184
Яскравий повний місяць, світла нічка.
Король не спить, в сумні заглибивсь думи
Про любого Роланда, Олів'єра,
Про всіх дванадцять перів, франків мертвих,
Залитих кров'ю там, у Ронсевалі.
Не може стримать сліз, ридає гірко
І просить Бога, щоб прийняв їх душі.
Король втомився і від дум скорботних
Поволі в сон поринув благодатний.
В усіх кутках долини сплять французи.
А коні повалилися додолу,
Лиш деякі траву скубали лежма.
Біда навчить — так мудрі люди кажуть.
185
Тривожним сном спить змучений володар.
Бог вирядив до нього Гавриїла,
Тож цілу ніч над ним витав архангел,
Беріг сон Імператора надійно.
Господь у сні послав видіння Карлу,
Що сповіщало про велику битву.
Явив він Карлові лихі ознаки:
У небі хмарнім град, вітри і грози,
Нещадні бурі, урагани грізні,
Вогні і полум'я, що б'ють із неба,
І раптом все це рушиться на військо.
І вже списи палають ясенові,
Щити із застібками золотими,
І нищить зброю подих вогнедишний.
Шоломи й панцирі вогонь сплавляє,
Насунулось на франків лихо справжнє...
На них стрибають леопарди в плямах,
Вовки, а також барси і дракони,
Потвори з пекла, аспіди та змії,
Грифонів також понад тридцять тисяч.
І вся ця нечисть хоче зжерти франків.
Благають вояки: "Рятуй нас, Карле!"
Пойнятий горем мчить король на поміч,
Та раптом виникає перешкода:
Із лісу вийшов лев йому назустріч,
Жахливий лев, погордливий і грізний,
І він стрибнув на короля відразу,
Вони зчепились в боротьбі смертельній.
Ніхто не зна, як цей двобій скінчиться.
Спить міцно Карл і навіть не прокинувсь.
186
Та після цього сновидіння — інше.
У Франції Карл, в Ахені. Тримає
На ланцюзі подвійнім він ведмедя.
Ще тридцять вийшли із лісів арденнських,
До короля по-людськи промовляють:
"Великий Карле, нам його віддайте!
Немилосердно так тримати звіра!
Ми родича не кинемо у скруті!"
Але з палацу хорт тут вибігає
І зчеплюється з найсильнішим звіром
В траві зеленій, не злякався інших.
Король побачив зблизька справжню битву,
Та невідомо, хто ж в ній переможе.
Цей сон навіяв Карлу ангел Божий.
Тож міцно спав король наш аж до ранку!
ВІЙСЬКО БАЛІГАНТА
187
А цар Марсілій втік до Сарагоси.
От він зійшов з коня в тіні оливи,
Віддав своїм меча, шолом і панцир
Та, закривавлений, звалився ницьма.
У битві втратив він свою правицю.
І кров тече, цар знемага від рани.
А поруч з ним дружина — Брамімонда —
Кричить і плаче гірко без упину.
Придворних двадцять тисяч проклинають
Всіх франків, Карла, Францію-красуню.
Вони біжать до грота Аполліна,
Його картають і страшенно лають:
"Нікчемний боже! Нащо нас образив?
Чом кинув ти царя напризволяще?
Чом нас віддав ти франкам на поталу?"
У Бога відняли корону й скипетр,
Повісили за руки на колоні,
А потім скинули й топтали з люттю,
Кийками били, знищили дощенту.
У Тервагана зірвали карбункул,
А Магомета кинули до ями,
Його там свині й пси пошматували.
188
Марсілій врешті все ж прийшов до тями,
Звелів себе однести в зал склепистий,
Що фарбами прикрашений барвисто.
Над ним цариця Брамімонда плаче,
Волосся рве в нестямі й тузі лютій
І гомінко голосить: "Сарагосо,
Сьогодні в тебе відняли владику,
Який тобою правив справедливо.
Боги нас зрадили безчесно, підлі,
Ганебно повтікали з бойовища.
Емір себе запроданцем покаже,
Якщо не вийде в бій з пихатим плем'ям,
Що злигоднів і смерті не боїться.
А їх сивобородий Імператор —
Безумний у відвазі одчайдушній,
Від битви він ніколи не тікає.
"Хто подолати з нас такого може?"
189
Наш Імператор із могутнім військом
В Іспанії сім довгих років бився.
Фортеці, замки брав, міста численні.
Стривожив він Марсілія цим дуже.
Вже в перший рік той надіслав послання
До вавилонського еміра Баліганта
(Володар цей був сивий і старезний,
Старіший за Вергілія й Гомера)
З проханням стать на поміч Сарагосі.
Інакше, цар грозився, він зречеться
Усіх богів та ідолів невірних
И святій віддасться християнській вірі
Та й назавжди вже підкориться Карлу.
Жив Балігант далеко, забарився.
Зібрав із сорока держав він військо,
Великі кораблі — дромони, барки,
Галери, нефи — всі із такелажем.
В Александрії, у порту морському,
Розташував він флот свій величезний.
Аише у травні, на початку літа
Флотилія вся вирушила в море.
190
Так насувалося поганське військо!
На веслах й під вітрилом поспішають,
А на верхівках щогл, на реях всюди
Карбункулів і ліхтарів там безліч,
Що промінь кидають на гладкі води,
І в темну ніч стає дивнішим море.
Коли вже до Іспанії дістались,
Вогні флотилії осяяли весь берег.
Одержав звістку цю Марсілій швидко.
Аой!
191
Не гають часу полчища невірних.
їх кораблі уже в річкових водах,
Марбріз, Марбруз минули без зупинки,
Ввійшли у води Ебро, попливли всі
Супроти течії. Лиш ліхтарі на реях
Всю ніч освітлювали шлях яскраво!
А вдень вже підійшли до Сарагоси.
Аой!
192
Стояв погожий день, світило сонце.
Емір спустився з корабля неспішно,
Еспанеліт крокує з ним праворуч,
їх супроводжують князів сімнадцять,
Вельмож пихатих поруч не злічити.
У тіні лавра в мураві на лузі
Розісланий був килим білий, пишний,
На ньому крісло з кості дорогої.
На крісло всівся Балігант зухвало,
А всі стояли мовчки коло нього.
І Балігант промовив врешті слово:
"Послухайте, сеньйори благородні!
Віднині Карл, володар франків гордий
Не буде їсти, поки не дозволю!
В іспанські землі він прийшов з війною,
У Францію повернеться з ганьбою!
Поки живий, не дам йому спокою,
Підкориться мені чи буде мертвий!"
Правицею він вдарив по коліну.