235
Емір — владар могутній і величний,
І перед ним несуть його "Дракона",
Штандарти Магомета й Тервагана,
І Аполліна образ препаскудний.
Навколо десять хананеїв конних.
Вони горлають безупинно разом:
"Хто хоче від богів дістати милість,
Той їх просити має на колінах".
Схилили маври голови в молитві,
Виблискують шоломи в світлі деннім.
Кричать їм франки: "Помрете ви скоро!
Нещасні! Покарання час надходить!
Охорони, о Боже правий, Карла!
Ми битву виграєм з ім'ям Господнім!"
Аой!
236
Емір, з-поміж арабів наймудріший,
Покликав сина, двох царів найближчих:
"Сеньйори, час настав почати битву,
Ведіть усі колони за собою.
Зостануться зі мною три найкращі:
Одна — турецька, друга — ормалейська
І третя — велети Мальпрузи грізні.
Щоправда, окціанців ще залишу!
Всі битимуться проти Карла й франків.
Якщо ж король зі мной захоче стятись,
Я голову йому зітну охоче
І за пихатість так його скараю!"
Аой!
ОСТАННЯ БИТВА
237
Війська величні, всі полки чудові.
Не відділяють їх доли чи гори,
Лісів, дерев для засідок немає.
Дві армії застигли у чеканні.
Наказ еміра: "Військо правовірних!
Вперед і починайте битву сміло!"
Їх прапор ніс Амбор із Оліферни.
Кричать невірні гучно всі: "Прецьйоз!"
А франки їм: "Цей день — для вас останній!"
І знов лунає клич їх "Монжуа!"
Звелів Великий Карл в сурми заграти,
Усіх звук чистий Оліфанта заглушає.
Кричать араби: "Військо Карла гарне!
Важка й жахлива битва нас чекає!"
Аой!
238
Широкий діл, рівнина неозора.
Блищать щити й списи, шоломи й лати,
Виблискує оздоблення коштовне,
Переливаються стрічки і стяги.
Звучать гучні ясноголосі сурми,
Та найгучніше Оліфант лунає.
Емір покликав брата Канабея,
Який владарював у Флоридеї,
До Валь-Севре сягнули його землі.
Показує на Карлові колони:
"Погляньте ви на Францію пихату!
З якою гордістю король там їде,
З бороданями, він один з останніх.
Порозпускали бороди на лати,
Вони ж біліші, аніж сніг той білий.
Почнуть списами бити та мечами,
То буде в нас баталія жорстока,
Така, в житті якої ще не бачив!"
І Балігант на літ стріли від'їхав,
Своїх випереджає друзів. Потім
До них звернувся згорда зі словами:
"Я, правовірні, маю бій відкрити!"
Потряс він ратищем важкого списа,
І вістрям погрозив самому Карлу.
Аой!
239
Як тільки Карл побачив Баліганта,
Його "Дракона", стяги, орифламу,
І величезну армію арабів,
Що поле бою зайняла повсюдно,
Окрім ділянки, де стояли франки,
То гучно закричав король французький:
"Барони Франції! Прекрасні вояки всі!
Багато битв важких ви вигравали!
Невірні перед вами, боягузи,
И деньє не варті дикі їх закони!
Хоч їх багато, що для нас те значить?
Вперед, герої! Монжуа! За мною!"
По цих словах коня шалено шпорить,
Враз Тансендюр стрибки чотири робить.
Сказали франки: "Бравий наш королю!
Вперед скачіть! А ми слідом за вами!"
240
Чудовий день, яскраво світить сонце.
Війська красиві, їх полки величні...
Передові загони вже зійшлися.
Граф Гвінеман разом з Рабелем-графом
Повіддя коней бистрих попустили,
Мчать і острожать їх в боки щосили,
Списи приготували для ударів.
Аой!
241
Рабель досвідченим бійцем був завжди,
В коня встромив він золоту острогу
И Торлея вразив, перського вельможу.
Не витримали щит і лати, в тіло
Ввійшло все вістря золоте зі списом.
І мертвий впав араб на кущ квітучий.
Радіють франки: "Бог допомага нам!
Завжди Карл правий, то і ми не зрадим!"
Аой!
242
Граф Гвінеман вже лютичів царя вбив.
Розбив він щит, прикрашений барвисто,
Не витримав і панцир. Крізь все тіло
Навиліт спис пройшов, а з ним і стрічка.
Хоч плач, хоч смійся — мертвий Дапаморт!
Удар вітали франки, закричали:
"Барони, бийте їх, не гайте часу!
Бо справа Карла — то святая справа,
Хай справдиться свята Господня воля!"
Аой!
243
Мальпрім на скакуні, за сніг білішім,
Несамовито б'ється в самій січі
І раз у раз свій меч страшний здіймає,
Лиш купи мертвих ззаду залишає.
А Балігант підбурює невірних:
"Барони, чи я годував вас марно?
Ви бачите, як син до Карла рветься,
Одного за одним вбиває франків.
Не бачив я смілішого героя.
Підтримайте ж його списами в битві!"
Вперед пішли язичники нестримно,
Смерть несучи в страшній кривавій брані.
Жахливим бій ставав, жорстоким, лютим...
Такого не було і вже не буде.
Аой!
244
Величні армії, полки безстрашні,
Зійшлись війська в лячній нещадній січі.
Язичники там б'ються відчайдушно.
О Боже! Скільки вже списів зламали,
Щитів і панцирів вщент порубали!
Земля тілами мертвих вкрита рясно,
Трава ж полів, колись зелена й ніжна,
Пурпурною тепер залита кров'ю.
Емір звернувся до своїх невірних:
"Барони, в бій! Вперед на люд хрещений!"
І бій тривав, запеклий, безпощадний,
Лютішої ніхто не бачив битви!
Про неї пам'ятатимуть довіку...
Аой!
245
І знов емір підбурює баронів:
"Рубайте дужче, бо для цього тут ви!
Дам вам жінок вродливих, найніжніших,
Добром віддячу, землями, грошима!"
Відповіли: "Обов'язок святий наш!"
Важкі удари, аж списи ламались!
Тоді мечів сто тисяч заблищали,
А бій кривавішим ставав, жахливим!
Хто в ньому був, побачив справжнє пекло.
Аой!
246
А Карл звернувся до своїх баронів:
"Сеньйори, я завжди вам щиро вірив,
В стількох боях за мене ви вже бились,
А скільки ви держав завоювали,
Скількох царів без трона залишили!
Моя винагорода була щедра,
Багатства дав і лени. Я готовий
Віддать своє життя. Лише пометіться
Невірним за братів, синів-нащадків,
Що полягли учора в Ронсевалі!
Святу цю справу маємо здійснити!"
Відповідають франки: "Ми готові!"
Було там двадцать тисяч франків вірних,
Заприсяглися всі рубать невірних,
Відважно битись, нехтуючи смертю.
Відразу ж вдарили, списи шугають,
И посипались мечів удари влучні.
А битва все страшнішою ставала!
Аой!