Простіше, Юхимовичу, обнюхав я наш Червоноград в усіх закутках. "Не може бути,— думаю,— що при такій силі народу розумній людині не можна знайти способу, як на світі прожити!" І тут виявилось: місто загрузає в товарах, а транспорту гужового нема. От нема, та і все! Пішов на один склад, на другий — за руки хапають: "То в тебе бричка і коні є? Переробляй її на пружинну платформу, а тоді й живи собі, Матвію Яковичу!"
"І ти, Яковичу, переробив?" — "Хе! Переробив! Якби ж тільки це. Макара із Слобідки знаєш? Добрячий парубок, без діла вештається, скаржиться: "Насточортіло без грошей. Скажи, де заробити можна?" Отут мені, Юхимовичу, й стрельнуло в голову. Обміркував усе добре й кажу: "Наймайся до мене, дам тобі коні й платформу, получка в суботу. Добре?" — "Добре". А ті, на складах, кричать: "Транспорт потрібний, без транспорту помираємо, задихаємося!" Чув, Юхимовичу, таке слово — задихаємося?! Ага, думаю, так? Добре! Зустрічаю Тка-ченка з Низу, з армії прийшов, діла в руках не має. Кажу: "Йди до мене. Моя голова, коні й платформа, і артіль теж моя. Получка в суботу". Так куди, крик здійняв! Ну й що з того, коли в конторах, на складі у мене свої люди? Я за десятку ніколи не стою, а бачу — діло вимагає — не пошкодую і сотні. І от скажу тобі, Юхимовичу, розмахнувся я в Червонограді! Увесь важкий транспорт, усі платформи, всю артіль у свої руки забрав. Ти уявляєш, тридцять одиниць! І з кожної що не день щось кап та кап! А ти кажеш — Тридцятий! А це вже вирішив перебазуватися в Харків. Тридцять платформ, як болячка, тут всім у вічі впадають, а в Харкові затруся між людьми. Там хоч і п'ятдесят — ніхто не помітить... Чудасія! Поїхав туди роздивитися, грунту намацати, аж дивлюся — в будці Потап сидить — пиво продає і тільки посміюється... Там живе, а тут тільки й чув "куркуль" та "куркуль"...
У цей час в кінці алеї вигулькнув Іван Маркович Зінченко. Зиркнув у той бік Матвій Якович і враз заспішив: "Ну, Юхимовичу, забалакався я, прощай. Терпіти не можу вискочок. Як робили мукобоями в Ірхіна — людиною був, а тепер задер носа і вже свій брат і не брат йому!" Він кивнув у бік Івана Марковича Зінченка і рушив до виходу з парку.
Гарно в нашому Червонограді! Не потикайтесь тільки туди у мокрі сезони, а навідуйтеся, як тут заквітнуть акації, бузок, як ввечері в міському саду заграє оркестр, як заворушаться червоноградські двори і звідти сипнуть на Більовку червоно-градські дівчата, червоноградські хлопці.
Найбільший тиск люду на Більовці проти колишньої жіночої гімназії — протовпитися не можна! Бо ж тут і перукарня Котовича, і друкарня їцковича, тут і кіоск з газетами, з журналами "Огонек" і "Вокруг света" 73. Та наші хлопці найбільше полюбляють чомусь товктися саме під тією друкарнею, неначе дівчат-чарівниць, що ними увесь цей закуток квітне, і не існує на світі!
Та проминемо це товпище, підемо далі по тій-таки Більовці.
Хочете пошукати палітурні Гурезича? То завертайте ліворуч в оте он дворище, заставлене сякими-такими хатинками. Палітурник живе ген-ген у лівому дальньому кутку, здоровенний дядько, високий, сумовитий. А в нього син, хлопчик-семи-літка, он серед двору в калюжі паперову флотилію водить. Оце й буде в майбутньому український поет Леонід Первомай-ський.
Відчиниш із сінець, дверцята і одразу й побачиш Гуре-вичеву палітурню: довгі й широкі столи, заставлені стосами книг, станкові ножі для обрізки книг, ручний ніж круглий для тієї ж потреби. В майстерні чисто, навіть урочисто, трохи пахне столярським клеєм. Працівників у майстерні — один, сам Соломон Гуревич.
Не з порожніми руками та, певне ж, і не з порожнім серцем переступало сенченківське потерча поріг палітурні. В руках стосик книжечок. Все це Шекспір74, його п'єси перекладені колись якимсь Каншиним75. Десятки років мандрували вони з столиці в такі малесенькі книгарні, як була у нас в Червонограді, а там їх Писаревський, власник книгарні, то на найпомітніші місця викладав на вітринах, то заганяв кудись у куток, де порпалися лише запеклі книгогризи і павуки. На кожній ціна 5 копійок; а на "Королі Лірі" 76 — десять. І палітурки полиняли, і краї пострьопалися, і папір вицвів, став тьмяно-брунатним. Ах "Король Лір"! Ах незабутній Шекспір! Які дорогі ці копійки були, і як вони тяжко діставались людині! Але й неможливе часом можливим стає!
Бувають лее на світі, та і в нас в Шахівці, такі свята, як різ-дво 7 , Новий рік! Ходять же хлопці щедрувати, колядувати, поздоровляти з Новим роком! Без зиску для себе не поздоровляють, щось та дають люди, а це щось здебільшого "канхзе-ти" й пряники, а як коли якась благословенна душа розщедриться й на копійку. Були ж випадки, що одна і та ж ласказа жіноча рука вклала у чиюсь замерзлу долоню, крім цукерочки, ще й три ісопійки!
Та й мати не були скупі, регулярно видавали провіантські дві копійки. Біля Вищого початкового училища на розі стояла крамничка, все вона продавала, а найбільше бублики — треба ж було чимсь заткнути сто хлоп'ячих ротів з Вищого початкового училища? З огляду на ці обставини сюди зносили свої неспродані бублики всі продавці з усього пізнічного району міста.
І що ж, треба правду сказати, зате не було ніде в місті й бубликів, смачніших за ці! Не кожна хлоп'яча душа легко витримає, не ївши до великої перерви. Інший аж труситься — так їсточки хочеться. Отож як дорветься до того бублика, то він райським даром здається!
Свої дві копійки сенченківське опудало теж, згідно з теорією імовірності, мало відносити сюди. І не відносив. Не раз і не два до містифікації удавався: непомітно від матері в ранець кусок хліба затисне і дві копійки візьме!
Отак складав гроші.
І ось у нього в пачечці: "Макбет", "Коріолан", "Король Лір", "Дванадцята ніч" 78, а також трагедія Пушкіна "Борис Годунов" 79. Десь він та підслухав чи вичитав, які то великі письменники і які славні їх твори! І ось тепер все це на столі у Гуревича. І він оправить їх у чорну палітурку з шкіряними коричневими ріжками.
А той книгар, Писаревський, любив книгу, любив дуже молодь і спеціально для школярів тримав у крамниці у великому виборі книжечки. Стане, було, той шахівський вовкулака біля заскленої вітрини, очі так і бігають, не знають, на чому спинитися. Там он "Руслан и Людмила" 80, там "Хаджи Абрек", "Демон", "Боярин Орша" 81 Лєрмонтова. Аж серце заходиться, як згадаєш ті зворушливі книжечки в червоній, синій, зеленій обкладинках! А тут ще й "Недоросль" 82,ще й "Горе от ума" 83, "Кавказский пленник" 84! Пропав ти, пропав навіки, бідолашний Іване! І знову копійка до копійки, дві копійки до двох копійок, і знову нова пачечка книг простує до Соломона Гуревича.