— Я про це вже раніше подумав, — боязко промовив Курдуплик. — Адже я можу знайти дорогу нюхом по сліду Франческо. Що ви на це скажете?
— А я вмію читати сліди на землі,— озвався вождь Срібна Пір'їна. — Я пропоную ось що зробити! Всім піти до Франческо. Хто йде з нами?
Це вже було не безвідповідальне базікання. Треба було вже остаточно вирішувати. Тому всі з надією глянули на найвищого чина — Генерала артилерії. А найвищий офіцер, крокуючи перед п'ятьма довіреними йому гарматами, що стояли в бойовій готовності, довгенько чухав собі потилицю, перш ніж оголосити своє рішення. Нарешті він сказав:
— Добре! Згода! Я захищатиму вас у поході всім своїм військом. Відверто кажучи, мені як Генералові теж зовсім не до вподоби, що мною командуватиме якась стара Фея.
— Слава! — гримнули артилеристи.
Духовий оркестр піхотного полку олов'яних солдатів заграв такий марш, що й мертвий не влежав би, а Машиніст Голубої Стріли ввімкнув сирену, і вона завивала, аж поки всім у вухах позакладало.
Виступати в похід було вирішено назавтра — в новорічну ніч. Рівно опівночі Фея, як звичайно, зайде в крамницю, щоб набрати повний кошик іграшок. Та схопить облизня: вітрина буде порожня.
— От уявляю, як вона скривиться, — лукаво усміхнувся Капітан Півбороди, походжаючи по палубі свого Вітрильника.
А наступного дня пізно ввечері…
ЧАСТИНА ДРУГА
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Увечері перед Новим роком
Кожен сушив собі голову над питанням: як вийти з крамниці? Прорізати дірку в залізній шторі, як пропонував Головний Інженер-Конструктор, було неможливо.
А на всіх дверях крамниці по три засуви, і на кожному висів ще й великий замок.
— Я й про це вже подумав, — промовив Курдуплик і знову, як завжди, зашарівся. Бачите, цей собачка був дуже сором'язливий. Всі захоплено глянули на маленького ганчір'яного цуцика, який цілий рік мовчки думав, але ні разу й слова не промовив.
— Ну, кажи, слухаємо…
— Ви ще не забули нашої комори? Пам'ятаєте купу порожніх коробок у кутку? Так от, я там ходив і помітив у стіні дірку, якою можна долізти у сусідський винний льох, а звідти — прямо сходи у двір.
— Але звідки ти про все це довідався?
— Ми, собаки, маємо одну велику ваду — всюди сунемо свого носа. Бачите, інколи ця вада стає нам у пригоді…
— Хай так! Але я не уявляю, як це можна спустити артилерію сходами, — вигукнув недовірливо Генерал. — А Голуба Стріла? Ви бачили коли-небудь, щоб поїзд з'їжджав сходами?
— Це доведеться робити вперше. Що ж, покладемо рейки на східці,— промовив басом Начальник Вокзалу.
Та ось Срібна Пір'їна витяг з рота люльку, і всі принишкли.
— Білі люди все лаються і забувають про нашого Пілота, — сказав він.
— Ми тебе не розуміємо. Що ти маєш на увазі, великий вождю?
— А ось що: наш Пілот перевезе всіх літаком — і край…
І справді: кращого способу дістатися до комори не було. Що й казати. Сидячий Пілот був надзвичайно задоволений цим планом.
— Десяток рейсів — і всі будуть унизу! — захоплено випалив він.
Ляльки вже наперед втішалися з приємного перельоту на літакові, але їх розчарував Срібна Пір'їна.
— У кого є ноги, тому не потрібні крила, — заявив він.
Отож усім, хто мав ноги, довелося самим зійти сходами, а літаком була перевезена артилерія, вагони та Вітрильник.
Капітан Півбороди не зійшов з капітанського містка навіть під час перельоту. Генерал та Начальник Вокзалу, що саме злазили крутими сходами вниз, трохи не луснули із заздрощів, коли він пролетів у них над головою.
Півбороди негайно скористався цією перевагою і, щоб підкреслити свою зверхність, перехилився через борт і плюнув на них. На щастя, слина пролетіла щонайбільше на віддалі одного сантиметра від носів Генерала та Начальника Вокзалу.
Останнім з'їжджав Мотоцикліст-Акробат. А для нього промчати по сходах на мотоциклі було все одно, що оком кліпнути. Та не встиг Мотоцикліст іще з'їхати на долівку, як у крамниці знявся страшенний галас.
— Рятуйте! Рятуйте! — верещала Феїна служниця. — Синьйоро баронесо! Злодії, грабіжники!
— Хто, хто? Що скоїлося? — почувся голос господині.
— Покрали всі наші іграшки з вітрини!
— Господи милосердний! — заломила руки Фея.
Та втікачі зовсім не мали милосердя: під керівництвом Головного Інженера-Конструктора вони вже встигли замкнути двері комори на засув і попрямували в куток, до купи картонних коробок. Саме в цю мить вони почули, як Фєя та служниця стрімголов злетіли вниз по сходах. Та даремно: обидві ткнулися носами у замкнені зсередини двері.
— Відмикай мерщій! — закричала Фея.
— Замок не відмикається, синьйоро баронесо!
— Ага, це вони замкнулися на засув. Ну, стривайте ж, там ви й сидітимете! Зачекаймо, вони ще проситися будуть!
Що й казати, Фея була хоробра бабуся, але цього разу безстрашність їй зовсім не придалася. Наші іграшки, прямуючи за собакою, що вів перед, уже поминули гору порожніх коробок і тепер одна по одній пролазили крізь дірку в сусідський підвал. Голуба Стріла, звичайно, давно звикла проїжджати тунелями. Начальник Вокзалу та Начальник Поїзда зайняли місця поруч із Машиністом. Найменші ляльки, які вже потомилися, посідали у вагони, і блискучий поїзд, тихенько свиснувши, в'їхав у тунель.
Набагато важче було з Вітрильником, адже тут не було води. Та про це потурбувалися вже роботи Інженера-Конструктора: вони за одну мить спорудили поміст на вісьмох коліщатах, навантажили на нього Вітрильника з Капітаном і перетягли їх через тунель, і якраз вчасно, бо Фея, нічого не дочекавшись, саме в цю мить з усіх сил уперлася плечима в двері, вирвала слабенький засув і мерщій кинулася обшукувати всю комору і, звичайно, нічого не знайшла.
— Що за дивина! — тремтячи від страху, шепотіла Фея.
— Тут нікого нема, синьйоро баронесо, — промовила служниця, цокотячи зубами і тримаючись обіруч за спідницю господині.
— Сама бачу. І нема чого так тремтіти…
— Я не тремчу, синьйоро баронесо. Це, мабуть, десь землетрус трясе.
— Голуба Стріла зникла, — сумно промимрила крізь сльози Фея. — Зникла, і сліду не стало.
Та залишмо цих бідних бабусь, хай вони ще раз обнишпорять усі закутки в коморі, а самі ходімо за нашими друзями. Вони, певне, ще й гадки не мають про те, які пригоди чекають на них. Я ж усі ті пригоди знаю від, початку й до кінця. Є серед них веселі, та є й страшні. Отож слухайте, що було далі.