РАДА У КАРЛА ВЕЛИКОГО
11
Кінчався ясний день, вже вечоріло.
Посольських мулів Карл до ясел зразу ж
Звелів одвести. У саду затишнім
Він наказав поставити намет розкішний
І всіх послів до нього запросити,
Пажів дванадцять дав, щоб їм служити.
Посли проспали аж до сходу сонця.
Раніш за них прокинувсь Імператор,
Прослухав ранню службу, помолився.
Обрав затишне місце під сосною
І поскликав баронів на нараду,
Щоб справи не вершити без придворних.
Аой!
12
Замисливсь Імператор під сосною...
Барони всі зібрались на нараду:
Там був Одж'єр, Турпін-архієпископ,
Старий Річард з Анрі, своїм небожем,
І Ацелін, сміливий граф гасконський,
А з ним кузен Мілон, Тедбальт із Реймса.
Були там і Джер'єр з Джеріном, також
І граф Роланд з'явився, а з ним разом
Друг Олів'єр, шляхетний і відважний.
Зійшлось до тисячі мужів французьких,
Між ними й Ганелон, майбутній зрадник...
В недобрий час та рада відбулася.
Аой!
13
"Барони! — так звернувся Карл до франків. —
Марсілій вирядив до нас посольство.
Він обіцяє нам багатства незчисленні:
Надішле гончаків, ведмедів, левів,
Сімсот верблюдів, соколів мисливських
І сотні мулів з злотом сарацинським,
З коштовностями п'ятдесят возів ще.
Умова — нам до Франції вернутись.
А він, Марсілій, прийде сам до мене
І в Ахені спасе себе хрещенням,
А в ленний дар одержить володіння...
І все ж його думок таємних я не знаю..."
Відповіли барони: "Будьмо пильні!"
Аой!
14
Скінчив свою промову Імператор,
Роландові вона не до вподоби.
Підвівшися, він палко заперечив:
"Не можу я Марсілію повірить.
Сім довгих літ в Іспанії я б'юся.
Я підкорив вам Нобль разом з Комміблем,
Здобув Вальтерну, всю округу Піно,
Туделу й Балагер, іще Себілью.
Та сам Марсілій був завжди зрадливий.
Згадайте, надіслав п'ятнадцять маврів,
І кожний гілочку тримав оливи,
Словами тими ж нас вони дурили,
Порадились ви з франками відразу,
И вони ж підтримали вас, нерозумні,
Ви графів двох послали до поганця:
Один — Базан, а другий був Базилій...
їм голови відтяли близ Альтільї.
Я раджу: воювати слід із ними
І грізну рать вести на Сарагосу,
Облогу до взяття її тримайте,
Від помсти зраднику втекти не дайте!"
Аой!
15
Схилив чоло великий Імператор,
Куйовдить вуса, бороду рукою...
Не відповів ні слова він Роланду,
Мовчать й барони. Ганелон тут раптом
Підвівсь і Карлові сказав сміливо:
"Даремно вірите Ви божевільним,
Мені чи іншим. Слухається мудрий
Порад корисних. Цар Марсілій ладний
Кінчать війну і як васал покірний
Готовий в лен Іспанію прийнять, сумирний,
Як ми, вклонитися хресту Ісуса.
Хто ж радить відхилить заяву мирну,
Забув про смерть, яка на нас чекає.
Не слухайте порад, яких причина
Чванливість або гірше ще — безумство.
Володарю, керуйтесь власним глуздом!"
Аой!
ОБРАННЯ ПОСЛА ФРАНКІВ
16
Підвівся герцог Найм, він наймудріший,
Серед усіх придворних кращий радник,
І королю сказав: "Усі ми чули,
Що мовив Ганелон. Порада мудра!
її слід врахувати неодмінно!
Давно Марсілій зазнає поразок.
Захоплені його фортеці-замки,
А стіни їх балістами розбиті,
Вже спалені міста, війська побиті.
Тепер вже він у вас пощади просить,
Великий гріх нам більшого жадати.
До того ж цар заручників відрядить,
Давно вже слід війну скінчити довгу".
І франки хором: "Герцог каже правду!"
Аой!
17
"Сеньйори, в путь кого ж, — спитав володар, —
Відправимо послом до Сарагоси?"
І Найм сказав: "Дозвольте, я поїду,
Аиш дайте ваші жезл і рукавицю".
Промовив Карл: "Ви найцінніший радник.
І присягаюсь бородою з вусом,
Що не поїдете в дорогу дальню.
Тому сідайте, це монарша воля!"
18
"Кого ж послать? Скажіть мені, барони,
Нам до Марсілія у Сарагосу?"
Роланд підвівся: "Я давно готовий!"
"Не згодний з цим! — тут Олів'єр озвався, —
Занадто ви нестримані й гарячі.
Боюсь, посольство закінчиться лихом!
Поїду я, якщо король дозволить".
А Карл промовив: "Помовчіть обидва!
Ніхто з вас до невірних не поїде.
Бо знов я присягаюсь бородою,
Що не назву послом нікого з перів".
Сказав так Карл — запанувала тиша.
19
Та от поважно і Турпін із Реймса
Промовив: "Франків посилать не треба,
Вони воюють тут уже сім років
И доволі вже зазнали бід та горя.
Вручіть мені, сеньйоре, рукавицю,
Посольський жезл, поїду в Сарагосу
І висловлю цареві свою думку".
Розгніваний король сказав сердито:
"Мовчіть, Турпіне, і на килим сядьте,
И ні пари з вуст, аж поки не спитав вас!"
Аой!
20
"Сеньйори! — Карл промовив, — тож самі ви
Того з моїх баронів оберіте,
Хто передасть послання в Сарагосу".
Роланд озвавсь: "Хай Ганелон, вітчим мій!
Мудрішого барона ми не знайдем!"
Схвалили франки: "Справиться як слід він!"
Граф Ганелон наляканий був дуже,
У гніві скинув він куничу шубу,
Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий.
Обличчя горде, променисті очі,
Могутня постать і широкі груди —
На нього задивилися присутні.
Роланду крикнув: "Звідки злість подібна?"
Відомо всім, безумцю, твій вітчим я,
На смерть мене ти шлеш до Сарагоси!
Якщо поможе Бог мені вернутись,
Тобі таку я помсту приготую,
Що до кінця життя ти не забудеш!"
Роланд всміхнувсь: "В тобі вирує гордість!
Всі знають, що погроз я не боюся,
Та посланцем повинен бути мудрий.
Якщо король накаже — сам поїду!"
21
Розлютувався Ганелон: "Поїдеш?
Ти не васал мені, я ж не сеньйор твій.
Готовий я дістатись Сарагоси
1 сповнити наказ суворий Карлів.
Я все зроблю, у разі ж небезпеки
Перетворю свій гнів великий в пекло!"
У відповідь Роланд лиш розсміявся.
Аой!