— Молодець, — сказав Холмс підбадьорливим голосом. — Ви, Грегсон, справді робите успіхи. З вас ще будуть люди.
— Смію гадати, що я справився з цим завданням досить уміло, — гордо відповів детектив. — Молодий чоловік розповів, що пройшов за Дреббером трохи, але той його помітив і взяв екіпаж, щоб утекти від переслідування. По дорозі додому лейтенант зустрів старого товариша по плаванню і довго з ним прогулювався. На запитання, де живе цей старий товариш, не зміг дати точної відповіді. Я гадаю, що всі кінці чудово збігаються. Що мене тішить, так це думка про Лестрейда, який пішов по хибному сліду. Боюсь, що він там небагато доб'ється. Та ось і він сам!
Це справді був Лестрейд, який піднявся по сходах, поки ми розмовляли, і зараз входив у кімнату. На цей раз не помітно було його звичайної зарозумілості. Обличчя у Лестрейда було стурбоване і заклопотане, одяг неохайний. Він, очевидно, прийшов порадитися з Шерлоком Холмсом, бо, побачивши свого колегу, збентежився і стояв посеред кімнати, нервово мнучи капелюха, не знаючи, що робити.
— Це зовсім незвичайна справа, — сказав він нарешті. — Дуже загадкова справа!
— А-а! Ви так гадаєте, містер Лестрейд! — вигукнув зловтішно Грегсон. — Я так і думав, що ви прийдете до цього висновку. Вдалося вам знайти секретаря, містера Джозефа Стенгерсона?
— Секретаря Дреббера, містера Джозефа Стенгерсона, — промовив урочисто Лестрейд, — убито в готелі Хеллідея сьогодні близько шостої години ранку.
Розділ VII
СВІТЛО В ТЕМРЯВІ
Звістка, яку приніс Лестрейд, була такою несподіваною і важливою, що всіх нас просто приголомшила. Грегсон схопився з стільця, перекинув недопите віскі і воду. Я мовчки позирав на Шерлока Холмса, що стиснув губи і насупив брови.
— Стенгерсона також, — промимрив він. — Справа ускладнюється.
— Вона й раніш була складною, — пробурмотів Лестрейд, беручи стільця. — Бачу, я потрапив на щось подібне до військової ради.
— Ви… ви певні щодо тієї звістки? — запинаючись, спитав Грегсон.
— Я тільки що з його кімнати, — сказав Лестрейд. — Я перший виявив убивство.
— Ми вислухали точку зору Грегсона в цій справі, — зауважив Холмс. — Чи не ознайомите і ви нас з тим, що бачили і що зробили?
— Будь ласка, — відповів Лестрейд, сідаючи. — Признаюсь, я був тієї думки, що цей Стенгерсон замішаний у вбивстві Дреббера. Останні події показали, що я помилявся. Керуючись своїми припущеннями, я взявся встановити, що сталося з секретарем. Їх бачили разом на Юстонському вокзалі приблизно о пів на дев'яту вечора третього числа. О другій ранку Дреббера знайдено на Брікстон-род. Треба було дізнатися, що робив Стенгерсон між 8-30 і моментом злочину і що з ним сталося потім. Я телеграфував у Ліверпуль, вказав прикмети цієї людини і попередив, щоб стежили за американськими суднами. Потім я обійшов усі готелі і мебльовані кімнати в околиці Юстона, міркуючи, що коли Дреббер і його супутник розлучилися, то цілком природно для останнього було б зупинитися на ніч десь поблизу, а потім знову чекати ранком па вокзалі.
— Вони, напевне, домовилися про місце зустрічі заздалегідь, — зауважив Холмс.
— Так і виявилось. Весь учорашній вечір я витратив на розшуки. Сьогодні вранці встав дуже рано і о восьмій прибув до готелю Хеллідея на Літль Джордж-стріт. На моє запитання, чи тут не зупинився містер Стенгерсон, мені одразу відповіли ствердно.
— Мабуть, ви той джентльмен, якого він чекає, — сказали мені. — Він чекає когось уже два дні.
— Де він зараз? — спитав я.
— Нагорі, спить. Просив розбудити о дев'ятій.
— Я піднімуся до нього зараз, — сказав я.
Мені здавалось, що моя несподівана поява могла потрясти його нерви і змусити проговоритися.
Служник згодився провести мене до кімнати Стенгерсона. Вона була на другому поверсі, до неї вів маленький коридор. Служник показав двері і вже хотів спускатися вниз, коли я побачив щось таке, від чого аж млосно стало, незважаючи на весь мій двадцятирічний досвід. З-під дверей в'юнилась вузенька червона стрічка; вона бігла по коридору і біля протилежної стіни кінчалась маленькою калюжею. Я скрикнув, і служник обернувся. Він мало не зомлів від цього видовища. Двері були замкнуті зсередини, але ми натиснули плечима і виламали їх. Вікно в кімнаті було відчинене, а біля вікна лежало скорчене тіло чоловіка в нічному одязі. Він був мертвим. кілька годин, бо руки й ноги зовсім задубіли. Коли перевернули його, служник відразу впізнав у ньому того самого джентльмена, що найняв кімнату під ім'ям Джозефа Стенгерсона. Причиною смерті був глибокий удар у лівий бік ножем, який, певно, пройшов до серця. А тепер найдивніше з усього. Як ви гадаєте, що будо над убитим?
Не встиг Шерлок Холмс відповісти, а я вже відчув, як у мене по тілу пробігли мурашки.
— Слово Rache, написане кров'ю, — сказав він.
— Так, — підтвердив тремтячим голосом Лестрейд.
На мить усі замовкли. Якась незбагненна методичність у вчинках невідомого вбивці робила його злочини особливо жахливими. Мої нерви, досить міцні на полі бою, тремтіли від самої думки про це.
— Вбивцю бачили, — продовжував Лестрейд. — Хлопець-молочник по дорозі до молочарні випадково проходив по провулку, що веде від стайні за готелеві. Він помітив, що драбина, яка звичайно там лежала, була приставлена до широко розчиненого вікна на другому поверсі. Пройшовши трохи, хлопець озирнувся і побачив чоловіка, що спускався по драбині. Він сходив на землю зовсім спокійно і відкрито, і молочник подумав, що то якийсь тесляр чи столяр, що працює в готелі. Він не звернув на нього уваги, тільки подумав про себе, що робітник надто рано вийшов на роботу. Хлопцеві той чоловік видався високим на зріст, рум'яним, у довгому коричньовому пальті. Вчинивши злочин, вбивця, мабуть, лишався якийсь час у кімнаті, бо ми знайшли в тазу, де він мив руки, почервонілу від крові воду і плями на простинях, об які він дбайливо витер свого ножа.
Почувши опис убивці, який так збігався з Холмсовим, я поглянув на нього. Проте на його обличчі не було й сліду торжества або задоволення.
— Ви не знайшли в кімнаті нічого такого, що було б провідною ниткою у з'ясуванні особи вбивці? — спитав він.