Пісня про Роланда

Страница 3 из 31

Автор Неизвестен

22
А Ганелон, почувши сміх Роланда,
Відчув страшну образу, біль у серці,
Що ледь не розірвалося від люті.
"Ненавиджу! — він скрикнув. — Через тебе
В краю чужім я маю смерть спіткати
Без каяття! Володарю могутній!
Готовий виконати ваш наказ негайно!

23
Що ж, маю я до Сарагоси їхать,
Хоч звідтіля ніхто ще не вертався.
Нагадую, що взяв сестру я вашу в жони
І в нас є син — красунь прегарний. Вірю,
Що Болдуїн мій буде лицар славний.
Я віддаю йому маєтки й землі.
Побачити його не доведеться!"
"Розніжились ви надто!" — Карл промовив, —
Хутчіш рушайте в путь, моє то слово!"

24
Король додав: "Наблизьтесь, Ганелоне,
Даю почесний жезл і рукавицю.
Ви чули: франки вас послом обрали".
І мовив граф: "Роланд у всьому винний!
Віднині ворогом його заклятим
Вважатиму. І другу Олів'єру,
І вашим перам, що Роланда люблять,
Усім їм, сіре, я кидаю виклик!"
Король сказав: "Занадто ви гнівливі!
То не Роландів — мій наказ іти вам!"
"Піти — піду, та на загибель вірну,
Як той Базан і брат його Базилій".
Аой!

25
Правицею подав Карл рукавицю,
Та Ганелон в думках ще був далеко,
И на землю рукавиця раптом впала.
"О, Боже правий! — франки закричали, —
Біду велику принесе посольство!"
Лиш буркнув граф: "Грядущий день покаже!"

26
"Тож відпустіть мене, — додав, — сеньйоре!
Якщо вже їхать, то не слід баритись".
Карл відповів: "Христос і я з тобою!"
Благословив посла знаменням Божим,
Затим вручив своє послання й жезл він.

27
Граф Ганелон, прийшовши до намету,
Почав спорядження військове брати:
Узяв з усіх найкращі лати й зброю,
До ніг він кріпить золоті остроги,
Оперезавсь і меч Морглейс повісив.
На скакуна Ташбруна сів поважно,
Тримав присішки дядько його Гвінмер.
Всі лицарі прощалися з сльозами
І говорили: "Горе вам, бароне!
Адже давно на службі в короля ви,
І завжди були вояком взірцевим.
Хто вас послом поїхати примусив?
Вас навіть Карл не зміг під захист взяти.
А граф Роланд не врахував, напевне,
Що рід ваш є такий шляхетний, знатний?"
Просили потім: "Нас візьміть з собою".
"Побійтесь Бога! — граф промовив, — ліпше
Помру один, аніж сміливців стільки!
Вертайтеся до Франції-красуні,
Мою дружину привітайте милу,
І пера Пінабела, побратима,
І Болдуїна, любого синочка,
Допоможіть йому, бо він сеньйор ваш".
А сам почав свій шлях до Сарагоси.
Аой!

ЗРАДА ГАНЕЛОНА
28
Мчить Ганелон під кронами оливок
І скоро наздогнав посольство маврів —
Тут Бланкандрін шпаркий рух уповільнив.
Розпочалась розмова хитромудра.
Вів Бланкандрін: "Ваш Карл — великий воїн.
Він захопив Калабрію та Пулью,
До Англії доплив солоним морем
И Петру святому дань платити змусив.
Чому ж на наших землях нас тривожить?"
Відмовив Ганелон: "Така вже вдача,
Ніхто йому не може суперечить".
Аой!

29
Знов Бланкандрін: "Які сміливі франки!
Та зло творять їх герцоги і графи,
Дають поради королю погані,
Згубити можуть і його, і інших".
А граф: "Я вартих осуду не знаю,
Окрім Роланда — діждеться безчестя.
Король сидів учора вранці в тіні,
До нього небіж підійшов у латах.
Під Каркассоном взяв багату здобич,
В руці тримав він яблуко рум'яне.
"Це, сіре, Вам, — сказав він дядьку, —
Всіх королів дарую Вам корони".
Оте зухвальство врешті його згубить,
Він з долею щодня недбало грає.
Якщо він вмре — в нас буде мир надійний".
Аой!

30
Продовжив Бланкандрін: "Роланд жорстокий,
Завоювати всі народи прагне,
Щоб Карл владикував у всьому світі.
Де сили ті, що звершать його плани?"
"То раті франків, — Ганелон промовив, —
За ним завжди вони ідуть з любов'ю,
А він дає шовки їм, злото й срібло,
А також мулів й скакунів, і зброю,
І Карл бере, чого душа бажає.
Він завоює землі всі до Сходу!"
Аой!

31
Так їхали мавр знатний з Ганелоном
І врешті присяглись взаємним словом
Зробити все, щоб знищити Роланда.
Так їхали дорогами й шляхами,
Під тисом в Сарагосі злізли з коней.
Стояло крісло під сосною в тіні,
Покрите все александрійським шовком.
Сидів на ньому володар іспанський,
Навколо нього двадцять тисяч маврів,
І жоден не промовив ані слова,
Цікаво надто всім почуть новини.
Тут Ганелон ввійшов із Бланкандріном.

32
Тримаючи за руку Ганелона,
Мавр до царя Марсілія наблизивсь.
"Хай Магомет і Аполлін, — він мовив, —
Боронять нашого царя довіку!
Ми Карлові послання передали.
Король же до небес зняв тільки руки
І Господа прославив у молитві.
Послав до нас вельможного барона,
Один він з наймогутніших у франків.
Хай скаже, що привіз — чи мир, чи війни".
Цар згодивсь: "Слухаймо посла від франків!"
Аой!

33
Промову Ганелон уже обдумав.
Почав він говорити вельми вміло,
Як той досвідчений трибун у спорах.
Звернувся до царя: "Господь спаси вас,
Пресвітлий Бог, благословенний й сущий!
Ось що звелів сказати Карл Великий:
Якщо ви приймете закон Христовий,
Він пів-Іспанії у лен віддасть вам.
Коли ж не згодні ви на цю угоду,
Вас візьмуть силою й ганебно, в путах,
В столицю нашу відвезуть, у Ахен,
І суд суворий вирок оголосить,
Ви в муках помрете, в ганьбі й безчесті".
Почувши це, Марсілій аж здригнувся.
В руці тримав він спис золотогострий,
Хотів посла ним вбить — та хтось завадив.
Аой!

34
Спотворив гнів Марсілія обличчя,
Він потрясає гнівно своїм списом.
Те бачить Ганелон й за меч схопився,
На палець витягнув його із піхов
І вигукнув: "Мій мече яснобарвний!
Поки зі мною при дворі царя ти,
Ніколи вже не скаже Карл Великий,
Що в самоті на чужині я згинув!
За це багато з вас заплатять кров'ю!"
Язичники кричать: "Не треба бійки!"