Під час полудневої спеки — сонце пражило ще сильніше, ніж напередодні — одна з черниць зняла з себе чепець, а її товаришка зволожила собі скроні одеколоном. Жінки потроху взялися за самаритянську діяльність, переходячи від одного авто до іншого, беручи на себе турботи про дітей, аби чоловіки могли відчути себе вільніше; ніхто не скаржився, але гарний настрій був силуваним, тримався на одній і тій же грі слів, на скептицизмі гарного тону. Для інженера і дівчини в "Дофіні" найбільшою прикрістю було відчувати себе спітнілими і брудними; їх зворушувала майже абсолютна байдужість селян до запаху, яким тхнуло у них з-під пахв, кожного разу, коли вони підходили до тих потеревенити чи повідомити найсвіжішу новину. Надвечір інженер, випадково глянувши у дзеркальце заднього огляду, як завжди побачив бліде і напружене обличчя чоловіка в "Каравеллі", який, як і гладкий водій "Флоріди", тримався осторонь усього. Йому здалося, що риси обличчя того зробилися ще гострішими, і запитав себе, чи він часом не хворий. Але згодом, пішовши побалакати з солдатом та його жінкою, інженер зміг придивитися до водія "Каравелли" ближче і сказав собі, що той чоловік не хворий; це було щось інше, якесь відчуження, назвемо це так. Пізніше солдат з "Фольксвагена" розповів інженерові, що його жінку лякає цей мовчазний чоловік, який ніколи не випускає з рук керма і, здається, спить з розплющеними очима. Народжувалися гіпотези, у боротьбі з бездіяльністю створювався фольклор. Діти з "Таунуса" і "203" встигли заприятелювати, посваритися і знову помиритися; їхні батьки обмінювалися візитами, а дівчина з "Дофіна" щоразу ходила подивитись, як там старенька в "ID" і пані в "Больє". Коли надвечір несподівано подули шквальні пориви вітру і сонце заховалося за хмари, що скупчились на заході, люди повеселіли, гадаючи, що стане прохолодніше. Впало кілька крапель, це збіглося з надзвичайним — майже сто метрів — просуванням уперед; вдалині спалахнула блискавка, і стало ще спекотніше. Атмосфера була настільки наелектризованою, що Таунус, послухавшись якогось інстинкту, від якого інженер був просто в захваті, до самої ночі залишив групу у спокої, немов остерігався наслідків втоми і спеки.
О восьмій жінки заходилися розподіляти провізію; вирішили, що "Аріан" селян слугуватиме загальним складом, а "2НР" черниць буде додатковим сховищем. Таунус особисто пішов поговорити з ватажками сусідніх чотирьох чи п'яти груп; потім з допомогою солдата і чоловіка з "203" він відніс їм певну кількість продуктів і приніс ще води і трохи вина. Було вирішено, що хлопці з "Сімки" віддадуть свої надувні матраци старенькій з "ID" і пані з "Больє"; дівчина з "Дофіна" віднесла їм два шотландські пледи, а інженер запропонував усім бажаючим свій автомобіль, жартома називаючи його спальним вагоном. Йому на здивування дівчина з "Дофіна" прийняла пропозицію — тієї ночі вона й одна з черниць спали на кушетках у "404"; друга черниця пішла спати в "203" разом з дівчинкою та її матір'ю, а батько дівчинки тим часом провів ніч прямо на дорозі, загорнувшись у ковдру. Інженерові не спалося, і він грав у кості з Таунусом і його товаришем; за якийсь час до них приєднався селянин з "Аріана", вони говорили про політику, прикладаючись до пляшки горілки, яку того ранку селянин передав Таунусові. Ніч пройшла непогано; стало прохолодніше, і з-поміж хмар визирнули зорі.
Перед сходом сонця їх здолав сон, потреба чимось вкритися, яка з'являється на світанку, коли небо починає сіріти. Поки Таунус спав поруч з хлопчиком на задньому сидінні, його товариш та інженер трохи подрімали спереду. Поміж двома сновидіннями інженер, як йому здалося, побачив якийсь невиразний спалах і почув вдалині якісь крики; згодом прийшов ватажок іншої групи і розповів, що за тридцять авто попереду, в "Естафетті", зайнялася було пожежа, викликана тим, що хтось захотів підпільно зварити собі овочі. Таунус жартував з цього приводу, переходячи від одного авто до іншого, щоб подивитися, як усі перебули ніч, але кожен розумів, що він хоче сказати. Того ранку колона почала рух дуже рано, і довелося бігати і метушитися, збираючи матраци і пледи, але усюди, мабуть, діялося те саме, тому майже ніхто не дратувався і не тис на клаксон. До полудня проїхали більше ніж п'ятдесят метрів, і справа від дороги почали вимальовуватись нечіткі обриси лісу. Можна було лише позаздрити тим, хто в цю мить міг зійти на узбіччя
1 заховатись у прохолоду тіні; можливо, там є якийсь струмок чи колонка з питною водою. Дівчина в "Дофіні" заплющила очі й уявила собі душ, струмені води, що падають на шию, спину і стікають вздовж ніг; інженер, краєм ока вдивляючись на неї, побачив, як по її щоках скотилися дві сльози.
