247
Мальпрім сміливо мчить у гущу бою,
Лишає серед франків шлях кривавий.
Та герцог Найм на нього глянув згорда
І вдарив, як то личить ратоборцю.
Щит потрощив він на тріски дрібненькі,
Пробив миттєво панцир і кольчугу,
Встромив у плоть і вістря, й стрічку списа,
Мальпріма серед семисот тіл кинув.
248
Цар Канабей, він брат еміра рідний,
Пришпорив скакуна і мчить до Найма,
Заніс меча з ефесом кришталевим
І герцога ударив по шолому.
Та, розрубавши вмить його частково,
Розтяв також п'ять ремінців нашийних.
Не допоміг і каптур підшоломний,
Бо меч розсік і шкіру, і забрало,
Шматки його на землю зразу впали.
Удар разючий приголомшив Найма,
І він би впав, — але, хвалити Бога,
Найм кінську шию встиг схопить руками.
Якби язичник ще завдав удару,
То лицаря спіткала б смерть миттєва.
Та Франції король приспів на поміч.
Аой!
249
Так, герцог Найм був у великій скруті,
Язичник меч здійняв, щоб знов дістати,
Та крикнув Карл: "Поганцю, ось розплата!"
З нестримним запалом ударив списом,
Розбив щита, уламки полетіли,
Пошматував й кольчугу проти серця.
Упав поганець, враз сідло спустіло.
250
Великий Карл в глибокий розпач вдався:
Пораненого герцога побачив
І цівку крові у траві зеленій.
І каже герцогові Імператор:
"Мій любий друже, їдьмо далі разом.
Негідник, що завдав вам лиха, мертвий,
Провчив його я списом вірним й гострим!"
Найм відповів: "Я вдячний вам, сеньйоре!
Якщо я житиму, то борг сплачу свій!"
І знову в бій помчалися пліч-о-пліч.
За ними слідом двадцять тисяч франків.
І кожен знав, як битися й рубати.
Аой!
251
А Балігант в бою встигав усюди,
Убив він щойно графа Гвінемана.
Прошив умить щит білий проти серця
І на шматки порвав його кольчугу,
Занурив гострий спис між ребер влучно,
З коня прудкого скинув Гвінемана.
А ще убив Лорана й Джебоїна,
І владаря Нормандії Ричарда.
Кричать невірні: "Як Прецьйоз рубає!
Язичники, ми захист добрий маєм!"
Аой!
252
Чудовий вид у вершників арабських,
Бійців з Аргуйля, Окціанту, Басклю.
В бою вони відважно колють й б'ються.
Та й франки не з лякливих, не здаються.
З обох сторін загинуло багато,
До вечора тривав бій безпощадний...
Великих втрат зазнали в ньому франки,
Скінчиться бій — ридатимуть до ранку.
Аой!
253
Французи та араби б'ються люто.
Хто бачив, як тріски щитів летіли,
Як розбивались лати від ударів
Чи панцирі й шоломи з брязкотінням,
Трощилися списи з жахливим тріском,
Як вершники перевертались з сідел,
Хто чув, як там кричать від ран з хрипінням,
Той збереже про бій страшне видіння.
Цю битву витримать було вже важко.
І Балігант благає Аполліна,
І молить Тервагана й Магомета:
"Боги! Величні, я служив вам завжди!
Злотими ваші статуї зроблю всі!
Лиш дайте перемогу нам над Карлом!"
Аой!
Тут Джемальфін постав перед еміром,
Приніс погані звістки з поля бою:
"О сіре Баліганте, там нещастя:
Загинув син Мальпрім ваш в січі смертній
І Канабей, ваш брат, з ним упокоївсь.
У цьому винні двоє франків лютих,
Здається, Імператор був одним з них —
Величний, мужній, лицарська постава,
І сива борода — квітнева квітка".
Зняв свій шолом емір, застиг безсило,
А голова на груди похилилась.
Відчув такий він біль, що помертвів весь,
І все ж Заморського позвав Джанглея.
254
Емір сказав: "Джанглею, підійди-но!
Ти мудрий дуже і багато знаєш.
Завжди я слухався твоєї ради!
Як думаєш ти? Франки чи араби?
Хто переможцем вийде в битві нині?"
Той відповів: "Ви, Баліганте, мертвий!
Боги нас не врятують — хочуть жертви.
Карл гордий, лицарі його відважні,
Таких не бачив можних сил я вражих!
І все ж, зберіть бійців із Окціанту,
А також турків, енфрів та арабів
І велетнів. Зберіть всіх і рушайте!"
255
Емір на лати бороду спускає,
Білішу за цвіт глодовий у травні,
Не хоче більше він її ховати.
Підніс до вуст пронизливий ріжок,
Сурмить так гучно, всі невірні чують.
По полю мчить, полки свої шикує,
Тут окціанці з їх виттям й ревінням,
Аргуйці з песячим їх гавкотінням.
Немов скажені, всі на франків линуть.
Ряди ламають, в гущу лізуть, гинуть...
Там полягло тоді сім тисяч франків.
256
Не був страхополохом Одж'єр-Данець,
З васалів кращий, що броню носив колись-то.
Побачив він війська розбиті франків,
Покликав герцога Тьєррі з Аргони,
Джефрейта із Анжу і Джозерана,
І мовить Карлові він горде слово:
"Погляньте, як араби наших гублять.
Не дай вам Бог надіти ще корону,
Якщо не буде помсти за цей сором!"
Що відповісти тут? Усі мовчали.
Острожать франки скакунів бувалих
И невірних почали рубать навалом.
Аой!
257
Чудово б'ється Карл Великий в полі,
З ним поруч герцог Найм та Одж'єр-Данець,
Джефрейт з Анжу, що орифламу носить.
Одж'єр відвагу виявив нестримну:
Коня він шпорить, кинувши повіддя,
Вбива язичника, що ніс "Дракона".
Амбор звалився долілиць миттєво,
А з ним "Дракон" — емірова святиня.
Побачив Балігант, що впав знак царський
І на землі штандарт із Магометом,
Лише тоді почав він розуміти
Свою неправоту і правду Карла,
Відразу ж зменшився невірних запал...
А Карл звернувся до своїх васалів:
"Чи допоможете мені, барони?"
У відповідь: "Прохання — нам образа!
Немає серед нас страхополохів!"
Аой!
ДВОБІЙ КАРЛА І БАЛІГАНТА
258
Минає ясний день, заходить сонце.
Запекло б'ються франки і араби.
Могутні владарі звели два війська,
їх кличі бойові повсюди чути.
Дзвінкий еміра крик "Прецьйоз!" лунає,
Та Карла "Монжуа!" наздоганяє.
І цар царя по голосах пізнали,
И зустрілись вороги серед рівнини...
Двобій почавсь. Списів важкі удари
У центр щитів, в розетку потрапляють
І врешті їх дощенту розбивають,
Дірки в міцній кольчузі залишають,
Проте ніяк не досягають тіла.
Попруги тріснули, і сідла — набік,
Царі попадали на землю зразу.
Та в мить одну обидва підхопились
І за мечі взялись свої булатні.
Ніщо не може зупинить двобою,
Крім смерті одного із двох героїв.
Аой!