– Я розумію твою думку, Сенді. Мені було б з ним нецікаво. У цих справах він виявився б неуком. Він набрид би мені, а я – йому.
– Ти вгадав! Твоя розмова надокучила б патріархам, а їхні розмови були б вищі за твоє розуміння. Кінець кінцем тобі захотілося б сказати їм: "Прощавайте, ваша превелебність, коли-небудь ще завітаю до вас!" – і не завітав би до них довіку. Чи запрошував ти коли-небудь корабельного кока до себе в каюту, щоб разом пообідати?
– Я бачу, куди ти хилиш, Сенді. Я не звик до такої високопоставленої публіки, як патріархи й пророки, серед них я почував би себе ніяково й незграбно і був би радий вибратися звідти. Сенді, а хто вищий чином, патріарх чи пророк?
– О, пророки вищі за патріархів! Навіть найновіший пророк трохи вищий за найстарішого патріарха. Еге ж сер, самому Адамові доводиться йти позаду Шекспіра!
– Хіба Шекспір був пророк?
– Авжеж-бо! Пророками були і Гомер, і багато інших. Але Шекспір і решта йдуть позаду Білінгса, звичайного кравця із Теннесі, і коновала Сакка з Афганістану. Ієремія, Білінгс і Будда – вони виступають поряд, пліч-о-пліч відразу ж за ватагою з планет, не відомих нашій астрономії, потім ідуть десятків зо два з Юпітера та інших світів, далі йдуть Даніїл, Сакка й Конфуцій, тоді ціла ватага з систем, що лежать за межами нашої; за ними – Ієзекіїль, Магомет, Зороастр і точильник із стародавнього Єгипту, далі тягнеться довга шерега, а за нею, десь у хвості, ідуть Шекспір, і Гомер, і швець на ім’я Маре з глухого французького сільця.
– Невже сюди й справді пустили Магомета та всіх інших поган?
– Так, у кожного з них була своя місія, і всі вони дістали винагороду. Людині, що не дістала винагороди на землі, нема за чим тужити – вона напевно дістане її тут!
– Але чому ж вони відсунули Шекспіра, поставивши його за всіма цими шевцями, коновалами й точильниками, про яких ніхто нічого й не чув?
– Саме в цьому й полягає небесна справедливість – на землі вони не дістали винагороди по заслугах, зате тут їм віддають належне! Цей кравець Білінгс із Теннесі писав такі вірші, які Гомерові і Шекспірові й не снилися, але ніхто не хотів їх друкувати, ніхто не читав їх, крім його сусідів, людей темних, неосвічених, які сміялися з нього. Коли на селі влаштовувано пиятику й танці, його тягли в коло, вінчали капустяним листям і, глузуючи, били йому поклони. Якось увечері, коли він лежав слабий і напівживий з голоду, його витягли, начепили йому блазенську корону й понесли верхи на жердині по селу; усі йшли слідом за ним, били в бляшані каструлі й завивали. Певна річ, до ранку Білінгс не дожив. Він навіть не сподівався потрапити на небо, а ще менше – наробити тут галасу. Його, мабуть, страшенно здивував прийом, що йому тут влаштували!
– То ти був там, Сенді?
– Що ти, ні!
– Чому ж? Хіба ти не знав, що готується така учта.
– Дуже добре знав. Про Білінгса в небесних сферах говорили не один день, як про цього шинкаря, а років двадцять до того, як він помер!
– Чого ж ти не пішов?
– І що ти таке верзеш? Мені крутитися під ногами при зустрічі пророка? Такому мугиреві, як я, лізти з допомогою, коли зустрічають такого великого вельможу, як Едвард Білінгс? Та мене б засміяли на мільярд миль в окрузі! Та я б не знав, куди подітися від сорому!
– Кого ж, у такому разі, туди пускають?
– Дуже небагатьох людей, яких нам з тобою навряд чи пощастить коли-небудь і побачити, капітане! Можу тобі сказати, що ніхто з простолюду ще не мав щастя бачити зустріч пророка. Вся знать, усі патріархи й пророки – всі до єдиного – і всі архангели, всі князі, й губернатори, і віце-королі були там,– а з дрібноти нікого, жодної душі! Май на увазі, я кажу про вельмож не тільки з нашого світу, але й про князів, патріархів і так далі з усіх світів, що сяють на нашому небі, і з мільярдів інших, що належать до систем, дуже далеких від нашої сонячної системи. Там були пророки й патріархи, перед якими наші – щенята щодо рангу, знаменитості й іншого. Декотрі були з Юпітера та інших світів нашої системи, але найбільш славнозвісними були три поети – Саа, Бо і Суф, з великих планет у трьох різних і дуже віддалених системах. Ці три імені відомі в усіх кутках і закутнях неба нарівні з іменами вісімдесяти вищих архангелів, тоді як про наших Мойсея, Адама та інших навіть не чули за межами крихітного куточка неба, де міститься наш світ,– хіба що окремі вчені, розкидані тут і там, та й ті неправильно пишуть їхні імена, діла одного плутають з подвигами іншого й завжди відносять їх просто до нашої сонячної системи, гадаючи, що цього досить, і не вдаючись у такі подробиці, як назва того світу, звідки вони походять. Це нагадує мені того вченого індуса, котрий чванився своїм знанням, кажучи, що Лонгфелло живе у Сполучених Штатах – так, ніби той живе на всьому просторі Штатів, а сама ця країна така маленька, що не можна кинути цеглину, не влучивши в Лонгфелло! Між нами кажучи, мене дратує та байдужість, з якою люди з цих величезних світів ставляться до нашого маленького світу й навіть до нашої системи! Звичайно, ми віддаємо належне Юпітерові, бо наш світ у порівнянні з ним не більший за картоплину, але в інших системах є світи, перед якими Юпітер менший за гірчичне зерня! Взяти хоча б планету Губра, якої ти не втиснеш в орбіту комети Галлея, не пошкодивши заклепок. Туристи з Губри (я маю на увазі тубільців, що жили й померли на ній) час від часу прибувають сюди і розпитують про наш світ, але коли дізнаються, що він такий малий, що блискавка може оббігти його за восьму частку секунди, то хапаються за що-небудь, щоб не впасти від сміху! Потім вони вставляють собі в око скельце і починають розглядати нас, неначе ми цікава заморська комашка чи щось таке. Один з цих туристів поцікавився, яка тривалість нашого дня. Коли я сказав йому, що пересічно близько дванадцяти годин, він спитав, чи вважають у нас за потрібне вставати й умиватися для такого короткого дня? Такі вже ці люди з Губри – вони не можуть пропустити нагоди вколоти тобі очі тим, що їхній день триває триста двадцять два наших роки. Цей молодий хлюст був уже дорослий – він налічував шість чи сім тисяч своїх днів – десь так зо два мільйони наших років – і відзначався усім щенячим чванством, властивим цій порі життя: переломний момент, коли юнак уже не хлопчик, але ще й не мужчина. Якби то було не в раю, я сказав би йому кілька теплих слів...