Південна автострада

Страница 5 из 6

Хулио Кортасар

Уперше холод почав відчуватися посеред дня, і ніхто навіть не подумав скинути з себе куртку. Дівчина з "Дофіна" і черниці провели інвентаризацію всього наявного в групі теплого одягу. Знайшлося всього кілька теплих светрів, які випадково опинилися в якомусь авто чи в когось у валізі, пледи, один-два плащі чи легких пальт. Було складено список пріоритетів і розподілено тепле вбрання. Знову забракло води, і Таунус відрядив трьох своїх людей, серед них й інженера, спробувати налагодити контакт із місцевими жителями. З цілком невідомих причин зовнішній опір був абсолютним; варто було лишень вийти за межі автостради, щоб невідомо звідки полетіло каміння. Посеред ночі хтось запустив у них косою, яка вдарилася об дах "DKW" і впала поруч із "Дофіном". Водій "DKW" страшенно зблід і залишився сидіти в авто, але американець з "Де Сото" (він не входив у групу Таунуса, але всі його цінували за почуття гумору і веселий сміх) вийшов на дорогу і, розкрутивши косу над головою, з усієї сили пожбурив її назад у поле, підкріпивши це голосними прокльонами. Утім, Таунус не вважав за доцільне поглиблювати ворожнечу, можливо, усе ще можна буде здійснити похід за водою.

Ніхто вже не рахував, на скільки метрів вони просунулися вперед за цей чи ці дні; дівчина з "Дофіна" вважала, що десь між вісімдесят і двісті; інженер був менш оптимістичним, але розважав себе тим, що затягував і ускладнював підрахунки своєї сусідки, бажаючи час від часу звільнити її від компанії водія "DKW", який украй настирливо до неї залицявся. Того дня по обіді хлопець, закріплений за "Флорідою", прибіг сповістити Таунусу, що "Форд Мерюорі" пропонує по добрій ціні воду. Таунус відмовився, але надвечір одна з черниць попросила в інженера ковток води для старенької в "ID", яка мовчки страждала (чоловік постійно тримав її за руку, а черниці та дівчина з "Дофіна" поперемінно чергували біля неї). Залишалось півлітра води, і жінки вирішили, що вона буде для старенької й пані з "Больє". Тієї ж ночі Таунус із власної кишені заплатив за два літра води; Форд Меркюрі пообіцяв наступного дня дістати ще, але вже за подвійну ціну.

Важко було зібратися усім разом, аби щось обговорити — було настільки холодно, що ніхто би не вийшов з авто без нагальної потреби. Акумулятори почали розряджатися, і вже не можна було постійно тримати опалення увімкнутим; Таунус вирішив, що два найкраще споряджені автомобілі будуть зарезервовані на випадок появи хворих. Загорнувшись у накидки (хлопці з "Сімки" поздирали зі свого авто оббивку і поробили собі з неї камізельки і шапки, і їх почали наслідувати всі інші), кожен намагався якомога рідше відчиняти дверцята, щоб зберегти тепло. В одну із таких морозних ночей інженер почув притлумлений плач дівчини в "Дофіні". Намагаючись не зчиняти шуму, він помаленьку відчинив дверцята і спробував намацати її у темряві, поки не наткнувся на мокру щоку. Майже не опираючись, дівчина дозволила відвести себе в "404"; інженер допоміг їй вмоститися на кушетці, вкрив її єдиною ковдрою і накинув ще зверху свій плащ. У польовому шпиталі з віконцями, завішеними деталями від намету, темрява була щільнішою. Інженер опустив обидва щитки від сонця і повісив на них свої сорочку і светр, щоб повністю ізолюватися від довколишнього світу. Над ранок дівчина прошепотіла йому на вухо, що перед тим, як вона почала плакати, їй здалося, що вдалині, праворуч від дороги вона бачить вогні міста.

