7*8 |мх
113
барилами і грали в кості й карти. А ті четверо, що несли домок з полоненими, стомлено простяглись на палубі й спали. Та навіть і вві сні швидко відкочувались убік, коли поблизу з'являвся Гак,— щоб він не шарпнув їх мимохідь своїм залізним пазуром.
Гак замислено походжав по палубі. Загадкова, незбагненна людина! Адже то був день його тріумфу. Нарешті вже він назавжди позбувся Пітьра, та й усі інші дітлахи сиділи ув'язнені на кораблі, дожидаючи, ко їй їх кинуть за борт. Давно вже Гакові не випадало вчинити жорстокішого злочину, аж відтоді, як він вирядив на той світ Старого Кока. А ми ж з вами добре знаємо, яка марнолюбна людська вдача, то чи здивувало б нас, коли б капітан ходив по палубі, ніг під собою не чуючи з гордощів?
Та його хода аж ніяк не виказувала радісного піднесення. Він ступав важко й похмуро, і такі самі важкі й похмурі були його думи. Щось тяжко гнітило капітана Гака.
Таке траплялося з ним нерідко, коли він залишався сам один на палубі серед нічної тиші. А все тому, що він був страшенно самотній душею. І найдужче відчував самотність в оточенні своїх вірних псів. Адже вони були незмірно нижчі за нього і походженням і вихованням.
Його справжнє ім'я було зовсім не Гак. Коли б відкрити, якого роду він насправді, то це навіть сьогодні сколихнуло б усю Англію. Але ті, хто вміє читати між рядками, певно, вже здогадалися, що він виховувався в одному з найславетніших навчальних закладів. І традиції цього закладу й досі були для нього непорушні, зокрема й щодо одягу. Навіть і тепер капітан Гак вважав за негідне ступити на борт захопленого корабля в тому ж одязі, в якому був під час бою. Він і досі ходив трохи перевальцем, як віддавна заведено в тому закладі. Та над усе ставив пристойність у поводженні.
Пристой: е поводження! Хоч як занепав цей нащадок славного роду, він ніколи не забував: це єдине, що справді важить у світі.
Звідкись зі споду його душі нараз долинуло глухе рипіння, наче хтось там відчиняв заіржавілу браму, а потім почувся вимогливий постук і незмінне суворе запитання:
— Чи пристойно ти поводився сьогодні?
— Слава, слава! Ця блискуча забавка! Сьогодні вона моя!— вигукнув Гак.
— Чи ж пристойно пишатися будь-чим?— долинуло нове запитання із стін його колишньої школи.
— Я єдиний, кого боявся Старий Кок!— не здавався він.— А Старого Кока боявся сам Флінт!
— Старий Кок? Флінт? А вони з якого коледжу?— глузливо запитали його.
Та найневідчепніше переслідувала його думка: чи пристойно повсякчас думати про пристойність?
Це запитання ятрило йому душу, сиділо в ній гострішим гачком, ніж його залізний пазур. Холодний піт рясно зрошував Гакове брезкле обличчя і спливав на камзол. Він раз по раз утирався рукавом, •але спинити ту течу було годі.
О, не заздріть Гакові!
Нараз його пойняло передчуття близької загибелі. Чи не долинула на борт піратського корабля ота страшна Пітерова клятва? І Гак відчув бажання, поки ще є час, сказати своє передсмертне слово.
— Усе було б добре,— вигукнув він,— якби Гак не був такий честолюбний!— Тільки в найчорніші хвилини свого життя він говорив про себе у третій особі.— І немає в цілому світі дитини, яка б його любила...
Дивна річ — Гак раптом згадав про те, що ніколи анітрохи його не зачіпало. А може, то сокотіння швацької машинки навіяло йому цю думку? І він довго ще бурмотів щось собі під ніс, не спускаючи очей з Чмиря, який спокійнісінько строчив на машинці, твердо впевнений, що всі дітлахи в світі бояться його.
Бояться його, Чмиря!.. Та принаймні всі ті діти, що були на кораблі, уже встигли полюбити добрягу боцмана. Він грізно гримав на них, бив їх долонею — кулаком він бити просто не міг,— та вони дедалі дужче прихилялись до нього серцем. А Майкл уже навіть наміряв його окуляри.
Ото б сказати сердешному Чмиреві, що він так сподобався дітлахам! Гакові страх як кортіло це зробити, але то було б надто жорстоко. І натомість він спробував осягнути розумом загадку: чому ж їм усе-таки подобається Чмир? Він докопувався до суті цього запитання, наче собака-шукач. Справді-бо, коли Чмир подобається дітям, то чим же саме? І раптом у Гаковій свідомості сяйнув жахливий здогад: "Пристойним поводженням?!" Невже боцман поводився пристойно, сам того не відаючи? Та це ж пристойність найвищого гатунку!
З лютим криком Гак підніс над Чмиревою головою свою залізну руку. Але не вдарив. Його спинила нова думка:
"А чи пристойно карати людину за пристойне поводження?" "Ні, непристойно!"— була відповідь.'
Нещасний Гак геть знесилів і, спливаючи холодним потом, мов підкошений повалився на палубу.
Пірати, гадаючи, що на якийсь час позбулись його нагляду, враз забули про дисципліну. Та тільки-но вони пустилися в дикий танець, як капітан рвучко підхопився на ноги. Де й поділась його недавня кволість — її неначе водою змило.
— Ану цитьте, бісові душі!— гримнув він.— А то зараз наштрикну всіх на якір!
Усі вмить принишкли.
— Чи всіх малих негідників закуто в кайдани, щоб не полетіли геть?
— Всіх! Всіх!
— То давайте їх сюди, нагору!
Бідолашних в'язнів витягли з трюму на палубу — всіх, крім Венді,— й вишикували в ряд перед капітаном. Якийсь час він удавав, ніби й не бачить їх. Недбало сидів собі, мугикав під ніс,— щоправда, досить мелодійно,— якусь грубу пісню й крутив у руках колоду карт. Час від часу він пахкав сигарою, і тоді на його обличчя падав червонястий відсвіт.
— Так-от, молодці,— нараз мовив він.— Шестеро з вас сьогодні вночі прогуляються по дошці за борт, а двох можу залишити при собі юнгами. Є охочі?
"Не дратуйте його даремно",— напучувала хлопців Венді, коли їх забирали з трюму. І тепер Базіка чемно виступив наперед. Йому було гидко навіть подумати про те, щоб служити такому лиходієві, але інстинкт підказав, що краще послатися на когось, кого тут немає. І хоч він був не вельми тямовитий, проте знав, що матері завжди ладні перебрати все на себе. Це знають усі діти і через те трохи зневажають матерів, одначе все життя користуються їхньою самовідданістю.
Отож Базіка розважливо сказав:
— Бачте, сер, моя матуся навряд чи дозволить мені стати піратом. А твоя, Задавако?— І підморгнув Задаваці.