Серед загального збудження, не беручи в ньому ніякої участі, Уолтер Танкердон почав мучиться жахливою тривогою. Не через себе, а через міс Ді Коверлі страшиться він раптового вибуху, який може знищити Мільярд-Сіті. Вже тиждень він не бачився з тією, яка була його нареченою і повинна була стати його дружиною. Скільки разів на повному розпачі благав він батька не упиратися і скасувати своє злощасне розпорядження. Але Джем Танкердон прогнав його, не бажаючи нічого чути.
В ніч з 27 на 28 березня, скориставшись темрявою, Уолтер намагається пробратися до молодої дівчини. Він хоче бути поряд з нею, якщо відбудеться катастрофа. Прослизнувши крізь натовп, що заповнює Першу авеню, він проникає у ворожу частину міста, щоб дістатися до особняка Коверлі...
Перед самим світанком вибух страшенної сили стрясає атмосферу до найвищих її шарів. Не витримавши непосильної навантаження, котли лівого борту злетіли на повітря разом з усіма машинними будівлями. І так як джерело електричної енергії з цього боку раптово вичерпався, половина Стандарт-Айленда занурилася в найглибший морок...
13. ЯК ПЕНШІНА ВИЗНАЧИВ ПОЛОЖЕННЯ
Якщо машини Бакборт-Харбора вийшли тепер з ладу внаслідок вибуху котлів, то машини Штирборт-Харбора в цілості і нітрохи не пошкоджені.
Правда, це все одно що залишитися зовсім без двигунів. Маючи гвинти тільки з правого борту, Стандарт-Айленд буде як і раніше кружляти на місці, не просуваючись вперед.
Нещасний випадок в Бакборт-Харборі ще погіршив справу. Адже якщо б обидві машини Стандарт —Айленда могли працювати одночасно, достатньо було б угоди між партією Танкердона і партією Коверлі, щоб покінчити з таким станом речей. Двигуни знову набули б добру звичку працювати в лад, і плавучий острів, втративши всього кілька днів, знову взяв би напрям на бухту Магдалени.
Тепер же зовсім інша справа. Навіть якщо б угода і відбулося, плавання стає неможливим, оскільки комодор Сімкоо не має двигуном досить потужних, щоб вивести острів з цих далеких морів.
І якби ще Стандарт-Айленд протягом останнього тижня дійсно залишався нерухомим, якби йому вдалося зустрітися з довгоочікуваними пароплавами, тоді, можливо, він досяг би Північної півкулі...
Але це не так. Сьогодні астрономічні спостереження показали, що за час тривалого обертання навколо своєї осі Стандарт-Айленд перемістився в південному напрямку. Від дванадцяти паралелі він продрейфував до сімнадцятої.
Дійсно, між Ново-Гебрідським і Фіджійським архіпелагами існують течії, що виникають завдяки близькості обох архіпелагів один до одного і поширюються на південний схід. Поки машини працювали у лад, Стандарт-Айленд без зусиль долав ці течії. Але з моменту, коли почалося обертання, плавучий острів стало нездоланно відносити до тропіка Козерога.
Дізнавшись це, комодор Сімкоо не став приховувати серйозності положення від всіх чесних людей, яких ми назвали нейтральними. І ось що він їм сказав:
— Нас віднесло на п’ять градусів на південь. Тим часом тут, на Стандарт —Айленді, я не в змозі зробити того, що може зробити моряк на пароплаві, якщо його машини зупинилися. Наш острів не має парусного обладнання, що дозволило б використовувати силу вітру, і ми зараз у влади течії. Куди воно нас занесе? Не знаю. І поки пароплави, послані з бухти Магдалени, марно шукають нас в умовленому місці, ми зі швидкістю восьми або десяти миль на годину дрейфуємо в бік самих пустельних і віддалених областей Тихого океану.
Так в кількох фразах Етель Сімкоо визначив обставини, які він безсилий змінити. Плавучий острів подібний тепер гігантського уламку корабельної аварії, відданому на свавілля течій. Якщо потік направляється на північ, його віднесе на північ, якщо він зорієнтований на південь, він потрапить на південь, — і може навіть виявитися у крайніх меж Південного полярного моря. І тоді...
Стан речей скоро стає відомим населенню — і в Мільярд-Сіті і в обох портах. Всі гостро відчувають, чим він загрожує. Страх перед новою небезпекою здійснює —що вельми властиво людській природі — деякий утихомирення в умах. Тепер уже ніхто не думає про криваві братовбивчі сутички, і якщо ненависть між противниками не згасла, вона все ж не виллється в насильницькі дії. Мало-помалу жителі повертаються до себе — в свою частину міста, в свій квартал, в свій будинок, а Джем Танкердон і Нет Коверлі відмовляються від боротьби за першість. Тому за пропозицією самих губернаторів рада іменитих приймає єдино розумне рішення, яке підказують обставини: він передає кермо правління комодору Сімкоо, і цьому одному керівнику відтепер довіряється порятунок Стандарт-Айленда від загибелі.
Етель Сімкоо без коливань приймає на себе цей обов’язок. Він розраховує на самовідданість своїх друзів, своїх офіцерів, всього свого персоналу. Але що може він зробити на величезному плавучому спорудженні площею у двадцять сім квадратних кілометрів, яке втратило управління, втративши рухової сили ?..
І, загалом, чи не є все це остаточний вирок Стандарт-Айленду, який вважався до останнього часу шедевром кораблебудівного мистецтва, а тепер став іграшкою вітру і хвиль?
Правда, в пригоді винні не сили природи, бо з перших же своїх днів "перлина Тихого океану" завжди переможно протистояла ураганам, бурям і циклонів. Причиною всьому — внутрішні розбіжності, боротьба мільярдерів за владу, несамовита упертість, з якою одні рвалися на південь, а інші на північ! Тільки їх ні з чим не порівнянна дурість привела до вибуху котлів!
Але що толку в закидах? Перш за все треба усвідомити розмірі аварії, яка сталася в Бакборт-Харборі. Комодор Сімкоо збирає своїх офіцерів та інженерів. До них приєднується король Малекарлії.
Король-філософ нітрохи не здивований, що людські пристрасті привели до такої катастрофі!
Комісія прямує туди, де височіли енергетична установка і машинне приміщення. Вибух випарювальних апаратів, які зазнали крайнього перегріву, все знищив, ставши до того ж причиною загибелі двох механіків і шести кочегарів. Настільки ж безнадійно вийшла з ладу установка, яка виробляла електричну енергію для самих різних потреб цієї половини Стандарт-Айленда. На щастя, динамо правого борта продовжують ще працювати, і, за словами Пеншіна, Стандарт —Айленд "відбувся втратою одного ока"!