Можливо, це й було місто, але в ранковому тумані нічого не можна було розгледіти вже за двадцять метрів. Як не дивно, того дня колона чимало просунулася вперед — приблизно на двісті чи триста метрів. Це збіглося з новими повідомленнями по радіо (його майже ніхто не слухав, за винятком Таунуса, який відчував себе зобов'язаним бути в курсі подій); диктори розписували надзвичайні заходи щодо розвільнення автостради, повідомлялося про виснажливу роботу дорожніх бригад і сил поліції. Раптом одна з черниць почала марити. Поки її супутниця нажахано дивилася на неї, а дівчина з "Дофіна" зволожувала їй скроні залишками парфумів, черниця говорила про Армагедон, судний день, геєну вогненну. Лікар прийшов значно пізніше, торуючи собі шлях через сніг, що падав від полудня і поступово заносив автомобілі. Поскаржившись на відсутність заспокійливої ін'єкції, він порадив перевести черницю в авто з добрим опаленням. Таунус влаштував її у своїй машині, а хлопчик перейшов у "Каравеллу" до своєї приятельки з "203"; вони бавилися своїми машинками і весело сміялися, бо були єдиними, хто не відчував голоду. Увесь цей і наступні дні сніг падав майже безперервно, і коли колона просувалась на кілька метрів уперед, потрібно було за допомогою імпровізованих засобів розчищати кучугури снігу, що нагромаджувались поміж автомобілів.

Нікому й на думку би не спало дивуватися, як вони отримують провізію і воду. Єдине, що міг робити Таунус, — це керувати спільними запасами і намагатися по можливості отримувати найбільшу вигоду з деяких обмінів. Форд Меркюрі та один Порш кожної ночі приходили торгувати продуктами; Таунус та інженер взяли на себе обов'язок розподіляти їх відповідно до фізичного стану кожного. Якимось дивом старенька з "ID" залишалася живою, запавши в дрімоту, яку інші жінки намагалися розігнати. Пані з "Больє", яка кілька днів тому страждала від нападів нудоти і запаморочення, з настанням холодів одужала і була однією з тих, хто найбільше допомагав черниці доглядати за її супутницею, що й далі була ослабленою і трохи не при собі. Дружина солдата і жінка з "203" займалися дітьми; водій "DKW" — можливо, для того щоб знайти розраду від того, що власниця "Дофіна" віддала перевагу інженерові — годинами розповідав дітям різні історії. По ночах у групах починалося інше життя — таємниче й особисте; нечутно відчинялися дверцята авто, щоб впустити чи випустити закляклу від холоду фігуру; ніхто ні на кого не дивився; очі були такими ж незрячими, як і сам морок. Під брудними ковдрами, з відрослими на руках нігтями, із запахом закритого приміщення й одягу, що давно не змінювався, тут і там люди знаходили собі крихти щастя. Дівчина з "Дофіна" не помилилася: вдалині сяяли вогні міста і мало-помалу вони наближалися. Вечорами хлопець із "Сімки" вилазив на дах свого авто — незмінний вартовий, загорнутий у клапті оббивки і зелене рядно. Стомившись марно вдивлятися в обрій, він утисячне розглядав машини довкола себе, з деякою заздрістю виявляв Дофіну в авто 404-го, руку, що голубила шию, завершення поцілунку. Просто так, для жарту — хлопець уже повернув собі дружбу 404-го — він кричав їм, що колона ось-ось рушить; тоді Дофіна мусила покидати "404" і повертатися до себе, але за якийсь час знову переходила назад у пошуках тепла; і хлопцеві так хотілося привести до себе в машину дівчину з іншої групи, але про це годі було й думати при такому холоді і голоді, не кажучи вже про те, що у самому розпалі була війна групи Таунуса з групою, що їхала попереду, через історію з бляшанкою згущеного молока, а крім торгових оборудок із Фордом Меркюрі і Поршем зв'язок з іншими групами був неможливий. Отож хлопець із "Сімки" невдоволено зітхав і знову ставав на варту, аж поки сніг і мороз не змушував його, тремтячого від холоду, залазити в авто.