Таунус, щойно наблизившись до "ID", вернувся у пошуках молодших жінок, які могли б приглянути за старенькою, яка почувалася не дуже добре. Ватажок третьої групи в ар'єргарді мав серед своїх людей лікаря, і солдат побіг за ним. Інженер, що вже довший час з іронічною доброзичливістю спостерігав за спробами хлопців із "Сімки" вибачитися за свою витівку, зрозумів, що настав слушний момент надати їм таку можливість. Деталями від намету хлопці позавішували вікна "404", і спальний вагон перетворився на польовий шпиталь, де старенька могла спочивати у відносній темряві. Її чоловік ліг поруч неї, взявши її за руку, і їх залишили наодинці з лікарем. Згодом старенькою, яка вже почувалася краще, заопікувалися черниці, а інженер провів пообіддя, як міг, навідуючись до інших і перепочиваючи в авто Таунуса, коли сонце пражило особливо немилосердно; всього тричі йому довелось бігти до свого "404", в якому старенькі, здавалося, заснули, щоб проїхати разом з колоною до наступної зупинки. Ніч застала їх раніше, ніж їм удалося порівнятися з лісом.
Десь так о другій ночі температура знизилась, і ті, хто мали ковдри, були раді, що можуть у них загорнутися. Несхоже було, що до світанку колона рушить з місця (було щось, що відчувалося в повітрі, навіювалося обрієм нерухомих автомобілів посеред ночі), тому інженер і Таунус сіли покурити і поговорити із селянином і солдатом. Розрахунки Таунуса вже не відповідали дійсності, і він сказав про це прямо; зранку треба буде щось робити, щоб дістати ще провізії і питва. Солдат сходив за ватажками сусідніх груп — ті також не спали — і вони упівголоса, щоб не побудити жінок, обговорили ситуацію. Ватажки вже розмовляли з керівниками віддаленіших груп у радіусі вісімдесяти чи ста автомобілів і були певні того, що всюди ситуація аналогічна. Селянин, добре знайомий з цією місцевістю, запропонував, аби по два-три чоловіки з кожної групи на світанку вирушили на закупи провізії по довколишніх фермах, а Таунус тим часом зайнявся призначенням водіїв для тих авто, які залишаться без господарів на час цієї експедиції. Ідея була хорошою, і зібрати гроші серед присутніх виявилося неважко; було вирішено, що селянин, солдат і товариш Таунуса підуть разом і візьмуть з собою усі наявні сумки, сітки і баклаги. Ватажки інших груп повернулися до своїх об'єднань, щоб організувати подібні експедиції, зі сходом сонця ситуацію пояснили жінкам і зробили все необхідне для того, аби колона могла продовжувати рух уперед. Дівчина з "Дофіна" сказала інженерові, що старенька вже почувається краще і наполягає на тому, щоб повернутися в "ID"; о восьмій прийшов лікар, який не мав жодних заперечень проти того, аби подружжя повернулося в своє авто. У кожному разі, Таунус вирішив, що "404" і надалі залишатиметься польовим шпиталем; хлопці з "Сімки" задля розваги виготовили прапорець із червоним хрестом і закріпили його на антені "404". Уже якийсь час люди воліли якнайменше виходити зі своїх автомобілів; температура продовжувала знижуватися й опівдні розпочалася злива, вдалині спалахували блискавки. Жінка селянина заходилась швиденько за допомогою лійки збирати дощівку у пластикову флягу, чим надзвичайно розвеселила хлопців у "Сімці". Спостерігаючи за усім цим, інженер, що сидів, схилившись над кермом, на якому лежала розгорнута книжка, яка не викликала в нього особливого зацікавлення, запитував себе, чому учасники експедиції так довго не повертаються; трохи пізніше Таунус тихенько покликав його до себе в авто і вже всередині сказав, що експедиція зазнала фіаско. Товариш Таунуса розповів докладніше: або ферми виявлялися покинутими, або люди відмовлялися продати їм хоч що-небудь, через вікна посилаючись на обмеження для приватних осіб і підозрюючи, що вони можуть виявитися інспекторами, які користуються з нагоди, аби випробувати їх. Незважаючи на все це, їм вдалося дістати трохи води і провізії — усе це, напевне, десь украв солдат, він лише посміювався, не заглиблюючись у деталі. Звісно, чекати, поки цей затор розсотається, вже недовго, але харчі, які були в них у розпорядженні, не дуже підходили дітям і старенькій. Лікар, який прийшов десь о пів на п'яту до хворої, з