Зблиснули голі ноги, і затока вмить спорожніла. Скеля провинних самотньо стриміла над похмурою водою, неначе то її, в чомусь провинну, залишили потопати.
Тим часом човен наближався. То був піратський ялик, і в ньому три постаті — боцман Чмир, Джентльмен Старкі, а третя... третя була полонянка, не хто інша, як Тигрова Лілея. Вона сиділа в човні із зв'язаними руками та ногами, добре знаючи, яка доля її чекає. Зараз її покинуть на цій скелі на загибель. Та обличчя її не виказувало й тіні страху. Вона дочка індіанського ватага, отож повинна зустріти смерть так, як належить дівчині її роду,— і край.
її схопили, коли вона залазила на борт піратського корабля з ножем у зубах. На кораблі не було охорони: капітан Гак похвалявся, що самої згадки його ймення досить, щоб ніхто не посмів наблизитись до корабля навіть на милю. А відтепер і Лілеїна доля страхатиме всіх супротивників, бо цієї ночі до русалячого квиління долучиться ще один жалісний зойк.
У похмурій сутіні, що насунула разом з ними, пірати не помітили скелі, аж поки не наразилися на неї.
— Та повертай ти, розтелепо!— вигукнув голос, що явно належав ірландцеві. То був боцман Чмир.— Ось же вона, скеля! Отож тепер нам лишається тільки викинути цю червоношкіру тут, і нехай собі сидить, доки потоне.
Щоб витягти прекрасну дівчину на скелю, вистачило кількох секунд: вона була надто горда й не чинила марного опору.
Та придивіться: біля самої скелі над водою погойдуються дві голови. Піратам їх не видно. А це ж Пітер і Венді. Венді плаче, бо вперше у житті бачить таку жахливу сцену. Щодо Пітера, то він бачив безліч усяких сцен, але геть забув їх усі. Йому не так жаль індіанки, одначе його злостить нечесна гра — двоє проти однієї,— і він має намір урятувати її. Найлегше б почекати, доки пірати відпливуть, але Пітер не з тих, хто шукає легших шляхів.
А що він умів робити мало не все на світі, то й вирішив обдурити піратів, озвавшись до них голосом капітана Гака.
— Гей ви, бовдури!— гукнув він. Схожість була просто дивовижна.
— Капітан!— похопилися пірати, здивовано глипаючи один на одного.
Вони озирнулися на всі боки, але нічого не побачили в темряві.
— Мабуть, він пливе сюди, до нас,— сказав Старкі.
— Ми збираємось покинути червоношкіру на скелі!— гукнув Чмир у темряву.
— Відпустіть її!— почувся дивний наказ.
— Відпустити?
— Еге. Переріжте пута, і нехай собі забирається!
— Але ж, капітане...
— Зараз же робіть, що вам сказано, чуєте?— гукнув Пітер.— А І ні — то скуштуєте мого гачка!
— Ну й дивина,— пробелькотав Чмир.
— Треба виконувати капітанів наказ,— перелякано мовив Старкі.
— Слухаємось, капітане!— гукнув Чмир і перерізав мотузки, якими була зв'язана Тигрова Лілея.
Ще мить — і Лілея вугрем прослизнула між ніг Старкі й пірнула у воду.
Зрозуміло, що Венді була в захваті від Пітерової винахідливості, але вона знала, що й він сам у не меншому захваті, а отже, може зненацька закукурікати й тим виказати себе.
Вона вже піднесла була руку, щоб затулити йому рота, але рука її спинилася на півдорозі, бо в цю мить над затокою розлігся голос Гака:
— Гей ви там, на ялику!
Цього разу гукав не Пітер, а справжній Гак. Можливо, Пітер і збирався кукурікнути, але замість того лише здивовано свиснув.
— Гей, на ялику!— пролунало знову.
Тепер Венді збагнула, в чім річ: справжній Гак теж був у воді й плив до човна.
Пірати засвітили ліхтар, щоб капітан бачив, куди пливти, і незабаром він дістався до них. У світлі ліхтаря Венді побачила, як він учепився своїм гачком за борт. А коли він, геть мокрий, поліз у човен, побачила і його темне, лиховісне обличчя. її враз пройняв дрож, і вона хотіла вже пливти геть, та Пітер і не думав тікати. Його роздимало з радості й самовдоволення.
— Ну хіба я не чудо? Авжеж, я справжнє чудо!— пошепки величався він.
І хоч Венді думала так само, проте була рада, що ніхто, крім неї, не чує, як він вихваляє себе.
Раптом Пітер замовк і дав їй знак прислухатись.
Обом піратам дуже кортіло дізнатися, що привело сюди їхнього капітана. Але він сидів мовчки, зіперши голову на гачок, у глибокій тужній задумі.
— Щось негаразд, капітане?— боязко запитали пірати, але почули у відповідь лише глухий стогін.
— Він зітхнув,— сказав Чмир.
— Ще раз зітхнув,— докинув Старкі.
— І ще раз,— сказав Чмир.
— Що сталося, капітане? Нарешті Гак обізвався.
— Все пропало!— скрушно промовив він.— Ці кляті хлопчиська знайшли собі матір.
Хоч яка була налякана Венді, проте мимоволі відчула приплив гордощів.
— О злоповісний день!— вигукнув Старкі.
— А що таке матір?— запитав невіглас Чмир.
Це так вразило Венді, що вона, забувши про небезпеку, вигукнула:
— Пітере, ти чуєш? Він не знає, що таке мати!
І коли б їй після того довелося обрати собі улюбленця з-поміж піратів, вона напевне обрала б Чмиря.
Пітер квапливо потягнув її під воду, бо Гак похопився й гукнув:
— Що там таке?
— Я нічого не чув,— відказав Старкі, присвічуючи ліхтарем навколо човна.
І раптом пірати побачили дивну річ. То було гніздо, про яке я вам уже розповідав. Воно пливло по воді, і в ньому сиділа птаха-небува-лиця.
— Дивись,— сказав Гак у відповідь на Чмиреве запитанню — Оце і є мати. Який наочний приклад! Гніздо, як бачиш, упало у воду, та чи може мати покинути своїх майбутніх діточок? Ні!
Враз голос його затремтів, неначе й сам він на мить пригадав ті далекі безхмарні дні, коли... Та він уже махнув своїм гачком, відганяючи геть непрохане зворушення.
Чмир уражено дивився на птаху, а гніздо пливло собі далі. Аж раптом підозріливий Старкі сказав:
— Коли це мати, то, може, вона никає тут, щоб допомогти Пітерові?
Гак здригнувся.
— О,— мовив він,— оце ж і я того боюся.
Із похмурої задуми капітана вивів збуджений голос Чмиря.
— Капітане,— сказав той,—а чом би нам не захопити оту хлоп'ячу матір та не зробити її своєю?
— Чудовий задум!— вигукнув Гак, і в його геніальному мозку враз виник чіткий план.— Ми полонимо їх усіх і притягнемо на корабель. Хлопчиська підуть гуляти на дно, а Венді стане нашою матір'ю.
І тут Венді знову не стрималась.
— Нізащо в світі!— вигукнула вона, аж підскочивши у воді.
— Що там знов?!
Але пірати й тепер нічого не побачили. Отож розважили, що, мабуть, то просто вітер гуде між дерев.