сів на ліжку й для початку набрав повні груди прани, змітаної з холодним вранішнім повітрям. Якийсь час я чекав, поки прана засвоїться, і відповідно до рекомендації думав про світле та радісне. Потім я видихнув холодне вранішнє повітря і взявся виконувати комплекс вправ ранкової гімнастики. Мені розповідали, що стара школа рекомендувала гімнастику йогів, але йога-комплекс, так само як і майже нині забутий майя-комплекс, займав п'ятнадцять-двадцять годин на добу, і з призначенням на пост нового Президента AH СРСР старій школі довелося поступитися. Молодь НДІЧАВО із задоволенням руйнувала старі традиції.
На сто п'ятнадцятому стрибку в кімнату впурхнув мій співмешканець Вітько Корнєєв. Як завжди вранці, він був бадьорий, енергійний і навіть добросердий. Він хльоснув мене по голій спині мокрим рушником і взявся літати по кімнаті, роблячи руками й ногами рухи, ніби пливе брасом. При цьому він розповідав свої сни й одразу ж витлумачував їх за Фрейдом, Мерліном і за дівкою Ленорман. Я пішов умитися, ми одягайся і рушили в їдальню.
В їдальні ми зайняли свій улюблений столик під великим, уже вицвілим плакатом: "Сміливіше, товариші! Клацайте щелепами! Ґ. Флобер", повідкривали пляшки з кефіром і почали снідати, слухаючи місцеві новини та плітки.
Минулої ночі на Лисій Горі відбувся традиційний весняний зліт. Учасники поводилися вкрай скандально. Вій із Хомою Брутом, обнявшись, п'яні вештатись вулицями нічного міста, чіплялися до перехожих, лихословили, потім Вій наступив собі на ліву повіку і геть озвірів. Вони з Хомою побилися, повалили газетний кіоск і потрапили в міліцію, де кожному дали за хуліганство по п'ятнадцять діб. Щоб постригти наголо Хому Брута, довелося тримати його вшістьох, а лисий Вій при цьому сидів у кутку і знущально хихотів. Через те, що Хома Брут наговорив під час стрижки, справа передається до народного суду.
Кіт Василь узяв весняну відпустку — женитися. Скоро в Соловці знову з'являться балакучі кошенята зі спадково-склеротичною пам'яттю.
Луї Сідловий із відділу Абсолютного Знання винайшов якусь машину часу і сьогодні доповідатиме про це на семінарі.
В інституті знову з'явився Вибігалло. Всюди ходить і вихваляється, що натхненний титанічною ідеєю. Мова багатьох мавп, чи бачте, нагадує людську, записану, значиться, на магнітофонну плівку і пущену задом наперед із великою швидкістю. Так він, це-во, записав у сухумському заповіднику розмови павіанів і прослухав їх, пустивши задом наперед на малій швидкості. Вийшло, як він заявляє, дещо феноменальне, але що саме — не каже.