З Вірним Рамп товаришував ще в інституті, коли обидва були студенти, але тоді, як, скінчивши інститут, Вірний угрузав у науку, Рамп об'їздив три четвертих земної кулі, перебравши три четвертих можливого числа професій.
В Криму він оббризкував дерева та пакував овочі в садах Чебухтаєва, на Кавказі був довіреним у надсиланні кукурудзи за кордон, у Швейцарії закупав годинники, в Каїрі мав салон жіночого вбрання, в Бразілії доглядав кінських табунів, в Канаді був членом духоборської комуни, а в одній з екваторіальних республік Америки відігравав значну роль при особі президента.
Що він робив у Лондоні та Петербурзі — невідомо, але Рекомендація князя Мусницького, який в листі до графи-Н1 називав Рампа найліпшим своїм другом, доводила, що У великопанському товаристві його мали за свою людину.
Вірний для Рампа був, здається, єдиною людиною, до ^ої він ставиться без затаєного презирства і якій цілком Довіряв.
Одіславши листи, Рамп знову поглибився в розглядання Паперів, але увагу його притяг шум і галас в конторі. . Хочу... бачити!..— чувся чийсь вигук. Далі у відповідь тиха говірка й знову голосно:
— Ну й чорт з ним! Пустіть!..
Зацим до кабінету стурбований ускочив Саранчук і трем, тючим голосом промовив:
— Феліксе Феліксовичу! Той... Хведь, що ви наказали звільнити... прийшов п'яний... лається...
— Ну то що? Виженіть, та й усе!
— Він з ножем!., махає!., каже: заріжу його... цебто вас!.. Ви не виходьте... ми телефоном стражників викликали...
В очах Рампові засвітились холодні вогники, під коротко стриженим вусом залягла ще глибша зморшка презирства невідомо до кого — чи до того Хведя, що прийшов розмахувати ножем у контору головної управи, чи до боягузливого панка, що од жаху втратив свій апломб адміністратора.
— Дурні! "Стражників"! — передражнив він Саранчука.— Прийшов п'яничка, а вони — стражників!
П'ять кроків, і Рамп у конторі. Хведь несамовито лаявся за гратами, що відокремлювали операційну частину залу од місця для одвідувачів.
Хведь побачив Рампа.
— Га, циганська твоя морда! Так, значить, виганять?! — і барвистий матюк повис у повітрі.
Бухгалтер підбіг до Рампа й догідливо прошепотів:
— Він з ножем і п'яний!..
Рамп, нікого не слухаючи, підійшов до гратованих дверей. Клямка забряжчала на кафельній підлозі, і головний управитель опинився віч-на-віч з вигнаним стайничим.
Хведь спочатку оторопів, але швидко опам'ятався і, піднявши ніж, кинувся на Рампа. Це був останній його свідомий рух у конторі.
За мить він лежав на підлозі, а ніж із кіски, яким звичайно обрізують буряки, забряжчав на кафлях. Бразільська наука боксу не вперше стала в пригоді Рампові.
— Сс-во-лоч!..— з огидою просичав Рамп і, одчиняючи двері кабінету, кинув невідомо кому: — Заберіть його, а мені покличте лікаря!..
Рамп не розрахував удару і вибив собі пальця.
Тим часом як лікар з цукроварні підкреслено уважно оглядав управителеву руку, в кімнатці конторського сторожа Юхима на голій лаві лежав непритомний Хведь.
Хведь, безземельний селянин, працював на панській стайні, але коли Ірод — улюблений жеребець Рампів — вразив невідомо об що ногу, Рамп власноручно одшмагав ХведЯ своїм циганським батіжком і наказав вигнати його.
Хведеві урвався терпець: довготерпіння, як відомо, залежить од становища в суспільстві,— що нижче, то більше.
Усередині клекотав протест, але виявити його навколо не було сміливості. її виснажила праця та пригнічення, і Хведь підбадьорив її горілкою...
Юхим бризкав на непритомного водою, і той розкрив очі.
Вплив алкоголю пройшов, і Хведь злякався свого вчинку. Перед його очима постала примара голоду, злиднів, тюрми... Уткнувшись обличчям у заялозену лаву, він беззгучно заплакав.
Юхим схилив сиву голову над ним і пошепки казав: — Дурний ти, Хведю, дурний... Ну хіба можна проти пана, та ще й при людях?.. Панів треба бити наодинці... щоб ніхто не бачив... цеглиною, щоб револьверта не встиг витягти... А тепер що? — казав далі Юхим.— В тюрму посадовлять, а може, ще гірше...
Через півгодини два стражники вели Хведя до заводу.
Розділ четвертий
Між усіма маєтками Старостинської групи Зеленецький хутір був чи не найменший.
Тому й посадив туди Рамп Йосипа Матвійовича Варла-менка за економа — нехай не пиндючиться, коли хоче отримувати добру платню, керуючи більшим маєтком.
Вогкі од недавнього снігу садові стежки вимірює Йосип Матвійович своїми важкими кроками й думає, що от уже два тижні як закінчився економічний рік, а в нього не готовий річний звіт.
Саранчук щодня дзвонить — звіту вимагає, каже, що Рамп сердиться... А в конторі сидить три йолопи й хоч би Що...
Од будинку економа з саду стежка до контори. Кілька Разів на день міряє стежку Йосип Матвійович, і, як зачинить За ним двері Сюська — конторський хлопчик,— з-за запилених шибок конторських вікон бубонить економів голос:
— Бу... бу... бу... Ба... ба... бу... бу...
У конторі над товстелезними книгами згинаються, впи сУючи тисячі цифр та вистукуючи на рахівницях копійки и карбованці, що пройшли за рік у виробництві
Контора виводила річний баланс.
Зазирнувши в рядки старанно виведених цифр, ішов Варламенко до свого кабінету поруч і пролітав думкою через цілий рік роботи.
Довелося пересівати буряки, вилягла пшениця, чума пошарпала воли, сусідні маєтки нагнали високу ціну на робітні руки...
Марні надії на відсоток од прибутку.
Знервований вийшов Йосип Матвійович на ґанок контори, подивився за ставок на поле, де працювали борінки, і помітив знайомий йому Рампів фаетон.
— Ать!.. чорт уже несе!..— вголос промовив Варламенко й пішов до воріт, коли назустріч в'їздив Рампів фаетон.
— Йосипе Матвійовичу! — злазячи з фаетона, гукнув головний управитель.— Це чортзна-що! Ви досі не подали річного!.. Хіба вам невідоме розпорядження головної управи?..
Йосип Матвійович підійшов ближче до Рампа, переминаючи в руках важкого костура.
— Я гадаю, що з цього приводу нема чого репетувати на ввесь двір, Феліксе Феліксовичу! — стримуючись, завважив Варламенко.
Рампів батіжок закружляв швидше:
— Я вимагаю уважливого ставлення до моїх розпоряджень!
Варламенко не стримався. Він з притиском плюнув під ноги Рампові й мовчки пішов до контори.