Друже мій!
Одного разу в моє серце ввійшов Біль Світу. І став моїм болем. І я вже не міг позбутися його — ані вдень, ні вночі.
Я усвідомив: злочинні спроби заперечувати цей біль, ігнорувати або забувати. Я збагнув: його взагалі не повинно бути! Все живе (а живе — все!) палко жадає буття без болю, без страждання, без трагедії. Біль — то розпечений шворінь, всаджений невідомим катом у Нерв Світу.
Страждає все: мати, яка народжує дитя, пташка, що кладе яйце, зерно, котре заперечує себе, щоб стати брунькою і паростю, клітина, що віддає власне буття для існування многоклітинного організму, волає про спра-ведливість оленятко, спливаючи кров’ю в пащі лева, благають від неба рятунку вівці й корови на наших бойнях, де готується для гурманів субстрат буття із страждання й крові, мучиться трудящий для блага абстрактного ідо-ла — держави, карається сонце, що зігріває планети з їхнім безглуздим життям, корчиться в апокаліптичному трепеті світовий простір, засіяний ранами зірок та галактик, прагнучих в нікуди…
О, ми знаємо з тобою, друже мій, що вчені міщани та холуйствуючі перед грізним небесним деспотом жерці знайдуть у своїх катехізисах чи монографіях археологічні докази необхідності страждання, його корисно-сті, цінності, його неминучості. Вони притягнуть для ствердження "істини" священні книги, свідоцтва авторитетів, хитросплетіння діалектики. Проте що нам до цього? Що нам у базіканні учених, які запевняють, що вони буцімто шукають істину, або в запевненнях жерців світових релігій, нібито вони знайшли істину, якщо їхня тисячолітня духовна деспотія не принесла людству Радості й Любові?!
Єдине, що варто шукати, в ім’я чого варто змагатися й помирати, — це РАДІСТЬ! Або ЛЮБОВ, бо це одне й те ж! А якщо істина — не Любов, нам не потрібно істини. Проте відкинемо порохняву слів, рушимо до суті!
Я збагнув: у корені цього світу відсутня Любов і Радість, бо породжене Любов’ю не може страждати, не повинне страждати!
Хто стверджує, що Світло може проявитися лише на тлі Пітьми, що Радість неможлива без Страждання, той перебуває ще на первісному рівні мислення, яке ґрунтується на біполярному, чорно-білому розмежуванні Світу, той ще не проник у багатомірність Світобудови, в її райдужну Поліалектику, в її глибинну Свободу. Всі "закони" детермінізму та необхідності, які вивчаються нами, — всього лиш покривало для бездуховних сліпа-ків, полонених ілюзією механічного Космосу. Але облишимо теорію.
Необхідно знайти рішення, що лежить в корені цього світу, — Злочин і Зрада чи Випадок, який сотворив наш Всесвіт у неосяжній космічній Лотереї?
Випадок відпадає, бо Світ надто постійний у своїй неухильній і нескінченній жорстокості. Ось чому я вирішив прийняти до своєї душі цей вічний біль І збагнути Світ, тобто — збагнути себе!
І що ж я узрів, приклавши до Світу мірило Любові, мірило дитячого серця?
ЛАБІРИНТ МІНОТАВРА. Ось справжня назва нашого світу. Елліни залишили мудрий і глибокий міф, який відображає страшну реальність. Звіролюдина, котра знаходиться в нас, у природі, в кожній клітинці життя, невпинно вимагає страхітливої данини — енергії Світла, Духу, перепрацьованого в процесі еволюції в тріпотливу тканину життя — в ніжне, страждаюче тіло метелика, квітки, черв’яка, риби, людини, коня, птаха. Всі їдять всіх, щоб жити!
Але навіщо? Який сенс в цьому потворному взаємопожиранні?
Ця реальність катівського лабіринту давно жахала духовних мандрівників. Вони шукали виходу із Все-ленського Черева у Світ Радості, тому що передчували його в своєму серці. Чулися могутні Поклики до Звіль-нення впродовж тисячоліть. І люди прагнули за цими Покликами, але… ще темнішою ставала ніч, ще густішим туман ілюзій, ще шаленішим гарчання Мінотавра, ще вищими стіни Лабіринту.
Вселенський крематорій працює на повну потужність. У топці космічного Молоха горять тіла, метали, душі, ідеї, держави, нації, племена, планети, зірки. Так звана еволюція, а з нею й цивілізація — то лише шлаки страхітливого палахкотіння Матерії у багатті Часу й Простору. Містики й окультисти, віруючі та аскети мріють про настання Ери Преображення, в якій страждання й пошуки відшкодуються осягненням Істини й Царства Любові. Даремні й марні ці очікування! Вони — той комплекс ідей, що дозволяє утримувати в Лабіринті страж-даючі душі людей.
Прагматична наука і скептичні філософи відкинули потойбічність, містику, аскезу і захопилися земною метою. Так, вони створили безліч практичних цілей. Але яких? Куди їхні цілі ведуть?
Соціальні концепції оновлення людського життя на практиці показали всю марність побудувати Світ Га-рмонії в ілюзорній сфері тління й відносності. Ці концепції просто замінили потойбічну релігію поцейбічною, сформувавши ієрархію уже повністю земних божків-ідолів.
Про жерців релігій нічого й згадувати: спрямовуючи людей до ідеалів трансцендентального буття, вони самі прекрасно влаштовуються тут, ніколи, до речі, не маніфестуючи ту Силу, від імені якої виступають.
Наука, як інструмент пізнання, що мав би розкопати Тайну Буття, стала прислужницею Мінотавра-Звіролюдини, створивши для господаря комфорт, атомну бомбу, штучний розум, відкривши для нахабного ха-ма шлях до Зоряної Безмірності…
Так, у нас в руках — лахміття Реальності. Вся грандіозна наукова вежа — Вавілонська Вежа. Вона муру-валася з цеглин ілюзії і неминуче рухне!
Згадаймо, яку естафету ми несемо з давнини? Які джерела наших знань, цілей, прагнень, очікувань? Ким сформовано наш духовний досвід і обличчя, рецептори пізнання і термінологічний словник — основа мислен-ня?
Найдавніша естафета покладена на згорблену спину пращурів, — релігійна ідея самоприниження і само-знищення, що лягла в підвалину апокаліпсичної програми відомсти за міфічний гріх Першо-людини. Тисячо-ліття рабства сформували тип боягузливого, невігласного, деградованого гомункулуса, нездатного збагнути ні свого місця у Всесвіті, ані, тим більше, свого призначення!
Ти заперечиш, друже мій, що розум Людини повстав, озброївся науковим пізнанням Світу і тепер віль-ний?!
Дарма! Повстання науки було містифікованим повстанням. Звіролюдина вельми хутко пристосувала мо-гутню думку Пізнання для задоволення своїх зростаючих потреб. Світовий шлунок розрісся до космічних роз-мірів, і сама Планета, вся Біосфера вже волає від жаху перед апетитом Мінотавра.