А сьогодні однодумці і співучасники тієї "хороброї" банди намагаються все замазати… Ні, я не годен того спокійно писати, знаючи, що ідейними натхненниками того є таки наші з Вами колеги і соратники – члени МУРу – Клени, Косачі, Петрови та Державний.
Так.
І я обрубаю собі руку, коли вона напише хоч один рядок для друку поруч з ними.
Ось це і все, що я хотів сказати тут.
Коротше – на свою участь в проектованім журналі ("Грань" У. С.) згоди не даю.
Якщо ж хтось використає моє ім’я без моєї волі – то поставлю питання про моє перебування в МУРІ, але, як то кажуть, "хряпнувши дверима скільки буде моєї сили". Позатим вітаю. Тисну руку.
З пошаною до Вас – І. Багряний… 16 квітня 1947"…
Що маю сказати? Коментар! Отже наслідки, що їх ми передбачили з появою "Наша боротьба" партії мого друга Багряного і яких мій друг не хотів визнати, "на ліцо". Слава "хоробрим"? Так. Це він кпиться з мене. Це моя стаття "Розмова з хоробрими" – великоднє – "Христос Воскрес!" – число за 13те квітня "Української Трибуни", за яку ми недавно домовились з Вовчуком і яка мала бути жестом примирення наших політичних жабо-мишодраківок.
Послухаймо, що та "Розмова з хоробрими" хотіла сказати:
"…Маємо партії, групи, організації. Не завжди розумію, чому вони існують. Дехто скаже: щоб сваритись. Не хочемо вульгаризувати дійсности, але дозвольте також можливість бачити її шляхетнішим поглядом. Інколи дійсно не можна додуматись, чому у нас є ті організації. Знаю всі наші За і наші Проти. Не буду їх розбирати по літерах, скажу тільки: всі вони не варті доброго слова, щоб можна дійсно виправдати існування двох "сужів", двох "політв’язнів", двох студентських формацій. Чому? Для чого? До мене звертались ті і другі за співробітництвом. Мені соромно співпрацювати там, де я почувався б керинником. Вибачте, але що я можу подіяти з таким своїм наставленням.
У ділянці культури, а зокрема – літератури, ми держимось відмінного діяння. Ми хочемо бути пліч-о-пліч навіть тоді, коли, пробачте, хтось із нас належить до якихось там партій. Чому це можливо? Тому, що маємо цінніші, більші вартості, ніж самі партії. Тому, що є життя. Тому, що маємо голови і маємо думку. Тому… Ах, є дуже багато тому і власне "тому" ми разом…
…Нікого так люблю, як тих, що борються! Коли бачу надхненних юнаків, що горять бажанням собі помогти, коли вони йдуть, падають, вмирають… Я віддаю їм свою любов, своє благословення. Я бачив їх за свого життя стільки… Я був завжди з ними пліч-о-пліч. Чи то в Хусті, чи це було по тюрмах різних часів, чи було це недавно на Волині. Я бачив їх у найбільших боях, бачив їх кров, чув їх дихання.
Але я не завжди погоджуюсь з ними"…
Ціла та стаття, це апеляції до розуму, до єдности, до діла…
"Всім "правим", всім "лівим", усім "помильним" і всім "непомильним": спробуймо жити, діяти, творити, дискутувати і чинити так, як це роблять здорові, розумні та великодушні люди. Спробуймо! Зробімо тільки експеримент. Ми, люди сходу, постійно квасимось в експериментах, чому б, наприклад, не зробити експерименту – замкнути на замок непотрібного язика, що часто виконує ролю базарної сидухи? Або спробувати в людині "іншої партії" побачити себе самого…
… Не переконані, що ми непомильні. Помиляємось і то часто, і якраз тому, що помиляємось, стаємо відважнішими. Кажемо собі у вічі свою думку і слухаємо її без страху.
Мужність, щирість, відвага, – це риси хоробрих…
… Слухайте, що вам скажу і не беріть це, як готову думку. Відкидайте її, коли вона не узгіднюється з вашим єством. Я не агітую вас, я з вами розмовляю. Зараз ось переживаємо на чужині свято Воскресіння нашого найбільшого вчителя Христа. Христос воскрес! Чую ваше Воістину Воскрес! Думка летить до своїх, до рідної землі, до предків. Душа молиться і просить силу Бога стати і бути з нами… Кличу вас завжди до того самого! Настирливо роблю це і не втомлюся ніколи це робити. Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, бо відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного.
Хочу бути узгідненим зі своїм сумлінням"…
Таке ось відважилась проковтнути "Українська трибуна", але відповідь на це: Багряному і Маляреві, в самий день Воскресіння Христового, вибито опівночі вікна… Гидке, брудне, тваринне діло. Не сумніваємось, що це в якійсь мірі діло тих самих "хоробрих", до яких ми дуже щиро намагались говорити. "Зроблено це знаними "хоробрими" фахівцями від громадської війни з-під прапору Вовчуків і інших милих друзів", – каже Багряний.
Ми йому віримо, але ми його не розуміємо. Ми розуміємо тих самих "милих друзів", бо це юрба. Та, що Христос визначив, "не знають, що роблять". Але як можна розуміти ось таку сентенцію: "Дуже мені прикро і боляче, дорогий Уласе Олексійовичу, було відчути, що ваша моральна підтримка цієї банди дала враз себе знати, цебто маю на увазі ту статтю".
Невже це справді так тяжко розуміти "мою моральну підтримку" навіть письменникові? В такому випадку, наша позиція безнадійна!
І ще один лист Durch Eilboten. Невтомний редактор, промотор і одержимий журналом "Хорс" І. Костецький, який саме тепер працює у самій "Трибуні", як мовоправець.
"Дорогий і високошанований Уласе Олексійовичу!
Я ще раз дозволю собі турбувати Вас просьбою прислати мені Вашу промову на вшанованні Є. М. Якщо не хочете цілу, то не відмовте прислати найбільш ударний з неї абзац. Я обов’язково хочу вставити його в хронікальну замітку про цей вечір у ХОРС 2, без цього замітка буде якась порожня.
Друга просьба: якщо Ви вже використали текст статті Заславського про екзистенціоналізм, що її Вам переслав Ю. В., то будьте так ласкаві також і її мені переслати. Я хотів би її зреферерувати теж у ХОРСі 2 там, де вміщую різні відгуки про цей напрям, а відгук 3., наскільки я знаю, дуже характеристичний.
Щодо всіх інших справ, то воно все покищо невиразно. Але є певні показники того, що "співпраця", здається, так і лишиться в знаках наведення. Сидячи там щодня, я маю нагоду бачити інколи такий стан, коли права рука зовсім не те робить, що обіцяє ліва. Оголошення про "Зошит" пущено крізь зуби, без жадного виділення, як, напр., дано оголошення про збірку Нижанків-ського. Статтю про Об’єднані Мистецтва, в якій зачіпаються ненормальні стосунки між письменством і деякими шарами суспільства, – відсунули. Статтю Вашу про ХОРС не містять уже протягом семи чисел, хоча обіцяли ще три тижні тому. Мою статтю про Позичинюка теж не вмістили, бо там, бачте, багато говориться про людство, а мало про партію.