Мене здивувало, що ключ стримить іззовні — ніхто не міг залізти в холодильник і замкнути себе без ключа.
Я поволі простяг руку до ключа, повернув його і розчинив двері.
У шафі, тремтячи від холоду, сидів невеликий зелений чоловік і гриз гостренькими зубенятами ананас.
Чоловік із переляку підвів очі й притиснув ананас до грудей.
— Ви не смієте, — сказав він.
— Хоч би обчистили ананас, — відповів я. — І взагалі, як ви сюди потрапили?
— Повечеряти не дадуть спокійно! — мовив чоловік і зник разом з ананасом.
Я протер очі. Холодильник був порожній. Трьох ананасів на полицях бракувало. Хтось доторкнувся до моєї ноги, і я від несподіванки підстрибнув. Виявилося, це все той самий невгамовний кущик блукає по трюму.
— Негайно спати! — гримнув я на нього, хоч ніколи не гримаю на тварин і рослин.
Кущик підібрав віття і кинувся навтьоки.
Я знову поглянув на холодильник. Спиною до мене стояв зелений чоловік і намагався, підвівшись навшпиньки, стягти з полиці великий ананас.
— Стій! — вигукнув я.
Чоловічок оглянувся, і я збагнув, що це зовсім не той самий крадій, який три хвилини тому жував ананас.
— Не хвилюйтеся, — мовив чоловічок, — я маю дозвіл.
І він ураз зник, забравши ананас.
Такого дива я ніколи ще не бачив. У мене навіть голова замакітрилася. Я з дурного розуму заглянув у холодильник, наче хтось міг ховатися там, у глибині.
Тої ж миті мене штовхнули, на полиці стояв третій зелений чоловік.
— Не заважайте, — сказав він, — огрію. — І відразу ж потягся по ананас.
— Ну, це вже дідько його знає що таке! — обурився я. — Ви звідкіля?
— Я тут живу, — відповів чоловічок, узяв ананас і розтанув у повітрі.
Це було над мої сили. Я натиснув на кнопку телефону і викликав Полоскова.
— Гено, — почав я, — ти не спиш?
— Ні, — відповів капітан. — Працюю. А що в тебе з голосом?
— З голосом? Нічого.
— Він тремтить, мов заячий хвіст. Що-небудь сталося?
— Скажи, Гено, люк у корабель задраєно?
— Звісно, задраєно. Адже ніхто не виходив.
— А Зелений спить?
— Спить. І Аліса спить. Я щойно перевіряв. Аліса писала листа, писала й заснула на половині. А що трапилось?
— Скажи, в яких випадках людям привиджуються зелені чоловічки?
— Маленькі? — спитав діловито Полосков. — На плечі сидять? Із хвостиками? Десь я про це читав. У старовинній книжці.
— Ні, — відповів я, — досить чималі, без хвостів, їдять ананаси. Ось... Ось він! Четвертий!
І справді ще один крадій виник у холодильнику, підморгнув мені і зник.
— Іду! — мовив Полосков стурбовано. — Нічого не роби. Тримай себе в руках.
На той час, коли Полосков прибіг у трюм, на полицях лишалося менше половини ананасів, і відразу два зелених чоловічки підсаджували один одного, щоб залізти на верхню полицю холодильника.
— Ні, — застеріг Полосков, — ти їх не лякай. Це, напевно, не галюцинація.
— Яка там ще галюцинація! — образився чоловік. — Можете помацати.
— Нема коли, — перебив його другий.
— Привіт Алісі, — сказав перший.
І вони зникли, щоб дати місце ще одному.
— Аліса насправді спить? — спитав я у Полоскова.
— Спить.
— А звідкіля вони можуть про неї знати?
— Не збагну. Божевільня якась!
У холодильнику було порожньо. Ніхто більше не з'являвся.
— Зачинімо туди двері, — запропонував Полосков. — Так спо кійніше. Я зачинив двері в холодильник.
— Звідкіля вони можуть знати про Алісу? — повторив я. — Опустилися ми сюди годину тому, ніхто з нас із корабля не виходив...
Ми з Полосковим довго не спали, намагалися придумати, як пояснити це дивне явище. Але так нічого й не придумали. Перевірили ще раз замки на люках, обійшли корабель. Порожньо, тихо, мирно.
Про всяк випадок я ліг спати в Алісиній каюті. Спати було незручно, бо килимок на підлозі був жорсткий, а в голови довелося підкласти Алісині гумові ласти.
На щастя, я встиг устати раніше, аніж прокинулась Аліса, і тому, коли вона розплющила очі, я вже наче нічого й не сталося сидів у кріслі й гортав "Довідник із визначення мешканців Галактики".
— Ти що тут робиш? — запитала Аліса.
— Та так, зайшов подивитися в твоїй бібліотеці, які на вигляд тутешні жителі.
— А чому ти незачесаний?
Я закрив книжку — потім подивлюся — і поквапився до каюти причепуритися. Там, умиваючись, я мало не переконав себе, що ніяких зелених чоловічків насправді не було, усе це міраж, сон і видіння.
З такою думкою я і спустився в трюм заглянути в холодильник.
Холодильник був розчинений, геть порожній — жоднісінького ананаса, — і перед ним стояв замислений Полосков.
— Одне слово, я гадаю, — сказав він, — що тутешні жителі навчилися проходити крізь стіни, хоч це й суперечить усім законам природи.
— Ні, напевно, це не тутешні жителі, — заперечив я. — Напевно, ми підхопили в космосі якусь паразитичну цивілізацію.
Тут у трюм зайшла Аліса.
— Доброго ранку, Полосков, — привіталася вона. — Куди ви поділи ананаси?
— їх украли, — мовив Полосков. — І ми думаємо, як покарати злодіїв.
— Кого? — здивувалася Аліса.
— Чортів зелених, — відповів Полосков. — От би мені до них добратися! Адже подумати тільки, з якими очима я з'явлюся на Редвайті! Там чекають цих ананасів!.. Ось він, дивіться, ловіть!
І справді, в холодильнику раптом з'явився зелений чоловічок; він обвів поглядом порожні полиці й сказав, не дивлячись на нас: "Спізнився я", — і відразу ж розчинився.
— Ось він, — повторив Полосков. — І навіть не спіймаєш.
— Так це тутешній житель, — пояснила Аліса. — Я дивилася в книжці, яку тато залишив на кріслі.
— Ти впевнена?
— Цілком упевнена.
— Тоді тим гірше для них. Негайно надсилаю скаргу їхньому уряду. Хіба так зустрічають гостей? — Полосков дуже розгнівався.
— Прости їм, капітане.
— Ні, і не подумаю їм прощати. Де телефон?
— Полосков, поміркуй, — благала Аліса. — Це такі милі й добрі люди! Вони не хотіли красти ананасів. Це так вийшло. Ненавмисне.
— Ти надто добра, Алісо, — заперечив Полосков. — Сьогодні вночі, не встигли ми приземлитися, як вони вже залізли на склад і тягнуть ананаси, а через півгодини вони візьмуться до інших вантажів.
— Полосков, — мовила Аліса твердо, — ти забув, що програв мені заклад? Бажання?
— Пам'ятаю, — сказав Полосков.
— То ось моє бажання — прости їм ананаси.