— Спершу сховай пістоля,— з погрозою промовляє він.
— Там був хлопчисько, один з ваших заклятих ворогів. Я міг би його уколошкати.
— Еге ж, і на той постріл сюди миттю примчали б червоношкірі на чолі з Тигровою Лілеєю. Чи ти хочеш, щоб з тебе злупили скальп?
— Дозвольте, я наздожену його, капітане!— зворушливо просить боцман Чмир.— І полоскочу своїм Крученим Джонні.
Чмир дає пестливі наймення всім речам. Джонні — це його довгий кинджал, а Крученим він називає його тому, що має звичай, завдавши удару, ще й повертати кинджал у рані. І загалом він дуже мила людина, цей Чмир. Приміром, коли він когось уб'є, то завжди витирає не зброю, а свої затуманені від сліз окуляри.
— Мій Джонні шуму не робить,— нагадує він капітанові.
— Ні, Чмир, зараз не треба,— похмуро відказує Гак.— Той хлоп-! чисько сам один, а я хочу застукати всіх сімох. Ану, розходьтеся Гдовкола та шукайте!
Пірати зникли між дерев, і капітан з боцманом лишилися на моріжку самі. Гак тяжко зітхнув і, не знаю вже й чому,— чи то розчулений тихою красою вечора, чи то з якоїсь іншої причини,— почав оповідати вірному боцманові історію свого життя. Він говорив довго й поважно, одначе нетямкий Чмир анічогісінько з того не второпав.
Аж раптом він почув слово "Пітер". ' — А над усе в світі,— палко говорив Гак,— я хочу запопасти їхнього ватажка, отого триклятого Пітера Пена. Адже це він одбату-вав мені руку. Давно вже я чекаю нагоди приголубити його оцим...— І він погрозливо махнув своїм гачком.— О-о-о! Я роздеру його на шматки!
— А проте,— зауважив Чмир,— я не раз чув, як ви казали, що цей гачок вартий доброго десятка рук. І зачісуватись ним нібито дуже зручно, і всяке таке інше.
— Так воно і є,— відказав капітан.— І коли б я був матір'ю, то молив би бога, щоб мої діти народжувались з оцим,— він гордо подивився на свій залізний пазур,— замість цього,— і кинув зневажливий погляд на цілу руку. Тоді знову спохмурнів.— Той клятий Пітер пожбурив мою руку в пащу крокодилові, що саме нагодився поблизу,— додав він, здригнувшись, наче від болю.
— Отож-бо я не раз помічав,— озвався Чмир,— що ви неначе боїтеся крокодилів.
— Не крокодилів,— поправив його Гак,— а лиш одного того крокодила.— І мимоволі притишив голос.— Моя рука, Чмир, так припала йому до смаку, що відтоді він переслідує мене по всіх морях та суходолах і аж облизується — так хоче зжерти усього мене.
— Ну що ж,— мовив Чмир,— це навіть робить вам честь.
— Не потрібна мені така честь!— роздратовано буркнув Гак.— Мені потрібен Пітер Пен, що дав тому гадові скуштувати мого тіла!
Він сів на великий гриб. Голос його жалісно затремтів.
— Чмир,— хрипко промовив він,— той крокодил давно б уже зжер мене, та, на щастя, він проковтнув годинник, і тепер у нього в череві весь час цокає: "цок-цок, цок-цок". Отож, тільки-но він починає до мене підкрадатися, я чую те цокання і даю драла.
Гак засміявся, але то був дуже похмурий сміх.
— А одного дня,— сказав Чмир,— той годинник спиниться, і крокодил зжере вас.
4 1648-6
49
Гак облизав пересохлі губи.
— Еге ж,— мовив він,— саме це й не дає мені спокою.
Він і далі сидів на грибі, та раптом відчув під собою якийсь дивний жар.
— Слухай, Чмире,— сказав він,— чогось тут стає гаряче сидіти.— Тоді стрімко підхопився на ноги.— Сто чортів і одна відьма! Здається, я горю!
Вони з усіх боків оглянули гриб — у наших краях таких великих та міцних грибів ніхто не бачив,— тоді спробували витягти його з землі, і він враз опинивсь у них в руках, бо не мав ніжки. Та далі їх чекало ще більше диво: над тим місцем тут-таки почав здійматися дим.
Пірати перезирнулись.
— Комин!— вигукнули обидва в дин голос.
Вони й справді натрапили на кг.іин підземної оселі. Загублені хлопчаки мали звичай, зачувши наближення ворогів, накривати його грибом.
Та звідти линув не тільки дим, а й дзвінкі голоси: почуваючи себе цілком безпечно у своїй схованці, хлопці весело гомоніли. Пірати якусь хвилю похмуро слухали той гомін, тоді поставили гриб на місце. А коли добре розгляділися навколо, то побачили й дупла в сімох деревах.
— Ви чули? Вони говорили про те, що Пітера немає вдома,— прошепотів Чмир, хапаючись за свого Крученого Джонні.
Гак кивнув головою. Він довго стояв замислившись, та нарешті на його похмурому обличчі з'явилася лиховісна посмішка. Саме цієї миті й чекав Чмир.
— То що надумали, капітане?— запопадливо спитав він.
— Повернутися на корабель,— поволі відказав Гак крізь зціплені зуби.— Спекти пиріг. Величезний смачнющий солодкий пиріг з глазурованою скоринкою. У цій їхній норі може бути лиш одна кімната, бо нагору виходить тільки один комин. Дурні кроти — їм забракло глузду второпати, що окремі двері на кожного не потрібні. А це свідчить про те, що в них немає матері. Отож ми покладемо свій пиріг на березі Затоки русалок. Ті бісові хлопчиська день у день ходять туди купатись і пустувати з русалками. Вони вмить знайдуть пиріг і зжеруть його до останньої крихти, бо, не маючи матері, знати не знають, як небезпечно об'їдатися надто свіжими здобними пирогами.— І він зайшовся сміхом, та вже не похмурим, як перед тим, а веселим та вдоволеним.— Ха-ха-ха! А тоді перемруть, наче мухи!
Чмир з дедалі більшим захватом слухав свого капітана.
— Який чудовий підступний задум!— вигукнув він.— Зроду ще нічого кращого не чув!
І обидва з радощів пустилися танцювати й виспівувати:
Ха-ха, хо-хо! Постережись, З життям прощайся всяк, Коли тобі своїм гачком Потисне руку Гак!..
Та закінчити пісню вони не встигли — їх спинив інший звук. Спочатку ледь чутний, що його міг би заглушити навіть опалий на землю листочок, він поступово наближався, гучнішав і ставав виразніший:
"Цок-цок, цок-цок, цок-цок..."
Гак затремтів усім тілом і аж підскочив.
— Крокодил!— закричав він і щодуху дременув геть. Боцман подався слідом за ним.
То й справді був крокодил. Він поминув червоношкірих, що вже йшли назирці за рештою піратів, і поплазував далі за Гаком.
І ось на моріжку знову з'являються хлопчаки. Але цього вечора на них чигає ще одна небезпека. Раптом вони бачать Хвалька, що геть захеканий мчить до них, а за ним женеться зграя вовків. Язики звисають мало не до землі, а від голосного завивання просто жах бере.