роздратованим і втомленим виразом на обличчі сказав Таунусові, що в його групі й у всіх сусідніх групах ситуація є такою ж. По радіо говорилося про якісь надзвичайні заходи щодо розчищення автостради, але крім одного вертольота, який надвечір недовго покружляв у небі, ніяких інших ознак діяльності помітно не було. У кожному разі, ставало щораз прохолодніше, і люди, здавалося, чекали, коли настане ніч, щоби сховатися під ковдрами і пробавити сном ще кілька годин чекання. Сидячи у своєму авто, інженер слухав балачки дівчини в "Дофіні" з водієм "DKW" — той розповідав їй небилиці, на що вона відповідала силуваним сміхом. Інженер здивувався, побачивши пані з "Больє", яка майже ніколи не покидала свого авто, і вийшов, аби дізнатися, чи вона чогось потребує, але пані попросту хотіла почути останні новини і завела розмову з черницями. Якась невимовна нудьга давила на всіх присмерком; більше сподівань покладалося на сон, ніж на новини, які завжди були суперечливими і спростовували одна одну. Товариш Таунуса, намагаючись не привертати до себе уваги, прийшов за інженером, солдатом і чоловіком з "203". Таунус повідомив їм, що водій "Флоріди" щойно дезертирував; один із хлопців у "Сімці" побачив, що машина порожня, і за якусь хвильку, намагаючись розвіяти нудьгу, пішов пошукати її власника. Ніхто добре не знав товстуна з "Флоріди", який так протестував першого дня, а потім зробився таким же мовчазним, як і водій "Каравелли". Коли о п'ятій ранку не залишилося жодного сумніву, що Флоріда — як жартома називали його хлопці з "Сімки" — утік, прихопивши з собою одну ручну валізку і залишивши іншу, ущерть набиту сорочками та білизною, Таунус вирішив, що один із хлопців візьме на себе відповідальність за покинуте авто, щоб колона могла рухатись далі. У всіх це дезертирство потемки викликало легку відразу, і кожен запитував себе, куди заведе Флоріду його втеча через поля. Утім скидалося на те, що це ніч остаточних рішень: лежачи на своїй кушетці в "404", інженер, як йому здалося, почув якийсь стогін, але подумав, що це солдат зі своєю жінкою, що врешті-решт було цілком зрозумілим посеред ночі і за даних обставин. Але потім, поміркувавши краще, він підняв брезент, яким було завішене заднє скло; при світлі нечисленних зірок за півтора метра він побачив незмінне вітрове скло "Каравелли", а за ним — ледь зведене судомою і притиснуте до нього обличчя чоловіка. Тихенько, щоб не розбудити черниць, інженер вийшов через ліві дверцята і наблизився до "Каравелли". Тоді розшукав Таунуса, і солдат побіг за лікарем. Було ясно, що чоловік звів порахунки з життям, випивши якоїсь отрути; достатньо було кількох рядків, зроблених олівцем у його щоденнику, і листа, адресованого якійсь Івет, яка пішла від нього у Верзоні. На щастя, звичка спати в автомобілях уже добре вкоренилася (ночі тепер були настільки холодними, що нікому би й на думку не спало залишатися надворі), і мало кого хвилювало, що хтось пробирається між машинами, крадучись на узбіччя, аби справити потребу. Таунус скликав військову раду, і лікар погодився з його пропозицією. Залишити тіло на узбіччі автостради означало підготувати для тих, хто їде позаду, щонайменше неприємний сюрприз; віднести його кудись далі, у поле, могло спровокувати гнівну реакцію місцевих жителів — минулої ночі ті побили хлопця з іншої групи, який шукав якогось харчу. У селянина в "Аріані" й у водія "DKW" знайшлося усе необхідне для того, аби герметично зачинити багажник "Каравелли". Коли вони взялися до роботи, до них наблизилася дівчина з "Дофіна" і, тремтячи, повисла на руці в інженера. Упівголоса він розповів їй, що сталося, і відвів назад, уже трохи заспокоєну, в її авто. Таунус разом з іншими запхав труп у багажник, і водій "DKW" при світлі солдатового ліхтарика взявся до роботи зі скотчем і тюбиком рідкого клею. Жінка в "203" вміла керувати автомобілем, тому Таунус вирішив, що її чоловік візьме на себе відповідальність за "Каравеллу", яка була праворуч від "203"; таким чином вранці дівчинка в "203" виявила, що в її татка є нова машина, і годинами бавилась, переходячи з одного авто в інше і розставляючи частину своїх іграшок у "Каравеллі".