МРІЯ ТЕМАРА
— Перша спроба не вдалась, — говорив Офіура Темарові.— Будемо пробувати іншим способом.
Вони були на березі бухти, куди повернулись після невдалого полювання. На "Морському коні" робили невеликий ремонт та готувались до другої подорожі.
— Що цей кит, що ви ловили! — махнув рукою Темар.— Ото коли б блакитного кита піймати, що я бачив.
Хлопець мріяв про величного красуня — блакитного кита.
— Той кит дуже сильний. А головне — дуже швидкий. "Морський кінь" може йти шістнадцять кілометрів на годину, а блакитний кит — двадцять.
Так пояснив Офіура.
Темар думав, як добути швидкість більшу, ніж має той кит.
Він пригадав, що минулого літа під шторм море викинуло на берег, недалеко бухти, вельбот. То був великий дерев'яний човен з незвичайним мотором. Коли він був справний, вельбот робив двадцять п'ять кілометрів на годину.
Вирішив Темар знайти той вельбот і одремонтувати. З моторами вік був знайомий, бо півроку перед тим працював із братом на моторній шхуні.
Маленьким човником він поплив уздовж берега. Знайшов на скелях вельбот. Оглянув і вирішив, що одремонтувати можна.
Повернувся назад до бухти і зібрав товаришів: Умка, Ейпина, Тайо, Рінтерегіна, Тваля, Анкауге.
З писком і виском поплили хлопці до вельбота. Швидко ремонтували, тесали ножами, стукали молотками і співали чукотських пісень. У тих піснях нахвалялись добре одремонтувати, виплисти у море, знайти блакитного кита і гнати його доти, поки він не пристане, а тоді полонити.
Незабаром відремонтували вельбот і спустили на воду. Назвали "Погонич блакитного кита". Рультен сміявся з хлопчиків, але ті не зважали на його смішки.
НОВА ВИГАДКА
"Морський кінь" був готовий до нового рейсу. Ранком, лиш море зачервоніло на обрії, пароплав вийшов у море.
Тепер Муль і Офіура вигадали інший спосіб піймати кита. До носа пароплава прив'язали мотузок. Той мотузок був завтовшки такий, що пальцями обох рук його не обняти. На кінець мотузка прив'язали великий залізний гак і зарядили ним китобійну гармату.
Тим гаком вирішили зачепити кита за хвіст. А коли зачеплять, то потягнуть звіра за пароплавом.
Цього разу Темара на пароплаві не було. Він із своїми товаришами вельботом виїхав у море. Вельбот ішов за пароплавом. Хлопці хотіли спостерігати, як цього разу ловитимуть кита.
Легко можна було перегнати пароплав. Але Темар того не хотів, щоб не заважати мисливцям.
Хлопці уважно стежили за поверхнею моря. Дивились, чи не покажеться де кит. Тайо був за стернового, а Темар доглядав за мотором. Бух-бух, бух-бух! — голосно стукав мотор. За човном залишався виристий шлях спіненої води.
— Кит, кит! — закричав Анкауге.
Всі побачили кита, до якого наближався "Морський кінь".
Над китом час од часу здіймався стовп води. То кит випльовував із рота воду.
Тайо повернув стерно, щоб вельбот ішов просто на кита.
Пароплав підійшов зовсім близько до звіра. Було видно, як капітан Муль лагодиться коло гармати. Він націлявся китові у хвіст.
— Оце здоровий кит, — зауважив Темар, зупиняючи мотор. Він вирішив, що далі наближатись не треба.
В цей час з пароплава гримнув гарматний постріл. Кит сховався під водою.
"МОРСЬКИЙ КІНЬ" НА БУКСИРІ
Пароплав дав задній хід.
— Попав? Ні? — питали один одного хлопці на вельботі.
— Попав! — запевняв Анкауге. — Зараз потягне його за собою.
Справді, капітан Муль дуже влучно поцілив китові у хвіст. Тепер пароплав мав буксувати живого кита. Але що сталось? Хлопці так повитягували голови, що мало не попадали у воду.
Кит показався з-під води. Тонкий мотузок натягнувся — здається, ось-ось лопне. Але він був міцний і не лопався.
Замість того, щоб пароплав тягнув кита, — сталось навпаки. Кит потягнув за собою пароплав. На палубі зчинилася біганина. Повним ходом пароплав намагався йти у протилежний бік. Та годі. Кит не зважав, що пароплав упирався, і тяг його за собою.
— Хлопці! Доганяймо! — загукав Темар. Та як на зло, в моторі щось попсувалось, і він не працював.
Темар і Анкауге нахилились над мотором. А тим часом кит все далі й далі тяг за собою "Морського коня". Звір то глибоко занурювався в воду, то швидко плив по поверхні. На пароплаві усі розгубились, бігали з місця на місце, а що робити, не знали. Кит, залишаючи за собою кривавий слід, мчав у напрямку до морського обрію. Очевидно, залізний гак глибоко вгруз в його тіло і зробив криваву рану. Розлючений, а може, й зляканий звір, мабуть, утікав ще сильніше, коли почував, як його щось тягне назад.
Вельбот уже набагато відстав від пароплава. Темар і Анкауге що не робили, а мотор швидко налагодити не могли. — Давайте гребти, — порадив Тваль.
Темар залишився поратися коло мотора, а решта скочили до весел.
ЗУПИНКА
— Раз-раз! Раз-раз! — кричав Анкауге, налягаючи на весла.
Його товариші не шкодували сили. Треба було наздогнати пароплав.
Хоч кит сильно тягнув, але вельбот од пароплава не відставав. А тим часом Темар, оббиваючи собі пальці, швидко лагодив мотор.
Пирх! Пирх! — нарешті запирхав мотор.
— Темаре, готово? — спитав Анкауге.
— Готово, хлопці! Сушіть весла!
І всі враз піднесли весла. А мотор скоренько застукотів: гуп, гуп, гуп, гуп, гуп, гуп, гуп... За кормою вельбота лопасті запінили, завирували воду.
"Погонич блакитного кита" швидко наздоганяв "Морського коня". Зрівнялись з пароплавом.
— Гей, хлопчики, підійдіть ближче! — гукав капітан. Але Темар махав Тайо, щоб той не повертав. Вони перегнали пароплав. Наближались до кита.
— Ой дурні! Що ви робите? — кричав капітан.
Він боявся, що кит ударом хвоста перекине вельбот. Тоді, безперечно, хлопці потонуть.
Та ось вельбот наблизився до мотузка, яким кит тяг пароплав.
— Ріжте! — закричав Темар.
Усі вихопили ножі й кинулись до мотузка, а Темар трохи применшив хід.
Старанно запиляли півдесятка ножів. За п'ять хвилин надрізаний мотузок голосно лопнув. Кит понатужився, облишив пароплав і зник вдалині з половиною обрізаного мотузка.
"Морський кінь" і "Погонич блакитного кита" зупинились.
ПОДОРОЖ НА ВЕЛЬБОТІ
— I другий спосіб не вдався, — з жалем скаржився зоолог Офіура.
— Не годяться ці способи, — висловив свою думку капітан, — треба щось інше вигадати.
Вирішили тим часом повертатись до бухти Ногая. "Морський кінь" одразу повернув у бухту. "Погонич блакитного кита" затримався в морі. На вельбот пересів зоолог Офіура. Він просив Темара повозити його морем. Офіура хотів назбирати з поверхні морської води малесеньких тварин, що їх багато у тому морі. Темар з охотою погодився допомогти зоологові. Решта хлопців, крім Анкауге, перейшла на пароплав.