Леся зиркає вогкими очима на Мика, раптом рвучко перехиляється через стіл і мовчки хапає його руку, сильно тиснучи її.
— Згода, значить? Так уставай, швиденько надягай капелюх. Крамниці ще повинні бути відчинені. А потім забіжимо в ресторанчик, повечеряємо й рвонемо на цілий вечір у кіно. Га? Що, справді, за чортовиння! Са уа, Лесько?
Леся зворушено обіймає Мика обома руками за шию й пригортається гарячою щокою до його неголеної щетинистої щоки.
* * *
"Ніно Наумівно", "от сиджу цілий вечір дома (краще сказати: ходжу з кутка в куток) і думаю, думаю, думаю. А на душі такий самий туман, як і надворі. Душить, гнітить, мучить. І тільки один у моєму тумані далекий ліхтар, тільки одне джерело світла — Ви. І от, хочу й його загасити цим листом до Вас. Прочитаєте, здивовано, зневажливо зробите Гримаску Ваших милих уст і обуритеся або засмієтеся. Смійтеся, обурюйтеся, Ніно, а я все таки скажу, бо мушу сказати.
"Кохаю я Вас? Бог його знає, як назвати моє відчування Вас у собі. Коли я чую Ваш напівдитячий, напів-жіночий грудний сміх, коли слухаю Ваші тверді, дрібні кроки, коли бачу ці смугляві тугі щоки з частим загорянням рум'янця і очі з темними обідками, такі часом зворушливо-діловиті, наївно-серйозні, а часом такі хвилюючі, лукавомовні, — мій постійний туман розсувається, розріджується, я немов підпливаю до рідних-рідних берегів моєї молодости. Але підете Ви, і туман стає ще густіший та тяжчий. Бо мені, крім усього, ще соромно, Ніно, що я обманюю Вас, що краду Ваші... неділові погляди.
"Я — не такий, Ніно Наумівно, яким сам себе виставляю перед Вами, яким, може, виставив мене перед Вами Наум Абрамович. Колись я був таким, яким мене зробила природа, якою є, наприклад, Ви. Я рухався в житті вільно, легко, сміливо, і всі речі були мені ясні та опуклі. Я мав свою частку радощів і прикрощів і дивився їм в очі відверто й просто.
"Але вічний змій підсунув мені яблуко... гріха, я вкусив його, і мене вигнано з мого раю. З того часу я блукаю в тумані. Я рухаюся в житті важко, понуро, з підозрінням, з огидою та зневагою до людей. Дійсним радощам я не смію дивитися в очі, а прикрощами навмисне розтираю, як сіллю, свої рани. Бо я вчинив те, що звуть "злочинством".
"Простіше, Ніно, те багатство, що маю, я його вкрав у свого народу. Вкрав більш-менш "законно", як украло чимало наших нещасних: послів, дипломатів, міністрів та членів різних місій, що шахрували й спекулювали на довірливому дитинстві влади. Вони, накравши, складали в торби валюту, а я пустив її в роботу. Це вся різниця між нами. Правда, була в мене думка збільшити суму й повернути вкрадене. Не для виправдання кажу це, а просто розповідаю. Та... добрими намірами, як то кажуть, вимощений шлях до пекла, Ніно. Випхнувши мене в туман, змій не лишив мене без своєї опіки: знайшлася в мене і своя логіка, і своє виправдання, і своя навіть філософія. Та не знайшлося тільки того, що загублене: ясности та легкости. Постійний туман. Стараюся розігнати його фальшивими вогнями купованого кохання, оргій, п'яних утіх. Але від них туман стає ще густіший, повний чаду.
"І от, раз, зустрівся мені в тумані погляд чистих, ясних, молодих очей. Він обнявся з моїм поглядом і припав до нього. І на одну мить сколихнувся в тому місці туман, війнуло чимсь забутим, рідним, хвилюючим до сліз в очах. А потім... я посміхнувся, бо зрозумів: той погляд просто розглядав мене, як розглядають вовка або гадюку.
"Але якомусь бісові, чи богові, чи всевладному випадкові захотілося підсунути мені спільну з Вашим батьком справу. І не встояв я: пекуче захотілося мені перевірити, що то за погляд був. Тільки немов би перевірити! Признаюся, Ніно Наумівно, посаду я Вам дав у себе тільки для того. Знаю, що зараз же спалахнете й моментально покинете роботу в банку, відберете мій єдиний ліхтар. Та цим листом я все одно граю ва-банк: або підсунете своє світло ближче й розженете туман, або... не треба ніякого світла.
"Та нічого я не перевірив, Ніно. Іноді здається, немов би не вовка розглядають Ваші погляди. Немов би часом... якесь навіть хвилювання в них, і страх, і ніжність. Та не віриться: чого ради? Чого молода, гарна, життєрадісна дівчина буде хвилюватися від погляду людини, вдвоє старшої за неї, понурої, важкої, брудної. От грається собі молода кішечка зі шматком старої вовни, вчиться на ній кігті запускати.
"А вовна, виявляється, Ніно, — жива, і кіготки відчуває з ніжним болем, і гру приймає серйозно, і в вовняній душі своїй уже снує цілі казки. Наприклад: що молода дівчина покохала не зовсім молодого чоловіка й готова пройти з ним шлях його життя до кінця.
"Розуміється, тільки в затуманеній голові можуть роїтися такі казки. А проте, Ніно, я ставлю ва-банк: хочете пройти зо мною цей шлях?
"Не бійтеся, постараюся вмитися й причепуритися, скільки зможу. Все, що вкрав, з процентами віддам своєму народові. Собі лишу стільки, скільки треба для перших кроків у нашій спільній подорожі. Ще більше: в даний момент я разом з Вашим батьком проваджу справу, що може нам дати мільйони. Але ці мільйони відіймуться в народу. Я відступлюся від цих мільйонів та від самої справи й зроблю все, щоб інтереси народу не були покривджені.
"Хочете, Ніно, ми поїдемо в українську колонію в Бра-зілії. Купимо собі клапоть землі, збудуємо собі пристановище й будемо... ясно, сміливо й у чистому поті лиця творити свій шлях життєвий. Хочете?
"Посміхаєтеся, Ніно? Та й справді: чого ради Ви захотіли б зробити таку дику річ? Для чого б Ви мали кидати Европу, культурний, світовий центр, всі молоді втіхи свої, розваги, веселе молоде товариство та їхати кудись, трохи не в пустелю (Хоч у Бразілії всі культурні здобутки теж можна мати. Це я кажу не для агітації, а задля об'єктивної справедливости.).
"Тільки майте на увазі, Ніно: ніяких самопожертв, ніяких подвигів. Ради самого рятування когось там із туману не кидайтеся в ще гірший туман майбутнього самокатування. Так, я твердо знаю, що Ваша молодість, Ваше світло розженуть мій туман, я знайду свій загублений рай, відновлюся й воскресну. Але... Знаєте, на нашій темній, нещасній батьківщині є одне страшне повір'я: коли людина захворіє на одну нечисту тяжку хворобу, то треба, мовляв, передати її незайманій дівчині, і хвороба зникне. Так чи й моя віра в своє відновлення від Вас не є подібна до цього повір'я?