Під час цієї тижневої стоянки мільярдці часто відвідують Нукухіва. Найбільш видатні з європейців, що живуть на острові, віддають візити, користуючись дозволом губернатора, який відкриває вільний доступ на Стандарт-Айленд.
Себастьєн Цорн і його товариші проводять тривалі екскурсії, і задоволення, яке вони отримують, щедро винагороджує їх за втому.
Бухта Таіохае утворює коло з дуже вузьким входом в гавань, через який Стандарт-Айленд не зміг би пройти, тим більше що узбережжя бухти являє собою два піщаних пляжі, розділених височиною з крутими схилами, де ще видніються руїни форту, збудованого Портером в 1812 році. У той час цей мореплавець завойовував острів, причому американський табір знаходився на східному узбережжі: втім, федеральний уряд не визнав здійснене ним захоплення.
На протилежному березі бухти Таіохае перед нашими парижанами не місто, а всього лише скромне село; багато хатини його ховаються під деревами. Але які дивовижні долини спускаються до бухти — перш за все долина Таіохае, в якій жителі Нукухіва селяться особливо охоче. Яка насолода бродити серед соковитої зелені кокосових пальм, бананів, казуарин, гуайяв, гібіскусів, хлібних дерев і стількох інших! У тубільних хатинах туристів зустрічають гостинно. Там, де ще сто років тому їх, можливо, зжерли б, вони із задоволенням пробують ласощі, приготовані з бананів і з тіста меі, з плодів хлібного дерева, жовтувату кашку таро, солодку в свіжому вигляді і злегка кислувату, якщо вона постояла, а також їстівні коріння такки. Що ж стосується хауа — великого ската, якого їдять в сирому вигляді, і акулячого філе, яке, на думку тубільців, тим смачніше, чим більше протухло, — то музиканти рішуче відмовилися покуштувати цих вишуканих страв.
Іноді їх супроводжує Атаназій Доремюс. У минулому році він вже побував на цьому архіпелазі і тепер служить їм гідом. Може бути, він не так вже сильний у природознавстві і ботаніці, може бути, він не відрізняє чудову Spondias суШегеа, плоди якої схожі на яблуко, від РаМапш odoratissimus, яка цілком виправдовує своєї епітет — "пахощі", і від казуарини, у яких деревина тверда, як залізо, від гібіскуса, з кори якого тубільці роблять собі одяг, від динного дерева або від квітучої гарденії. Але квартету нема чого вдаватися до допомоги його сумнівної вченості, так як місцева флора сама виставляє напоказ розкішні папороті, чудові поліподіуми, червоні і білі китайські троянди, злаки, пасльонові (серед них —тютюн), губоцвіті з фіолетовими гронами, що є самою вишуканою прикрасою красунь острів’янок, потім рицини в десять футів висоти, драцени, цукровий очерет, апельсинові та лимонні дерева, завезені сюди лише недавно, але вже відмінно освоїлися в цьому ґрунті, прогрітому спекотним сонцем і рясно зрошуваному незліченними струмками, що збігають з гір.
Одного разу вранці члени квартету забралися вище села Таї і піднялися по березі гірського потоку до вершини хребта. Які захоплені вигуки вирвалися з їхніх уст, коли перед їх очима відкрилися привітні долини племен Тай, Тайпи і Хаппа! Якщо б з ними були їхні інструменти, вони піддалися б бажанню висловити виконанням якогось геніального музичного твору своє захоплення перед геніальними творіннями природи! Правда, музику слухали б тільки птахи. Але до чого вони гарні — й горлиця куру-куру, що залітає на ці висоти, і чарівна маленька салангана, і капризно пурхаючий фаетон, частий гість нукухівських ущелин!
І в цих лісових хащах не потрібно було боятися якихось отруйних змій. Удави, які ледь досягали двох футів довжини, були настільки ж нешкідливі, як вужі, — на них ніхто не звертав уваги, так само як і на мавп з блакитним хвостом, що не поступаються забарвленням квітам.
Тубільці по типу дуже примітні. У них виявляються азіатські риси, що видають інше походження, ніж у решти океанійських народів. Вони середнього зросту, з класично пропорційною фігурою, дуже м’язисті, широкогруді. У них тонкі кінцівки, подовжений овал обличчя, високе чоло, чорні очі з довгими віями, орлиний ніс, білі рівні зуби, шкіра не червонувата, не чорна, а темно-коричнева, як у арабів, вираз обличчя веселий і привітний.
У них майже зовсім зник звичай прикрашати себе татуюванням, яке тут робиться не шляхом надрізів на шкірі, а за допомогою уколів голкою, які потім присипають порошком з перепаленого алориту. Тепер татуювання замінюють бавовняні тканини, впроваджені місіонерами.
— Красиві люди, — говорить Івернес, — але напевно вони були красивіше в ті часи, коли не носили нічого, крім пов’язки на стегнах, і ходили з непокритою головою, потрясаючи луком і стрілами.
Це зауваження він зробив під час прогулянки до бухти Контроллер у супроводі губернатора. Сайреса Бікерстафа, який побажав сам повести своїх гостей в цю бухту, розділену, подібно бухті Ла-Валетта, на кілька гаваней, і, без сумніву, в руках англійців Нукухіва перетворилася б на Мальту Тихого океану. У місцевості цій, серед обробленої родючої рівнини, зрошеної невеликою річкою, яку живить дзвінкий водопад, живе плем’я Хаппа. Саме там і розігралися найзапекліші сутички американця Портера з тубільцями.
Зауваження Івернеса вимагає відповіді, і губернатор каже:
— Можливо, ви й праві, пане Івернес. Маркізці мали більш благородний вигляд, коли вони носили пов’язку на стегнах маро і строкато розфарбоване парео, аху бун — щось на зразок легкого шарфа — і тіпута, схоже на мексиканське пончо. Сучасний одяг до них дійсно не йде! Але що поробиш! Турбота про пристойність
— наслідок цивілізації. Наші місіонери, намагаючись просвіщати тубільців, в той же час всіляко переконують їх одягатися менш спрощено.
— Що ж, вони, по-вашому, мають рацію?
— З точки зору пристойності — так! З точки зору гігієни — ні! З тих пір як жителі Нукухіва, та й інші остров’яни, стали одягатися пристойніше, вони, будьте впевнені, значною мірою втратили я свою первісну фізичну силу і природну веселість. Вони сумують, і це відбивається на їх здоров’ї. Колись вони поняття не мали про всяких там бронхіти, пневмонії, сухоти...
— А з тих пір як їм не дають ходити голяка, вони застуджуються ?.. — вигукнув Пеншіна.